Відносини Русі – України з Волзькою Булгарією

Відносини Русі – України з Волзькою Булгарією

Тема цієї статті – надзвичайно малорозкрита, але цікава та потрібна нам для вивчення історичних контактів українців з азійськими народами не лише через південь, але й через північ та схід. До того ж, на основі цього досвіду, ми можемо розуміти відносини на прикладі геополітики.

          Щоб з’ясувати, яким чином русинські (українські) та булгарські народи встановили між собою зв’язок, потрібно зробити невеликий відступ від теми, а саме – з’ясувати, як узагалі ці держави утворились.

Отож, почнімо. Русь – Україна утворилась в результаті досягнення слов’янськими племенами древлян, полян, сіверян та іншими прийнятного рівня самоорганізації (торгівельних, правових відносин та розвитку племінних військ) разом із втручанням норманів (скандинавів) в економічні відносини шляхом контролю торгівельного шляху «із варяг у греки», що проходив по Дніпру. Остаточно ж держава сформувалась у 882 році після приходу до влади князя Олега Віщого. З того часу за часів князів Ігоря, Святослава Хороброго, Володимира Великого та Ярослава Мудрого Русь як держава існувала у відносно стабільному (порівняно з пізнішим періодом) стані.

Волзька Булгарія була утворена мігрованими тюркськими племенами під проводом хана Котрага в 2 половині VII століття, орієнтовно у 675 році. Протягом подальших століть вони асимілювали місцеві племена та утворили Волзьку Булгарію – державу на берегах річки Волга та в її басейні. Зараз це територія Татарстану, Башкортостану та інших. Приблизно у VIII столітті, повноцінно утвердившись, булгари почали контролювати так званий Волзький торговий шлях, що проходив по самій річці від району Ладоги до Каспійського моря.

          Перейдімо до відносин. Їхній початок слід розглядати в проміжку між другою половиною VIII - першою половиною ІХ століття, адже тоді ми можемо говорити про:

а) ствердження Волзької Булгарії як стабільної середньовічної держави та відносини її правителів з сусідами (до прикладу Хазарським каганатом). Як пише Михайло Марченко з праці «Київська Русь в боротьбі з кочівниками до монгольської навали (28 с.):

«Слід гадати, що в другій половині VII ст. Хозарія й Велика Булгарія вже не провінції Тюркського каганату, як це було давніше, не уділ тюркських царевичів, а цілком самостійні держави зі своєю керівною династією на чолі» ;

б) міграція невеликих слов’янських груп в сторону фіно-угорських, а за ними й булгарських племен, через що вже відбувались взаємні контакти в торгівельному та військовому планах.

в) домінування Хазарського каганату як держави, що географічно та політично з’єднувала територію басейну Волги з басейном Дніпра та, відповідно, народів цих територій.

Особливий акцент варто зробити на останньому пункті. Цікавою тут є політика хозар стосовно територій як і руських племен (скажімо, сіверян), так і тюркських. Полягала вона у постійному зборі данини та використанні цих територій як колоній. Не можна, звісно, стверджувати, що політика каганату стосовно завойованих земель не зводилась і до економічних відносин та звичайної торгівлі. Особливо, якщо згадати, що Хозарський каганат знаходився на перетині одразу кількох торгових шляхів:

1. Скіфського (пролягав від Персії через Кавказ повз узбережжя Чорного моря до Криму та України);

2. Волзького (пролягав через, власне, саму річку та Каспійське море, береги якого займали і хозари і Халіфат). Як пише Павло Гай-Нижник у своїй статті, за свідченням арабського купця Ібн Хаукаля про русинів на цьому шляху: «Щодо русів, то вони живуть на острові в морі. Цей острів займає три дні дороги в той чи інший напрямок… На острові ліси й болота, і оточений він озером. Вони (руси) багаточисельні... І вони, народ сильний та могутній, ходять у віддалені місця з метою набігів, а також плавають на кораблях у Хазарське (тобто Каспійське – авт.) море, нападають на кораблі й захоплюють товари. Їхня хоробрість та мужність добре відомі...»;

3. Північне відгалуження Великого шовкового шляху (проходив від степів сучасного Казахстану й до Дніпра з Доном).

Тобто за своєю суттю, хозари були геополітичним центром усього Сходу Європи, на рівні з Візантійською імперією. Одначе, періодичні грабіжницькі напади рано чи пізно повинні були привести до краху держави, що і сталось у 965 році через похід київського князя Святослава на столицю каганату Ітиль. Після його падіння як Русь, так і Булгарія були звільнені від сплати данини (наступна, подібна до хазар грабіжницька політика розпочнеться у 1230-х – 1240-х роках з монгольською навалою хана Батия). Проте, той же князь Святослав періодично робив походи і на саму Волзьку Булгарію аби здобути більш вигідні фінансові умови для руських купців. У цілому, Х століття для обох держав охарактеризувалось значною трансформацією. У Київській державі було прийнято як офіційну релігію християнство (988 рік), а у Волзькій Булгарії – іслам (922 рік). Ці події вплинули і на розвиток відносин. До прикладу, через ісламізацію волзьких булгар, на її території в обігу почали водитись куфічні дирхеми – валюта арабського Халіфату, яка згодом потрапила й до Русі. Маючи достатньо високу надійність в якості купівельного засобу, дирхеми по суті стали офіційною валютою Булгарії. На Русі ж вони обмінювались за курсом приблизно 1:25 (1 гривня до 25 дирхемів). Арабські дирхами значно пов’язали економіки двох держав завдяки, по суті, як і спільному ринку, так і спільній валюті. Оскільки митних кордонів на той час у класичному розумінні ще не існувало, то можемо говорити за спільний (хоч і не постійний) економічний союз Булгарії та Русі. Це варто розуміти для значимості кожної сторони в економічних відносинах один одного.

          Після того, як київський трон посів князь Володимир, він розпочав експансіоністську політику Русі на південь, захід та схід. У 985 році він почав похід через загрозу втрати впливу Русі на Волзькому торгівельному шляху та пригнічення руських купців. Військова кампанія завершилась успішно для Русі, одначе, Володимир, замість того, аби обкладати даниною булгар та створити з них свого васала, уклав так званий «Вічний мир», який передбачав:

1. Звільнення полонених та їхній обмін з обох сторін;

2. Вільну торгівлю для руських та булгарських купців, тобто вони могли без загроз грабунку для себе торгувати в обох державах;

3. Шлюб Володимира Великого з булгарською принцесою (непідтверджена, але можлива версія).

Цей договір був закріплений знаменитою фразою, яку, за легендами, казали булгари: «Тоді нехай не буде між нами миру, коли камінь плаватиме, а хміль тонутиме». Після нього у 986 році до Києва приїздили члени булгарського посольства з пропозицією для князя Володимира прийняти іслам, від чого той відмовився.

          Перейдімо до ХІ століття – останнього періоду нормальних відносин русин з булгарами. Почати варто з 1006 року, коли був укладений економічний договір, що закріплював свободу торгівлі руських та булгарських купців, а також узгоджував домовленості щодо експорту товарів. Як приклад – зернові культури, які булгари постачали віддаленим руським князівствам (Новгородському, Володимиро-Суздальському та іншим). Також цей період характеризувався взаємною конкуренцію за райони проживання фіно-угорських народів, зокрема мерян, які часто вчиняли військові походи на руські князівства. Після смерті Ярослава Мудрого в Київській Русі був установлений так званий «Триумвірат [згодом дуумвірат] Ярославичів», що характеризувався динамічністю в плані зовнішньої та внутрішньої політики через постійну конкуренцію між братами Ізяславом, Святославом та Всеволодом. Проте до 4 чверті ХІ століття період ще був відносно стабільним, одначе він послабив Русь у військовому контексті. У 1088 році, на фоні цього, булгари захопили Муром у Володимиро-Суздальському князівстві, а згодом, у 1107 році – обложили Суздаль. Це стало початком нової епохи у відносинах обох народів, яка характеризувалась ворожнечою.

ХІІ століття. У відповідь на булгарські походи у руські володіння, новопосталий князь Володимир Мономах (який посів престол у 1113) у 1120 році організував масштабний військовий похід на булгар, який очолював його син Юрій Долгорукий. Цю кампанію було виграно, і Русь почала обкладати Волзьку Булгарію даниною, але, попри все, до повної ворожнечі справа не доходила. Після смерті Володимира Мономаха в 1125-му та його сина Мстислава Великого у 1132-му році Русь почала розколюватись через феодальну роздробленість. У результаті цих процесів, Юрій Долгорукий, що керував Володимиро-Суздальським князівством, почав діяти на власний розсуд. Оскільки Київ уже не контролював усю державу, а Володимиро-Суздальське та прилеглі до нього князівства знаходились на транспортному «перехресті» між булгарами, степовими тюркськими кочовими племенами та європейськими князівствами, Долгорукий здійснював політику експансії. Характерною рисою за часів його правління була жорстокість у міжусобній боротьбі за київський престол, який він посідав кілька разів та ненависть до нього зі сторони киян. Це багато що говорить про нього як князя. У 1152, заручившись допомогою київського князя Ізяслава Мстиславича, булгари атакували Долгорукого для відновлення стабільності. Однак, через ряд причин, похід виявився невдалим. Після Долгорукого Володимиро-Суздальське князівство очолив Андрій Боголюбський. Він був найбільш агресивним князем Русі з-поміж інших у контексті відносин з булгарами. У 1164 році він напав на булгар, розоривши кілька міст, зокрема Бряхімов. Булгари були змушені платити данину знову. Зимою 1171-1172 років ним був організований ще один похід, який, однак, виявився невдалим. Після смерті Боголюбського походи вчиняв також Всеволод Велике Гніздо у 1183 й 1185 роках, після чого також укладав мирні домовленості. Згодом, зміцнивши свої позиції, булгари почали наступати на Устюг та Рязань. У відповідь же в 1220 році Святослав Всеволодович напав на булгар та знищив місто Ошель. На цьому ми можемо констатувати кінець русько-булгарських відносин у класичному вигляді, адже згодом з 1230-х та подальших років що на Русь, що на Волзьку Булгарію напали монголи під керівництвом хана Батия та командуючого Субедея.
          Який висновок можна зрозуміти, виходячи з цієї не простої історичної довідки? Попри всі негаразди та суперечки, Русь під керівництвом київських князів майже завжди стабільно тримала нормальні відносини з булгарами, тоді як володимиро-суздальські князі з угро-фінським населенням, які заклали основу для майбутньої московитської державності, що згодом «розцвіла» за монгольського панування, відзначались жорстокістю у відношеннях з булгарами. Це важливо розуміти в контексті й подальших історичних перепитій, адже з посиленням Московського князівства, а згодом і царства, московити, нащадки тих андрофагів, що століттями проживали насусідній від булгар землі, з новою силою пішли на нащадків булгар – татар. У XVI столітті це обернулось національною катастрофою для останніх, адже під керівництвом Івана Грозного було захоплено Казань та вбито більшість жителів міста, що ознаменувало початок довгострокового колоніального панування московитів на цій землі.

Джерела та література
1. О. Степанченко. Волзька Булгарія та її вплив на народи Північного Надчорномор’я та Київської Руси. URL: https://islam.in.ua/ua/istoriya/volzka-bulgariya-ta-yiyi-vplyv-na-narody-pivnichnogo-nadchornomorya-ta-kyyivskoyi-rusy
2. Андрійчук С.В. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТАКТІВ МІЖ КИЇВСЬКОЮ РУССЮ ТА ВОЛЗЬКОЮ БУЛГАРІЄЮ. Середньовічна археологія. МАҐІСТЕРІУМ. Випуск 20. АРХЕОЛОГІЧНІ СТУДІЇ. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/e8a69a44-f816-440b-8ba0-aa63e80fedf3/content
3. Волзький торговий шлях. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%88%D0%BB%D1%8F%D1%85
4. Давня Русь і Волзька Булгарія. Sud.com.ua. URL: https://stud.com.ua/26611/istoriya/davnya_rus_volzka_bulgariya
5. Казьмирчук Г.Д. СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ. ЛЕКЦІЯ 2. КИЇВСЬКА РУСЬ. Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі. URL: https://uahistory.co/pidruchniki/ukraine-history-textbook-2009-kazmirchyk/4.php
6. Гай-Нижник П. Похід Володимира Великого на Волзьку Булгарію: таємниці війни й обрання віри. 2019. 20 червня. URL: https://hai-nyzhnyk.in.ua/downloads/2019doc_volodymyr_velykyi.pdf
7.  Котляр М.Ф., Вортман Д.Я. АНДРІЙ БОГОЛЮБСЬКИЙ, Андрій Юрійович Боголюбський. URL: https://www.history.org.ua/?termin=Andrij_Boholiubskyj 
8. Марченко М. І. Київська Русь у боротьбі з кочовиками до монгольської навали. Київ. Видавництво «Промінь», 2012 – 208 с.. URL: Kyivska_Rus_u_borotbi_z_kochovykamy_do_monholskoi_navaly.pdf 
9. Князівство за часів Юрія Долгорукова та Андрія Боголюбського. Всеволод Велике Гніздо. URL: https://studfile.net/preview/14676365/
10. Булгарские походы Андрея Боголюбского. Вікіпедія. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BB%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5_%D0%BF%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B4%D1%8B_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D1%8F_%D0%91%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D0%B1%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE

Автор допису : Матвій Бондар