Українці на захисту Кавказу

Після знищення Запорозької Січі у 1775 році історія українського козацтва не завершилася. Частина запорожців опинилася за Дунаєм, інші були залучені Російською імперією до створення нових козацьких формувань. Одним із головних напрямів, куди імперія спрямовувала козаків, став Північний Кавказ.

У 1787 році було створено Військо вірних козаків Чорноморських. У 1792–1794 роках чорноморські козаки переселилися на Кубань. 25 серпня 1792 року перші козаки висадилися на Тамані, започаткувавши нову сторінку історії українського козацтва.

Для чорноморців це була не просто нова територія для поселення. Тамань і Кубань були землями з глибокою історією. Саме тут у давнину існувало Тмутороканське князівство, а знайдений у 1792 році Тмутороканський камінь із написом князя Гліба 1068 року став для сучасників символом зв’язку з давньоруською історією.

Однак життя на Кубані швидко перетворилося на боротьбу. Чорноморські козаки опинилися на передньому краї Кавказької війни — тривалого процесу завоювання Російською імперією народів Північного Кавказу.

Козаки будували станиці, прокладали кордонну лінію та одночасно займалися господарством і військовою службою. Їхні поселення часто ставали укріпленими пунктами, які захищали імперський кордон від нападів горців.

У 1794 році була створена Чорноморська кордонна лінія. Тут розгорнулася тривала боротьба, в якій чорноморські козаки використовували не лише регулярну військову тактику, а й власний досвід степової та партизанської війни.

Одним із відомих епізодів став бій 18 січня 1810 року на Ольгинському кордоні. Загін приблизно зі 150 чорноморських козаків під командуванням полковника Льва Завадовського вступив у бій із чисельно переважаючими силами горців. Козаки опинилися в оточенні й, не маючи надії на підкріплення, були змушені вести бій до останнього.

Саме в умовах постійної війни сформувався особливий тип козацького воїна — пластун. Він умів непомітно пересуватися, вести розвідку, вистежувати противника та діяти із засідки. Пластуни стали одними з найвідоміших військових підрозділів кубанського козацтва.

---

Кубанські козаки під час битви під Калауськом 1821 рік 

---

Кавказька війна була не лише протистоянням армій. Козаки й горці вивчали тактику один одного, переймали окремі елементи одягу, зброї та військової культури. Саме тому чорноморські козаки виявилися значно краще пристосованими до місцевих умов, ніж багато підрозділів регулярної армії.

Однак чорноморці були не єдиними українськими козаками, які брали участь у Кавказькій війні.

Окремою сторінкою стала історія Азовського козацького війська. Воно виникло з колишніх запорожців, які після ліквідації Січі опинилися в межах Османської імперії, а згодом повернулися до Російської імперії. У 1832 році їх поселили біля Маріуполя.

Азовські козаки стали особливо відомими завдяки морській службі. Вони патрулювали східне узбережжя Чорного моря, охороняли російські форти, брали участь у десантних операціях і перешкоджали постачанню зброї горцям з боку Османської імперії.

Таким чином, колишні запорожці опинилися по різні боки Кавказького фронтиру: чорноморські козаки жили безпосередньо на Кубані, а азовські козаки — біля Маріуполя, але регулярно вирушали на Кавказ для несення військової служби.

У 1860 році Чорноморське козацьке військо об’єднали з Кавказьким лінійним козацьким військом. Так виникло Кубанське козацьке військо.

Після завершення основних бойових дій Російська імперія розпочала масштабну колонізацію завойованих земель. Частину козаків переселяли на нові території, а в 1862–1866 роках на Кубань переселили понад 5 тисяч азовських козаків.

21 травня 1864 року в урочищі Кбаада, поблизу сучасної Красної Поляни, Російська імперія офіційно проголосила завершення Кавказької війни.

У 1865 році Азовське козацьке військо було ліквідоване, а переселених азовців включили до складу Кубанського козацького війська.

Так завершилася багаторічна історія українських козаків на Кавказі. Нащадки запорожців пройшли складний шлях від переселення на Кубань до участі у масштабному завоюванні Північного Кавказу.

Ця історія є складною і суперечливою. Українські козаки стали частиною імперської військової та колонізаційної системи, яка підкорювала народи Кавказу. Водночас самі чорноморці й азовці залишалися нащадками Запорозької Січі, зберігаючи власні традиції, пам’ять та українську ідентичність.

Імперія використала військову силу українського козацтва для розширення власних кордонів. Але разом із козаками на Кавказ прийшла й українська історична пам’ять — пам’ять про Запорожжя, яка продовжила жити на Кубані навіть після ліквідації козацьких військ.

Список використаних джерел та літератури 

Bell J. S. Journal of a Residence in Circassia during the Years 1837, 1838, and 1839. In 2 vols. London : Edward Moxon, 1840. Vol. 2. 480 p.

Lapinski T. Die Bergvölker des Kaukasus und ihr Freiheitskampf gegen die Russen. In 2 Bänden. Hamburg : Hoffmann und Campe, 1863. Bd. 1. 288 S.

Spencer E. Travels in Circassia, Krim-Tartary, &c., including a Steam Voyage down the Danube, from Vienna to Constantinople, and round the Black Sea. In 2 vols. 2nd ed. London : Henry Colburn, 1838. Vol. 1. 354 p.

Білий Д. Д. Українці Кубані в 1792–1921 роках: еволюція соціальних ідентичностей. Львів ; Донецьк : Східний видавничий дім, 2009. 543 с.

Грибовський В. В. Чорноморське козацьке військо в Кавказькій війні (1792–1860 рр.). Східний світ. 2008. № 4. С. 45–52.

Котляр М. Ф. Тмутороканське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. Київ : Наукова думка, 2013. Т. 10. С. 104–105.

Щербина Ф. А. История Кубанского казачьего войска : в 2 т. Екатеринодар : Тип. Кубан. обл. правления, 1910. Т. 1 : История полей и заселения Кубанской области. 736 с.