Памятні дні в Олександрівську (Зустріч Українських Січових Стрільців під проводом полк. Петра Болбочана)
Андрій Кігічак, автор спогадів
---
---
Дня 16 квітня 1918 року Болбочан зайняв своїми частинами станцію Олександрівськ. Саме місто Олександрівське лежить за Дніпровими порогами. До міста наближались дві групи австрійських військ; одна залізницею з Нікополя, а друга Дніпром з Херсону. Австрійці почали наступати з Великого Лугу приблизно силою двох полків з артилерією, але большевики вперто боронилися і, в перших хвилинах, відбили наступ. Одначе удар Запорожців з півночі вирішив бій на некористь червоних. Австрійці й Запорожці одночасно вступили до Олександрівська.
Запорожці дуже здивувались, коли почули українську мову між австрійськими вояками. Потім виявилося, що ці вояки - це Українські Січові Стрільці.
Козаки новітнього Запорізького Війська перемішалися з Українськими Січовими Стрільцями. Після початкового здивування й недовіря, запанувала велика радість. Запорожці побачили, що довгі-предовгі роки неволі не убили в галицькій частині українського народу національного духа. Перед Запорожцями було регулярне військо зі своїми відзнаками й прапорами і своєю командою, але це було українське військо. Гей-гей! Орли з карпатських гір прилетіли на землі Запорожжя помагати Запорожцям звільнити Україну від страшного ворога. І Українським Січовим Стрільцям стало легше й вони підбадьорились, бачучи, що Україна гуде, що роїться поле бою За волю, що віками розеднані брати чудом й волею Божою обелнались до перемоги в бою за серпе Запоріжжя, колиску традицій, ко- лишньої слави й непоборного духа України. Палав щастям молодий український стрілець, побачивши й увірувавши в існування новітнього Запорізького Війська, Козак в козака, рослі, одчайдушні, усі як один сердешні. Вперше цей український стрілець зустрів українського воїна, правдивого козака у цій вимріяній Україні. І горів щастям новітній Запорожець на вид УСС, гарячих ідеалістів, патріотів ї добре вишколених регулярних вояків.
З дива не можна було вийти, чи це привид, чи дійсність. Дивував УСС-ів вусатий полк. Болбочан, що так бадьоро ходив розмовляв з австрійським великим князем, як рідний з рідним. Нервово мняв у руці шпіцруту ад'ютант полк. Вишиваного, пор. Остап Луцький. Хвилювався в розмові з полк, Болбочаном пан- отець УССів, о. Євген Кушлик. Суворо споглядав на все полк. Осип Микитка, що денервувався свобідною поведінкою стрільців, які штовхались під боки й шептали: - "Дивись, Микитка мов заворожений стоїть, він ніколи таким не був, завжди , штрамак", і сьогодні і його щось піднесло".
Або - Мовчи, бачиш тих козаків з оселедцями, так ніби на образку, бракує тільки Татар. А нині старшини голови потратили, бо... розумієш - Україну Велику бачать!
Дефіляда кінного полку Запорозької дивізії перед сотником УСС Василем Вишиваним в Царициному куті (Приморське) селом під Запоріжжя
---
Управа міста (Олександрівське (тепер місто Запоріжжя) бажала святочної зустрічі війська Й населення і полк. Болбочан, порозумівшись з архикнязем Вільгельмом (полк, Василем Вишиваним) улаштував параду. Полк УСС вирушив з півдня, а Запорожці з півночі. Церковна процесія з хоругвами й духовенством, з управою міста попереду, попереджували похід Українських Січових Стрільців. А на Зустріч їм їхав полк, Болбочан, за ним маршувала оркестра, потім йшов чий Запорізький піший полк (4,000 старшин і козаків), далі Кінний полк ім. Кошового Гордієнка, (Гайдамацький полк, Гарматній полк, Кінногарматний дивізіон полк. Алмазова, панцерні автомашини Й на кінці наколесники. Незабутньою була хвилина єднання. Карні ряди вояків княжої Галицької землі захоплено прямували до злуки з новонародженими полками новітньої Січі Запорізької, від яких віяла прадідівська традиції. Зупинилась процесія з багато- тисячним (народом, зупинилися Січові Стрільці. Зупинив неспокійного коня полк. Болбочан, Кошовий новітнього Війська Запорізького, краси й гордости України. Полк, Болбочан зійшов з коня, згідно з традицією зняв шапку й низько вклонився духовенству та в покорі підійшов під благословення старенького пан- отця. (Одночасно полк. Зілинський закомандував ,до ноги", шапки геть". Тільки одна хвилина гробової тиші, яку знову перервала команда: ,накрийсь", за плече". Полк. Болбочан .вислухав привітання делегації й прийняв хліб-сіль. Полковник архикнязь Вільгельм, зворушеними козацькими традиційними церемоніями, підійшов до полк. Болбочана й розцілувався з ним.
Вулиці міста Олександрівська наповнились народом по обох боках. Проходили ряди запорізької піхоти, побрязкуючи зброєю, гарцюючи переїжджала кіннота, цокотіли колеса легкої та важкої артилерії, гуділи мотори автомашин, тихесенько посувались наколесники, а в повітрі гуділо Слава Україні", Лопотіли жовто-блакитні прапори й земля весело відгукувалась на марші непоборних. Але ще одна гостра команда: із запертим віддихом йде цвіт Галицької волості, полк Українських Січових стрільців. Ідуть хлопці загартовані в боях Маківки й Лисоні, з піднесеним чолом, горді, що міряють кроками легендарну Запорізьку Землю недалеко матері Січі.
І чути було крізь радість близький Великдень з видом на Україну від Карпат і ген аж до Кавказу. Гомоніла Україна. Наддніпрянська Україна разом з Наддністрянською Україною творили Соборну Україну. А в повітрі аж люблячий дух, розсміяний, веселий у ці дні. Помагав зібрати Україну до купи, для себе, для українського народу. Мав на підтвердження цього наїжені багнети, лискучі шаблі, зубаті кулемети, ручні гранати й грозу гармат. Про українську землю вони говорили: "- Не дамо ворогові України! -Україна буде вільною!".
Кігічак. А. Памятні дні в Олександрівську (Зустріч Українських Січових Стрільців під проводом полк. Петра Болбочана) // Журнал "Екран" ч.78. листопад-грудень 1974 р.
Комментарии
Отправить комментарий