Реконкіста: вісім століть боротьби за Піренейський півострів
Тим часом у Вестготському королівстві, яке займало більшу частину Піренейського півострова, розгорілася боротьба за владу. Після смерті короля Вітіци його прихильники звернулися по допомогу до мусульман та сприяли їхньому переправленню через Гібралтарську протоку.
Карта Вестготського королівства (помаранчевий колір)
---
У 711 році Тарік ібн Зіяд висадився на півострові на чолі війська, що складалося переважно з берберів. Назустріч йому виступив король вестготів Родеріх. 23 липня 711 року біля річки Гвадалете вестготи зазнали нищівної поразки, а сам Родеріх загинув у бою. Після цієї перемоги мусульмани швидко захопили столицю королівства Толедо та розпочали подальше завоювання Іспанії. Після заняття міст арабів зустрічали як визволителів місцеві іспанські євреї та інші групи населення, які зазнавали утиски за часів правління вестготів. Так наприклад, сини короля Вітіци, які підтримали завойовників отримали назад свої родові володіння назад. За свідченням арабського історика Ібн-аль-Кутії, їхні нащадки займали посади графів та суддів серед християнського населення в Толедо, Севілії та Кордові. Вторгнення арабів не обмежилось Іспанією вона торкнулась й Португалії.
Протягом наступних років більша частина Піренейського півострова опинилася під владою мусульман, а нова провінція отримала назву Аль-Андалус. Проте далеко на півночі, у важкодоступних горах Астурії, зберігся осередок християнського опору. Там закріпився Пелайо — один із прихильників загиблого короля Родеріха.
У 722 році війська Аль-Андалуса спробували підкорити Астурію, але зазнали поразки в битві при Ковадонзі. Хоча сама битва була невеликою, саме її традиційно вважають початком Реконкісти — багатовікової боротьби християнських держав за повернення Піренейського півострова.
Після завоювання більшої частини Піренейського півострова мусульмани не зупинилися на досягнутому. Їхні війська перейшли Піренеї та вторглися до Галлії, здійснюючи походи вглиб сучасної Франції. У 732 році біля міста Тур франкський майордом Карл Мартелл завдав мусульманам поразки, що зупинила їхнє подальше просування на північ.
Проте значно серйознішою проблемою для Аль-Андалуса стали внутрішні конфлікти. У 739 році в Північній Африці спалахнуло велике повстання берберів, яке швидко перекинулося й на територію Іспанії. Для його придушення з Сирії було відправлено війська, однак боротьба за владу між різними угрупованнями лише посилилася.
Ситуація ще більше ускладнилася після падіння Омейядського халіфату. У 750 році до влади на Близькому Сході прийшла династія Аббасидів, яка розпочала переслідування представників колишньої правлячої династії. Одним із небагатьох, кому вдалося врятуватися, став Абд ар-Рахман — онук халіфа Гішама.
Після тривалої втечі через Північну Африку Абд ар-Рахман у 755 році прибув до Аль-Андалуса. Скориставшись суперечностями між місцевими правителями, він швидко здобув прихильників та вже наступного року розгромив своїх суперників поблизу Кордови. У 756 році Абд ар-Рахман проголосив себе еміром та заснував незалежний Кордовський емірат, який формально не підкорявся Аббасидському халіфату.
Саме за правління Абд ар-Рахмана Кордова перетворилася на політичний та культурний центр мусульманської Іспанії. Він створив сильну систему управління, приборкав міжусобну боротьбу місцевої знаті та заклав основи могутньої держави, яка протягом кількох наступних століть залишалася однією з найрозвиненіших у Європі. Для місцевого християнського населення прихід нових завойовників означав необхідність зробити непростий вибір. Ті, хто погоджувався визнати владу мусульман та сплачувати встановлені податки, зазвичай могли залишитися на своїх землях і продовжувати вести звичне життя. Інші приймали іслам, що відкривало перед ними нові можливості для кар'єри та збагачення. Однак були й ті, хто обирав опір.
Про атмосферу того часу розповідає один документ, що зберігся в монастирі Лорван у Португалії. У ньому згадується християнин на ім'я Езераг, який після захоплення Коїмбри мусульманами прийняв іслам та перейшов на бік нової влади. Згодом він переконав своїх колишніх одновірців вийти зі схованок, пообіцявши їм мир, але натомість видав їх мусульманам. Полонених було продано в рабство, а сам Езераг отримав за свої послуги значні винагороди та земельні володіння.
Подібні випадки демонструють, що перед мешканцями завойованих земель часто стояв вибір між пристосуванням до нової влади, сплатою данини або збройним опором. Останній шлях був найнебезпечнішим. У разі поразки люди ризикували втратити не лише майно, а й свободу, потрапивши на рабські ринки Аль-Андалуса. Таким чином з’явилась категорія людей під назвою ренегати або ж відступники які здавали своїх братів сестер на рабські ринки.
Водночас значна частина населення не чинила активного опору. Багато міст здавалися без бою, а місцеві жителі нерідко вважали, що зміна володаря не надто вплине на їхнє повсякденне життя, якщо вони й надалі зможуть обробляти землю та сплачувати податки. Саме тому мусульманське завоювання Піренейського півострова відбулося настільки швидко, а влада Аль-Андалуса змогла закріпитися на цих землях на багато століть.
Наприкінці XI століття Реконкіста вступила в новий етап. Якщо раніше боротьба між християнськими королівствами та мусульманськими державами Піренейського півострова мала переважно місцевий характер, то після заклику папи Урбана II до Першого хрестового походу у 1095 році вона стала частиною великого протистояння між християнським та мусульманським світами.
Папа римський Урбан ІІ
---
На той час християнські держави Іберії значно зміцніли. Населення зростало, розвивалися міста, торгівля та військова справа. Захоплення Толедо королем Кастилії Альфонсо VI у 1085 році здавалося передвісником швидкої перемоги над Аль-Андалусом. Проте мусульманські князівства звернулися по допомогу до войовничих берберських держав Північної Африки.
У 1086 році на півострів прибули війська Альморавідів на чолі з Юсуфом ібн Ташфіном. Вони завдали важкої поразки Альфонсо VI та поступово підпорядкували собі більшість мусульманських володінь Іспанії. Таким чином Реконкіста отримала нового, значно сильнішого противника, який мав у своєму розпорядженні людські та військові ресурси Північної Африки.
У відповідь дедалі більше християн почали сприймати боротьбу на Піренейському півострові як священну війну. Папи Римські надавали учасникам походів проти мусульман такі самі духовні привілеї, як і хрестоносцям, що вирушали до Святої Землі. До Іспанії прибували лицарі з Франції, Італії та інших країн Європи, а місцеві правителі створювали військово-релігійні братства та лицарські ордени.
Одним із найвизначніших успіхів цього періоду стало захоплення Сарагоси королем Арагону Альфонсо І Войовником у 1118 році. Після тривалої облоги місто капітулювало, а християнські володіння значно розширилися в долині річки Ебро. Ця перемога стала важливим кроком на шляху до майбутнього звільнення всього півострова від мусульманської влади.
Саме в XII столітті сформувалися ті політичні та військові сили, які в наступні століття зможуть переломити хід боротьби та поступово відтіснити мусульман до останнього оплоту — Гранадського емірату.
На початку XIII століття мусульманська держава Альмохадів залишалася наймогутнішою силою на Піренейському півострові. Проте християнські королівства поступово об'єднували свої зусилля. Заклики папи Римського до хрестового походу знайшли широкий відгук, і влітку 1212 року війська Кастилії, Арагону, Наварри та численні добровольці з інших країн Європи вирушили проти Альмохадів.
16 липня 1212 року біля Лас-Навас-де-Толоса відбулася одна з найважливіших битв усієї Реконкісти. Християнське військо під проводом короля Кастилії Альфонсо VIII завдало нищівної поразки армії халіфа Мухаммада ан-Насіра. Перемога стала переломним моментом у багатовіковій боротьбі. Відтоді мусульманські держави вже не могли повернути собі стратегічну ініціативу.
У наступні десятиліття християнські війська стрімко просувалися на південь. У 1236 році було здобуто Кордову — колишню столицю Кордовського халіфату, у 1248 році впала Севілья, а до кінця XIII століття під владою мусульман залишився лише Гранадський емірат на крайньому півдні півострова.
Протягом майже двох століть Гранада зберігала незалежність, сплачуючи данину християнським правителям та використовуючи суперечності між сусідніми державами. Однак наприкінці XV століття ситуація змінилася. У 1469 році шлюб короля Арагону Фердинанда II та королеви Кастилії Ізабелли I поклав початок об'єднанню двох наймогутніших християнських держав Іспанії. Саме вони увійшли в історію як Католицькі королі.
У 1482 році розпочалася остання війна Реконкісти. Протягом десяти років війська Фердинанда та Ізабелли поступово відвойовували міста та фортеці Гранадського емірату. Перевага в людських і матеріальних ресурсах була настільки великою, що результат війни фактично був вирішений наперед.
2 січня 1492 року емір Мухаммад XII, відомий також як Боабділ, передав ключі від Гранади переможцям. Над вежею Альгамбри замайоріли прапори Кастилії та Арагону, а також християнський хрест. Так завершилася Реконкіста — боротьба, яка тривала майже вісім століть від часів битви при Ковадонзі. Проте завершення Реконкісти означало не лише військову перемогу християнських держав. Католицькі королі Фердинанд та Ізабелла прагнули досягти також релігійної єдності своїх володінь. Уже в 1492 році був виданий Альгамбрський едикт, який наказував євреям або прийняти християнство, або залишити країну. Тисячі людей були змушені покинути свої домівки та шукати притулок в інших державах Середземномор'я.
Мусульманам Гранади спочатку гарантували право зберігати свою віру, мову та звичаї. Однак з часом ці обіцянки були порушені. На початку XVI століття мусульман почали примусово навертати до християнства, а тих, хто відмовлявся, змушували залишати країну. Навіть після хрещення так звані мориски (в англомовній літературі «Moors») часто зазнавали переслідувань і підозр з боку влади. Зрештою у 1609–1614 роках їх було остаточно вигнано з Іспанії.
Таким чином падіння Гранади у 1492 році стало не лише завершенням мусульманського панування на Піренейському півострові, а й початком масштабних релігійних переслідувань, які докорінно змінили етнічний та культурний вигляд Іспанії. Того ж 1492 року відбулася ще одна подія, яка відкрила нову епоху в історії людства. За підтримки Фердинанда та Ізабелли мореплавець Христофор Колумб вирушив через Атлантичний океан і досяг берегів Нового Світу. Таким чином рік завершення Реконкісти став одночасно початком іспанської світової могутності та епохи Великих географічних відкриттів.
Висновок
Реконкіста стала одним із найтриваліших конфліктів середньовічної Європи. Від невеликого осередку християнського опору в горах Астурії до падіння Гранади у 1492 році вона пройшла шлях у кілька століть, змінивши політичну карту Піренейського півострова. Водночас її наслідки не обмежилися військовою перемогою християнських держав. Завершення Реконкісти супроводжувалося релігійною уніфікацією, вигнанням євреїв і мусульман, а також формуванням нової іспанської держави під владою Католицьких королів. Символічно, що того ж року, коли впала Гранада, експедиція Христофора Колумба відкрила для Європи Новий Світ. Таким чином 1492 рік став межею між середньовічною історією Піренейського півострова та початком нової доби світової історії.
Список використаних джерел та літератури
Сарайва. Ж. Э. История Португалии / Москва, 2007 г. изд. Весь мир
Bishko. C. The Spanish and Portuguese Reconquest, 1095-1492 // General Editor. Kenneth. M. Setton. A history of the crusades. Volume II. The fourteenth and fifteenth centuries / Madison, 1975 year. published. The university of Wisconsin press
Barton. S., Portass. B. Beyond the Reconquista. New Directions in the History of Mediaval Iberia (711-1085) / Boston, 2020 year. published. Koninklijke Brill NV
Cuberes. D, Gonzalez-Val. R. The Effect of the Spanish Reconquest on Iberian Cities // MPRA 21 January 2017
Julio Valdeon Baruque. La Reconquista. El concepto de Espana : unidad y diversidad / Madrid, 2009 y. published : Espasa Forum
Naval Intelligence Division. Spain & Portugal. Volume I. The Peninsula / London, 1941 y. published : Naval Intelligence Division
O’Callaghan. A History of Medieval Spain / Corneal, 1975 year. published. Corneal University Press
Reconquista // Encyclopedia Britannica режим доступу : Al-Andalus | Facts, History, & Maps | Britannica
Walsh. W. Isabella of Spain / London, 1935 year. published. Sheed & Ward
Список використаних джерел та літератури
Сарайва. Ж. Э. История Португалии / Москва, 2007 г. изд. Весь мир
Bishko. C. The Spanish and Portuguese Reconquest, 1095-1492 // General Editor. Kenneth. M. Setton. A history of the crusades. Volume II. The fourteenth and fifteenth centuries / Madison, 1975 year. published. The university of Wisconsin press
Barton. S., Portass. B. Beyond the Reconquista. New Directions in the History of Mediaval Iberia (711-1085) / Boston, 2020 year. published. Koninklijke Brill NV
Cuberes. D, Gonzalez-Val. R. The Effect of the Spanish Reconquest on Iberian Cities // MPRA 21 January 2017
Julio Valdeon Baruque. La Reconquista. El concepto de Espana : unidad y diversidad / Madrid, 2009 y. published : Espasa Forum
Naval Intelligence Division. Spain & Portugal. Volume I. The Peninsula / London, 1941 y. published : Naval Intelligence Division
O’Callaghan. A History of Medieval Spain / Corneal, 1975 year. published. Corneal University Press
Reconquista // Encyclopedia Britannica режим доступу : Al-Andalus | Facts, History, & Maps | Britannica
Walsh. W. Isabella of Spain / London, 1935 year. published. Sheed & Ward
Комментарии
Отправить комментарий