Греки України - від колонізації до сьогодення

Греки на території України з'являються у часи давньої господарської колонізації вона виникла через те, що у материковій Греції виникли проблеми щодо нестачі землі які б забезпечували а також, колонізації на територію Причорномор'я стало те, що було загальне виснаження від від війн з персами та лідійцями які розорили сільськогосподарські землі. Внаслідок чого, виникли нові грецькі поселення на острові Сицилія і з'явились поселення на території Півдня України. Початок грецької колонізації саме на території Північно - Західного Причорномор'я України розпочалося VII - у VI. ст. у греків були певні уявлення про цю землю як вони описували, що Земля була багата на природні ресурси. Основою колоністів були вихідці з Іонії (давньогрецька область яка знаходиться у районі сучасної Смірни) було засновано поселення під назвою Борисфен на острові Березань що знаходиться поблизу міста Очакова що на Миколаївщині. 

Трохи згодом розпочався другий етап колонізації (перша половина - середина VI ст. до. н. е.) Борисфен освоїв сусідні території, заснувавши там землеробські поселення такі як Ольвія та інші. Ольвія стала найбагатшим поселенням на нових земель так як, поселення було розташоване у гирлі Дунаю та  стала центром збіжжя з нових колоній до Греції та її нових грецьких колоній на березі Чорного моря. Також, почали заснування поселень на території Кримського півострова (а якщо точніше, на території Керченської протоки та Таманського півострова) такі як, Пантікапей (Керчь), Німфей (нині село Героївка, що знаходиться неподалік Керчі), Мірмекій (поблизу Керчі), Феодосія та інші. На думку істориків перше поселення яке виникло стало місто Пантікапей так як, згідно з легендою, так згідно легенди історика Стефана Візантійського це місто ніби було засновано сином Аена - братом Медеї (яка була чаклунка, що допомогла аргонавтам заволодіти золотим руном). Греки отримали це місце від скіфського царя і назвали місто іменем річки Пантікапи, яка протікала поруч. 

---

Карта грецьких колоній у Криму

---

Третій етап колонізації який розпочався (друга половина VI - початок V ст. до. н. е) спостерігається найбільший приплив переселенців до Північного Причорномор'я, які були викликані швидше за все розгромом Іонії персами в 545 р. до. н. е. і падіння Мілету в 494 р. до. н. е . У цей час почалося освоєння Нижнього Подністров'я так, були засновані такі поселення як, Ніконія (нині с. Роксолани, Одещина), Орфіуса або Тіра (Білгород-Дністровський), Євпаторія (Керкінітида) та низка сільськогосподарських поселень 

У четвертому етапі колонізації (422-421 рр.) було засновано Херсонес Таврійський (Севастополь) на якому було збудовано перший грецький пантеон. Впродовж кількох століть міста були у періоді процвітання, але у ІІ ст. до. н. е. перед ним почали виникати труднощі. Загострювались соціальні сутички між міською верхівкою й нижчими верствами населення, що головним чином складалися з рабів. Також, дешеве єгипетське зерно підірвало життєву торговлю збіжжям. Внаслідок чого, міста на території Одещини та Миколаївщині занепали, а грецькі колонії у Криму увійшли спочатку до складу Римської, а згодом до Візантійської імперії. 

Греки починають з'являтися вже на території і Західної України, так у 1444 році король Польщі Владислав ІІІ Варненчик надав право купцям "різних національностей : греки, вірмени, сарацини, бусурмени й інші, що прибувають з товарами до Львова, можуть бути у Львові".

Разом з іншими купцями потенційні грецькі іммігранти отримали сприятливі економічні умови для простішої інтеграції в місцеве середовище. Водночас це не позбавляло їх шансів на збереження власної релігійної та етнічної ідентичності. Прибувши на місце, вони виявляли, що львівські райці та власники приватних міст були відносно “лояльнішими” в трактуванні православних “схизматиків”, оскільки повсякчас мали досвід спілкування з місцевим українським населенням. 

Окрім купців, до Львова почали прибувати і видатні особистості, пов'язані з провідними релігійними центрами Східної Церкви. Грецькі купці, що вже міцно утвердили свої позиції на нових теренах, виявляли активність у підготовці та сприяли перебуванню в Речі Посполитій патріархів Єремії ІІ Траноса та Кирила Лукаріса, єпископа Елассонського Арсенія. Багато хто з них намагався підтримати у критичний час земляків-купців чи мандрівників, які за різних обставин потряпляли у важку ситуацію. У другій половині XVII ст. в Руському воєводстві з’явилися грецькі ремісники, котрі спромоглися утворити в Бродах та у Львові невеликі виробничі осередки. Всі ці групи, прагнучи максимальної професійної та соціальної реалізації, так чи інакше чинили вплив на творення культурного середовища регіону. 

Після падіння Константинополя греки Львова продовжували торгівлю з грецькими, італійськими та німецькими містами. За часів національно-визвольної війни під проводом Хмельницького деякі греки прийняли участь у боях, а також греки масово допомогали у дипломатії українським гетьманам. У середині 17 ст. греки почали з'являтися і на території Лівобережної України , так у 1672 у місті Ніжині з'явився грек з міста Канева Ян Томара. Масово греки почали з'являтися у 1675 році після того, як гетьман Самойлович який засвідчує це становище купців у Ніжині і ту протидію, з якою вони зустрічалися в різних містах від усяких установ, і особливо в Ніжині від тамтешнього магістрату. Міський і полковий уряди, всупереч привілеям, що були надані гетьманом чужоземним купцям, намагались підпорядкувати останніх своїй юрисдикції, зрозуміло, не тільки для того, щоб отримувати судові податки, але й щоб обмежити права і торговельні пільги іноземців на свою користь. Звернення Самойловича, наряду з усіма урядами військовими, міськими і сільськими, особливо до “магістрата Нежинского” дозволяє вважати, що в Ніжині відбувалися найсильніші утиски іноземних купців не тільки внаслідок хазяйновитості та владолюбності тамтешнього магістрату, але й тому, що така чисельність приїжджих іноземних купців надто помітно відбивалась на інтересах місцевого українського купецтва і призводила до обмеження юрисдикції магістрату. Але універсал цей дозволяє зробити ще один висновок – що в Ніжині існувала вже грецька колонія купців, які осіли там на постійне проживання. 

Якщо її існування можна запідозрити і раніше, хоча й немає можливості прив’язати до жодної дати, то спертися на дату універсала Самойловича можемо впевнено. Через сім років ми маємо документ, що визначає і склад цієї колонії. У липні 1682 р. складали присягу на вірність царям Івану і Петру і матері їх Наталії “града Нежина жители и пріезжіе люди греки Фотий съ товарищі, 18 чоловік”. Спочатку виключно торговельна грецька ніжинська асоціація, у 1680-1690-х роках отримала оформлення або організацію церковно-релігійну. У 1680 р. утворилася особлива грецька парафія з власними храмами ( невдовзі після одного – з двома ), з грецькою богослужбовою мовою і своїм духовенством, – парафія, очолювана понад 15 років діяльним та підприємливим священником Христофором ( або Христодулом ). До складу цієї парафії входили греки, не тільки територіально пов’язані з грецькими храмами ( які стояли в одній огорожі ), але й ті, що були розкидані по всьому місту, і не тільки осілі, але й приїжджі, як господарі, так і челядники. Зрозуміло, за своїм складом обидві організації не співпадали: челядники, звичайно, не були членами купецької корпорації. 

Ближче до купецької громади за складом було братство, у форму якого вона була реорганізована, коли – невідомо. Але першу згадку про братство зустрічаємо вже в універсалі гетьмана Мазепи 11/IX 1687 р. Це перший законодавчий акт, який права, наданіпопередніми гетьманами, іноземцям, зокрема грекам, що торгували по всій Україні, затвердив за ніжинськими греками. 

Греки які проживали у Криму жили своїм спокійним життям аж поки, не було розпочато депортацію, але, що саме сприяло депортації це зараз і дізнаємося.

У 1764-1774 рр. відбулася російсько-турецька війна яка втратила вплив на Крим, також, війна змусила емігрувати  греків на територію степової частини України (так звану «Новоросію»).Після укладення Кючук-Кайнарджийського миру 1774 року кримським ханом став Шагін Ґерей, який взявся за реформи. У 1777 він зрівняв у громадянських правах мусульман і немусульман, зокрема греків, що викликало масові татарські повстання. Російські війська жорстоко їх придушили, що призвело до загальної політичної та економічної нестабільності в ханаті.

На цьому тлі серед християнського населення Криму (греків, вірменів, грузинів та волохів) посилився еміграційний рух. У 1778 році, за наказом Катерини ІІ і підтримки митрополита Ігнатія, було організовано масове переселення християн до Новоросії та Приазов’я. Переселенцям надали земельні наділи, податкові пільги та часткову автономію.

У результаті виникли нові поселення: грецьке місто Маріуполь із 21 селом довкола та вірменський центр Нахічевань-на-Дону а також, їх було розселено у найближчі міста України такі як Павлоград та Катеринослав (Дніпро). Загалом Крим залишили понад 31 тисяча людей. Хоча переселенці зазнавали труднощів, їх повернення до Криму суворо заборонялося.

Масове переселення християн підірвало господарство ханату й стало одним із чинників його остаточної анексії Російською імперією у 1783 році. У 1803 році в Одесі була відкрита грецька церква Святої Трійці. Згодом, у 1816 році за фінансової підтримки низки грецьких фірм і приватних осіб було засновано грецьке комерційне училище. Даний навчальний заклад, у якому могли безкоштовно навчатися не лише етнічні греки, а й представники інших національностей, набув значного авторитету серед грецької громади та поза нею. В училищі викладались як спеціалізовані економічні, юридичні дисципліни, так і гуманітарні предмети. У 1810 році в Маріуполі теж було відкрито грецьке приватне училище купця Попова яке було невеликою, розрахована на 40 чоловік. У 1817 році за постановою місцевої грецької громади навчання у цьому училищі вводилися такі предмети новогрецьке читання, письмо, історія та географія, вчителями були люди які приїхали з Греції та Туреччини а вже починаючи з 1821 року було введено вивчення російської мови. 

Варто також відзначити, що українські греки посприяли встановленню незалежності Греції, так, у 1814 році в Одесі виникає таємна грецька організація з грецьких місцевих купців під назвою «Філікі Етерія» ця організація відіграла вирішальну роль у підготовці утворення незалежності Греції у 1820 році. 

З початку Першої світової війни до Криму почали прибувати греки з Туреччини які боялись що може з ними щось трапитися, особливо еміграція посилилася після депортації вірменського народу у землі Близького Сходу. Міські громади поповнилися вихідцями з регіонів Синопа та Трапезунду. Згідно свідченням К. Фотіадіса з території Малої Азії до Криму та Кавказу приїхало близько 85 тис. греків. Тільки протягом 1917-1918 рр. до Криму прибуло близько 3 тис. грецьких біженців з Понту. 

В період визвольної змагань, активно на території України діяли саме греки Криму. Так, у листопаді була утворена Рада народних представників (РНП), до складу якої увійшли мешканці Криму різних національностей наприклад, від грецької громади Криму був купець Димитрій Кир’якович Ул’їчов.

Водночас сформувався кримськотатарський національний уряд - Директорія. Крим став ареною жорстоких боїв за владу. У політичне протистояння в Криму були втягнуті і грецькі землероби, які мешкали в сілах південного берега Криму. Місцеві греки надали підтримку матросам Чорноморського флоту. 

Розгорнулися бійки грецької молоді з “ескадронцями” татарських національних сил, тобто ситуація набула характеру міжконфесійного конфлікту. Терористичні акції продовжувалися до квітня 1918 р. Під час сутичок постраждали численні греки, мешканці Алушти, Алупки, Гурзуфа (сіл в окрузі Ялти). Ті з них, хто врятувався, знайшли притулок в Ялті і отримали від благодійного товариства будинки і допомогу. 

У травні 1917 відбувся крайовий з'їзд делегатів грецьких громад і колоній Закавказзя відбувся вже 7 травня 1917 р. в Тифлісі. Серед головних завдань, які розглядалися на з’їзді 73 представниками від грецьких громад, були: націоналізація грецьких шкіл, церковні питання, видання грецької газети і заснування національної топографії, бібліотек, створення грецьких кооперативів. 

А з 29 червня - 10 липня 1917 р. відбувся з’їзд еллінів усієї Росії в Таганрозі. Учасниками з’їзду були 40 делегатів. Із Криму на з'їзд приїхало 6 осіб. Значну увагу депутати приділили обговоренню вирішення земельного питання. Було обговорено і питання “Визначення політичного стану еллінів у Росії”. 

Учасники з’їзду дійшли згоди об’єднати грецьку людність Росії, утворюючи на місцях політичні клуби та спілки для відстоювання правових і національно- культурних інтересів, надання грекам права на представництво нарівні з іншими народностями в усіх губернських, обласних та крайових комісаріатах, а також в урядових і громадських установах і в Установчих зборах. Було ухвалено статут “Всеросійської спілки еллінів”, членом якої міг бути “кожний грек” незважаючи на його соціальний та фінансовий стан.

У питанні освіти (“націоналізації і реорганізації еллінських шкіл”) делегатами було ухвалено залишити “інститут інспекторів народних шкіл”, хоча два делегати- вчителі (Лазарідіс і Д. Макрояніс) виступили з протестом щодо цієї постанови. Певні заходи передбачалися для відродження грецької мови: утворення системи закритих жіночих шкіл із викладанням виключно грецькою мовою та введення системи “штрафів за ігнорування національної мови”. Певне місце серед питань з’їзду посідало “церковне питання й автономія грецької церкви”. З’їзд постановив утворити “шість окремих суто еллінських єпископств, що мали б однакові з рештою єпископств права”. При цьому відзначалося, “що всі церкви, церковні й монастирські маєтності, що їх різночасно відібрав старий уряд і якіперейшли до національної власності, мають бути в установленому законом порядку повернуті відповідним церквам і монастирям”. Відновлювалося проведення церковної служби грецькою мовою. Делегати постановили вважати “за неприпустиме в вільній Росії позбавляти вільних громадян еллінів божої служби рідною мовою, як це роблять у Kapci, Александрополі, Маріюпільськім повіті, Криму й інших місцях, де за настоятелів еллінських церков і досі такі особи, що зовсім не знають мови пастви” . З’їзд звернувся з відозвами до грецького населення Росії.

Відбулися з’їзди греків у Баку, Катерино дарі2 3 Внаслідок рішень “З’їзду представників грецького народу м. Маріюполя й Маріюпільського повіту” (відбувався в грудні 1917 р.) була створена “Маріюпільська спілка еллінського народу”.

Після того, як увійшли більшовики увійшли до Криму остаточно у 1921 році та встановлення "миру" розпочалися стандартні процеси, було прийнято постанову про початок "коренізації" де греки мали змогу навчатися грецькою мовою, було відкрито школи у Криму та було утворено в Донецькій області грецькій національний район у 1938 році було припинено політику "коренізації".

За часів Другої світової війни греки допомогали були як радянськими партизанами так і членами ОУН та надавали прихисток членам ОУН на Донеччині. У 1944 році невдовзі після депортації кримських татар розпочалася і депортація кримських греків, офіційною причиною чого було депортовано греків стало те, що «німецька влада отримувала допомогу у греків у торгівлі, перевезенні товарів тощо» але як нам відомо що Греція була на стороні антигітлерівської коаліції та боролася за перемогу. Греків було депортовано до Казахстану, Узбекистану, Сибіру загально, було депортовано 14,760 греків частина греків повернулася до території України вже після лібералізації. Що стосується сучасного грецького населення, то на момент перепису населення 2001 року в Україні проживає 91,5 тис. греків, найбільше з них проживає в Донецькій області інша частина живе у містах півдня, сходу та заходу України. Звичайно, що за цей час багато чого змінилося і зараз невідомо щодо кількості населення та де, зараз греки України проживають. 

Висновок

Історія греків в Україні є багатовіковою і надзвичайно багатогранною. Від перших античних колоній у Причорномор’ї до сучасності грецька громада залишала помітний слід у господарському, культурному та релігійному житті українських земель. Греки були не лише активними учасниками торгівлі та ремесел, а й творцями освітніх і релігійних осередків, дипломатами та союзниками у визвольних змаганнях українців. Попри численні переселення, утиски та навіть депортації, вони зуміли зберегти власну ідентичність і водночас інтегруватися в українське суспільство. Сьогодні спадщина грецької громади в Україні є важливим елементом багатонаціональної історії нашої держави, що засвідчує тривале співіснування і взаємовплив української та грецької культур.

Список використаних джерел і літератури 

Абдуллаєва. М. А. Грецькі громади Криму у 1917 - 1938 рр. (Етноконфесійний аспект) / Київ, 2001 р. вид. Історичні зошити 

Бруяко. И. В. Северо-западное Причерноморье в VII - V вв. до. н. э. Начало колонизации Нижнего Поднестровья // АМА. Вып. 9. Саратов, 1993 

Бацак. Н. І. Переселення християн Кримського ханату до Північного Приазов'я 1778 - 1780 // Енциклопедія історії України [електронна версія]

Верховський. В. Етнічна мозаїка півострова : греки // «Кримська світлиця»,

2016 рік, випуск № 40

Гавриленко. О. А. Античні держави північного причономор'я : без витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н.е. – перша половина VI ст. н. е.) / Харків, 2006 р. вид. Парус 

Греки в Ніжині. Збірник статей та матеріалів. – Ніжин: ”Просвіта”. 2001 – Вип.2

Гедьо. А. Неприпустимі «операції» пам'яті : репресії проти греків в Україні. // Київські історичні студії: науковий журнал • № 2 (9) 2019 р.

Жлуктенко. В. «Контрреволюціонери» з шевської артілі // інтернет - ресурс «День»

Куртуа С., Верт Н., Панне Ж.-Л., Пачковский А., Бартошек К., Марголен Ж.-Л. Черная книга коммунизма: Преступления, террор, репрессии. Издание 2-е, исправленное / Вступ. статья А. Н. Яковлева; Отв. ред. И. Ю. Белякова; Перевод с фр.: Э. Я. Браиловская, А. И. Виноградова, О. В. Захарова, С. Г. Родина, О. В. Тимашева, И. В. Топоркова, Е. Л. Храмов (рук. гр.). – М.: Изд-во "Три века истории”, 2001.

Зубарь. В. М. Херсонес Таврический: начало истории христианства // Від античності до християнства. Збірник наукових статей, присвячений 70-річчю Віталія Михайловича Зубаря. — київ: 

ІА НАН україни, 2020.

Лильо. І. Греки на території руського воєводства у XV - XVIII ст. / Львів, 2019 р. вид. ЛНУ ім. І. Франка 

Стахів. Є. Крізь тюрми, підпілля та кордони / Київ, 1995 р. вид. Рада 

Субтельний. О. Україна. Історія. / Київ, 1991 р. вид. Либідь 

Щербина. Н. Ф. Грецький етнос в Одесі : деякі аспекти історії та сучасного стану. // молодий вчений √5 (57) травень, 2018 року

Якубова. Л. Маріупольські греки (етнічна історія) 1778 р. - початок 30-х років ХХ століття / Київ, 1999 р. вид. Інститут історії України НАН України 

J. Otto Pohl. Ethnic Cleansing in the USSR, 1937 - 1949 / Westport, London, 1999 y. publ. Greenwood Press