22 червня 1941, або як один диктатор випередив іншого.
Про підготовку нацистів до нападу Йосип Сталін знав ще давно – з весни із органів НКВС та військової розвідки почали надсилатись зведення щодо підготовки Вермахту до наступальної операції на Радянський Союз. А проте, через свою параною та власні плани – він ігнорував це. Про сталінську параною давно відому всім, а проте невідомо про плани СРСР.
Річ у тому, що початково вісь «Берлін-Рим» в союзі планували використати як тих, хто розпочне війну між капіталістичними державами. Після того, як і вони, і Великобританія з Францією ослабнуть – червона армія вторглась би в Європу, а згодом і в Азію, захопивши капіталістичні країни та встановивши комуністичну диктатуру.
Цей план охарактеризував Віктор Суворов у своїй фундаментальній праці «Криголам». Для реалізації цього плану потрібно було дати шанс італійським фашистам та німецьким нацистам (які були своєрідними «родичами» в ідеологічному плані із соціалізмом, оскільки мали корені в ньому) утвердитись в своїх державах. Оскільки Беніто Муссоліні прийшов до влади у 1922 році, то станом на кінець 1920-х залишалась лише Німеччина. Сталін натравлював німецьких комуністів на соціал-демократів, а самі ж вони подекуди співпрацювали і з самими нацистами, хоча, справедливості заради, частіше за все від них і «відгрібали». Керівництво союзу вважало соціал-демократів більшою загрозою, аніж самі нацисти, що пропагандували відверто антикомуністичні гасла, проте в цьому і був план. Попри те, що весь світ знав про «Майн кампф» А.Гітлера, знав про відношення нацистів до слов’ян, євреїв, тюрків та інших, це не заважало Сталіну втілювати свій задум в життя. З роками він все більше втілювався у життя. В 1938 році, якби не Мюнхенська змова – «Криголам» міг би повноцінно реалізуватись. З початком ж Другої світової війни Сталін та партія очікували, коли Німеччина з Італією вв’яжуться у довготривалу війну на вииснаження з Францією та Британією. А проте німецький бліцкриг у Скандинавії, Бенілюксі та згодом самій Франції докорінно змінив усе. Коли 22 червня 1940 року було підписано принизливе для французів перемир’я, і акцент перемістився уже на виживання самої Британії – в Москві почали задумуватись про те, що план реалізовується якось не так, як було задумано, і у випадку перемоги Рейху над Британією – СРСР міг би залишитись сам на сам з непереможною наддержавою, тому було вирішено обережно брати курс на розрив відносин та швидшу підготовку до операції «Гроза» - сукупної назви планів наступу РККА в Європу. На практиці більш ворожий курс почався після візиту В’ячеслава Молотова у Берлін 12 листопада 1940 року. При зустрічі з Гітлером, останній запропонував Москві доєднатись до вісі «Берлін-Рим-Токіо», і, вважаючи долю Британської імперії вирішеною, хотів розділити її території з СРСР після перемоги над нею (уже потім розпочавши власну підготовку до наступу проти союзу). У відповідь на це Молотов почав пропонувати нацистам аж занадто дивні вимоги – встановлення контролю союзом над проливами Босфор і Дарданелли, введення військ у Болгарію та на Близький схід, встановлення військових морських баз у Балтійському морі та інше. З цих умов уже було зрозуміло, для чого все це готується. Після такого Гітлер та ОКВ зрозуміли, що справа обертається потенційною війною на 2 фронти, а оскільки битву за Британію вони програли, то вирішено було взяти курс на випередження. 18 грудня 1940 року Гітлер підписав директиву №21 під кодовою назвою «Барбаросса», яка передбачала вихід на лінію «Архангельськ – Астрахань». І тут варто перейти до нацистських планів. Історично сам Гітлер та нацисти пропагандували ідею «Lebenstaum» - життєвого простору на сході Європи, виходячи як і зі своїх псевдорасових міркувань, так і з суто економічних – без ресурсів сходу Третій Рейх не був би «тисячолітнім». Для освоєння цих територій ще з 1940 року почалась розробка генерального плану «OST». Справедливості заради, існував і так званий «План Розенберга», що передбачав створення маріонеткових балтійських держав, України, Ідель-Уралу та деяких кавказьких держав, які мали би поступово інтегруватись в Рейх на противагу деспотичній Московії. Такий план не передбачав значних етнічних чисток (в тому масштабі, які були в плані «Ост») та в цілому дозволяв використовувати народи східної Європи, задобрюючи їх, проти московитів. Та цей план був відторгнутий Гітлером та СС, ба навіть деякими генералами з ОКВ «м’який».Попри те, що план «OST» ніколи не був оформлений як один повноцінний документ, у ньому були численні варіації, на основі яких можна скласти наступну картину:
1. План був розрахований на 25-35 років після перемоги Німеччини над СРСР.
2. Для всього населення, від естонців до кримських татар (Крим планували перетворити в зразкову німецьку «фортецю Готенланд»), передбачалось розділення у % відношенні на групи тих, хто може бути германізованим, кого слід депортувати, кого залишити в якості рабів, а кого – знищити;
3. Передбачалась смерть близько 30 мільйонів людей за так званим «планом голоду», розробленим Гербертом Бакке, заступником рейхсфюрера СС Гіммлера. Сам Гітлер казав: «Мене тут вже не буде, коли Україна стане чудовим домом для 20 мільйонів жителів, окрім корінних…»;
4. Ресурси цих земель мали бути нещадно експлуатовані на користь Рейху та майбутніх німецьких колоністів;
5. Культурне та освітнє життя місцевого населення передбачалось мінімальним, таким, яке могло б формувати міжнаціональну ворожнечу, що не переросте в антинімецький фронт.
Продовжувати можна багато, а проте сенс плану зрозумілий.
Виходячи з вище написаного, станом на першу половину 1941 року обидва диктатора готувались до війни один проти одного, намагаючись до останнього приховати це. У травні – червні того ж року хід історії міг змінитись за лічені тижні. Річ у тім, що 28 жовтня 1940 року Італія вторглась у Грецію, розраховуючи на такий же бліцкриг, який німці прогорнули у Західній Європі. Проте італійська армія виявилась неготовою до бойових дій, і дуже швидко стало очевидно, що перемоги над греками не буде. Це було те, чого дуже не хотів сам Гітлер, оскільки він розраховував на спокій на Балканах. Через авантюру Муссоліні, Гітлер зняв частину військ з майбутнього Східного фронту на Балкани, Вермахт швидко розгромив Югославію та Грецію, одначе дорогоцінний час було втрачено, адже вторгнення в СРСР, яке мало початись ще 15 травня – перенеслось на 22 червня. У цей же час відбувається політ Рудольфа Гесса в Британію з ціллю залучити останніх на свою сторону після початку війни з СРСР. За деякими даними, британці були готові призупинити бойові дії з Рейхом, якщо б СРСР першим почав би вторгнення в Європу. А так і могло статись. Операція «Гроза» була запланована на 14 червня 1941, а проте через деякі логістичні проблеми та проблеми секретності, операцію відклали до першої половини липня. Це стало фатальним рішенням для Сталіна, оскільки червона армія легко могла б здолати Вермахт при наступі, але не при обороні, оскільки до такої війни вона не готувалась. Тут уже Гітлер випереджав Сталіна. «Малойкровью на чужой земле!» - таким було гасло радянської пропаганди у ті роки, воно яскраво відображає плани радянського керівництва. Та попри це, все ще могло змінитись, оскільки 21 червня, буквально за день до початку операції «Барбаросса», війська західних округів почали займати свої бойові позиції, заплановані при наступі. Навіть командувач Південно-Західного фронту Іван Баграмян був уже на своїй бойовій ставці в Тернополі (що могло бути лише на фінальному етапі підготовки до війни), що явно не пов’язується з міфом «напад був неочікуваним». Подібні процеси відбувались і в Білорусі, і в Литві. Тобто – червона армія ЗА ЛІЧЕНІ ГОДИНИ до початку німецько-радянської війни займала ключові оперативні позиції, і вона МОГЛА Б відбити напад нацистів. Початково це було зроблено для інсценування нападу на союз, а згодом виявилось – що і для відбиття німецького наступу. Дані німецького дезертира, що переплив Західний Буг того ж таки дня – були проігноровані, що стало ще одною смертоносною помилкою.
22 червня 1941 року розпочалась операція «Барбаросса». В 3:15 ночі близько 3,5 мільйонів солдат Вермахту при підтримці пів мільйона військ румунів, словак, угорців та інших перейшли кордон з СРСР. Тисячі літаків Люфтваффе вилетіли зі своїх аеродромів, почавши бомбардування військових баз та мирних жителів. І замість того, аби відбивати вторгнення – червона армія отримала горезвісну «Директиву №1», в якій було наказано «не піддаватись на провокації». Грубо кажучи, директива була спрямована на заспокоєння солдат, а не на відбиття вторгнення. Радянське командування не розуміло в якій катастрофічній обстановці знаходяться війська західних округів. І лише через кілька годин до ставки почали надходити повідомлення про знищенні аеродроми, втрати та кинуту техніку. Ставка, особливо Жуков, вичікували добу перед ухваленням ще жахливішого (з військової точки зору) рішення, в той час як РККА, не маючи наказів згори та не знаючи як діяти в умовах оборони – була паралізована. Але чому радянські війська не могли самі взяти на себе ініціативу та відбити вторгнення, оскільки в них були всі ресурси? Все криється в суворій централізації. Ніщо не могло виконуватись без наказу згори, інакше – розстріл. Така ж система діяла і в армії. Без санкції генерального штабу та головнокомандувача, навіть найменші захисні дії не могли б відбутись. У ніч на 24 червня ставка ухвалила контрнаступальну операцію військ РККА на Вермахт. Ціллю було, увага, вийти на рубіж «Кеніксберг-Люблін». Тобто, на 3 день війни, радянське командування все ще перебувало в іллюзіях і не мало навіть найменшого поняття про хаос у військах. Контрнаступальна операція червоної армії була очікуваною для нацистів, оскільки в їхні плани входило перемелювання червоної армії на кордоні. Тобто, рішення ставки повести розгромлені війська в контрнаступ – зіграло нацистам на руку. Через це десятки тисяч солдат заплатили своїм життям. Та це ще не все. На хвилі хворобливої ейфорії, 25 червня 1941 року радянські ВПС почали бомбардувати військові бази та міста у Фінляндії. Здавалось би – навіщо?! Річ у тім, що операція проти Фінляндії була однією з етапів операції «Гроза», і у перші дні нацистського вторгнення, радянське командування побачило прекрасну можливість для реалізації своїх же задумів. Результат? До середини липня війська радянського союзу в Білорусі та Балтії фактично перестали існувати, опір зберігався лише в Україні через чисельніше та сильніше угрупування військ. В цей же час від балтійського до чорного морів по всій прифронтовій території в СРСР відбувались стихійні, але національні повстання, які були викликані надією на «краще життя» під німцями та бажання помститись більшовикам за десятиліття терору та знищення десятків мільйонів людей. А що робив Сталін у цей час? А він, перебуваючи в шоці, замкнувся на своїй ближній дачі в Кунцево, фактично відсторонившись на деякий час від управління державою. Він був готовий піти на мир з нацистами та віддати їм Балтію, Україну та Білорусь з Доном. Ось так, «батько народів» кидав тих, над ким ще кілька тижнів тому влаштовував депортації і терор, насолоджуючись цим.
Як висновок, радянське керівництво мало далекоглядні плани, але власна ж централізація, параноя та відсутність оборонної альтернативи для РККА призвела до катастрофи.
Сьогодні часто порівнюють напад РФ на Україну 24 лютого 2022 року як напад Третього Рейху на СРСР 22 червня 1941, а проте це є історично некоректним, оскільки що СРСР, що Третій Рейх – це два людиноненависницьких, тоталітарних, і до того ж лівацьких зла, через плани яких загинули ДЕСЯТКИ МІЛЬЙОНІВ ЛЮДЕЙ. Нам же слід пам’ятати про всіх жертв їхніх злочинів, і не робити порівнянь – «менше зло і більше зло». Рейх та СРСР несли хаос, руйнування та смерть, і ніщо більше…
Комментарии
Отправить комментарий