Повідомлення Чернігівської земської газети про вшанування пам'яті героям Крут

Наш народ має великих національних героів в своій великострадній історіі і мало шанує іх. Правда, про деяких з них складені пісні та думи, але далеко не про всіх, і цього ще не досить, бо вся народня маса і раніш байдужно ставилась до ясно і памяти іх, а тепер то і цілком забула про те, що вони колись існували. Приходиться заздрити в цьому відношенню москвинам, котрі не тільки що возвели багато-декого в героі і історичні велетні, а навіть попридумували таких цілком міфичних осіб, як Сусанин… А ми тим часом, наприклад, про П. Сагайдачного маєм тільки згадку в пісні, що він «необачний» проміняв жінку на тютюн та люльку.

Так не памятаєм і не умієм шанувати ми колишніх героів, так само не вмієм і сучасних. Але нехай минуле згладилось з памяти народу, нехай, припустимо, що ми, так би мовити, насильно забули про них, все велось до того, щоб ми забули навіть і хто ми, і значить в де-якій мірі можна ще пробачить народові цю байдужість до колишнього, але яке може бути оправдання націй байдужости і до того, що відбулось перед нашими очима, що наче вогнем випечене в нашім мозку, в наших переживаннях?!..

Якось з давна так усе складувалось і складується, що кращим силам народу, інтелігенціі його – в розумінні не освітнього цензу, а духовного виховання, судилось гинути з тих, чи инших причин. При загальній байдужости більшости маси, окремі одиниці несли завжди в жертву себе за блага всіх. Така сумна доля судилась багатьом кращим нашим силам і тепер. Відомі і не відомі громадянству, але не менше корисні, вони гинули по всій Украіні від хижих звірів півночи, замордовані, або розстріляні. Ця божевільна орда дикунів принесла велике спустошення в лави нашоі національноі арміі. Ми не маємо змоги вшанувати память кожного зокрема, але ми знаєм, що вони десь загинули, ми знаєм, що порідшали чимало наші лави і тому память про них не повинна загинути, вони повинні мати хоча після смерти хоч частину тієі шани, котру так щиро вони заслужили.

Під Крутами, в нерівному бою, жменька молоді бажала хоч трохи стримати натиск ворогів і пустити іх тільки через своі трупи. Ідейні борці юнаки в рішучий час узялись за зброю і понесли на вівтар волі Украіни своє молоде життя. Пішли вони не з примусу і не через особливе бажання до сильних переживань, чи до військовоі справи, як це бува в більшості на війні, а пішли, як вірні сини своєі батьківщини, любов до котроі – сильніша за життя… Під Крутами відбулась сама яскрава сама трагична картина нашоі історичноі драми…

Тут вилилось все: безмежна любов і саможертва, байдужість та несвідомість, і страшна темнота та звірство тих Каінів, що йшли в лавах красногвардійців, а були нашими селянами та робітниками… 

Нехай ми забули нашу історію, нехай народ байдужий до неі, бо то було колись, давно, але чи можна ж забути те, що діялось під Крутами? 

Коли ми справді бажаєм бути вільними, коли бажаєм бути самостійними, то впершу чергу ми повинні шанувать память борців за цю волю і самостійність, бо невже ми справді дійшли до того, що одна частина з нас несе без вагання і сумніву своє життя, а друга не може навіть спромогтись на те, щоб вшанувати память іхню?!.. 

Хочеться вірить, що ні, бо инакше, коли ми не здатні і на це, ми маєм в будуччині коли не ціл-ковиту смерть національну, то, в кращому разі – знову рабство на сотні літ, тягар ярма… 

Земства є представники народу і вони в першу чергу повинні подбати про це, взяти в своі руки ініціятиву. Як полтавське земство взялось за збірання грошей на памятник Т. Шевченку, так Чернігівське повинно подумати над цім своім обовьязком. Обовьязком, звісно, не з боку формального, а з боку своіх духовних і національних почувань. Во імя страчених під Крутами, во імя всіх без’іменних борців, що загинули по всій Украіні під час боротьби, земство повинне взятись за справу збудування памятника всім борцям з ордами півночи за волю Украіни. На місці бойовища під Крутами ми повинні мати друге святе місце, як перше в нас є – Шевченкова могила під Каневом.

Бо соромно навіть подумати, що справа з ушануванням памяти звелась врешті на те, що на гроші громадянства, котре по власній ініціятиві відгукнулось на се святе діло, буде тільки заснований відділ видання книжок памяти В. Шульгина, одного з борців-юнаків, що загинули під Крутами… 

Та це ж сором, це прямо насмішка над світлою памятю іх!..

Коли ж чернігівське губерніяльне земство з яких небудь причин не зможе, чи не захоче взятись за сю справу, тоді повинні звернуть на неі увагу повітові земства району біля Крут і в першу чергу – Ніжинське, позаяк Крути в Ніжинському повіті. На допомогу ім повинні стати тамошні «Просвіти» і все місцеве свідоме громадянство, щоб виробить як найкращий план діяльності для здійснення і проведення цього в життя, до найширшого оголошення поміж населенням про вагу і значіння такого памятника, та організаціі збору жертв.
Але будемо вірить, що ця свята справа найде належне місце в увазі діячів нашоі губерніяльноі управи і вони, навіть у теперішніх тяжких умовах, найдуть можливість взятись до праці по вшануванню ясноі памяти наших національних героів, оборонців рідного краю, котрі за нього і за всіх нас так мужньо й без вагання поклали своє молоде життя.


Джерело : Черниговская земская газета. – 1918. – № 53–54.