Гнат Хоткевич — голос нації, заглушений пострілом
Гнат Хоткевич народився 31 грудня 1877 року у місті Харкові у родині куховара та наймички купця Михайлова. Як розповідав у автобіографії сам Хоткевич «батько був потомком великих гетьманів Хоткевичів» які мали польське походження. Мати теж була його зі знаного роду походила з Сумщини та як розповідав сам Хоткевич, знала кріпацтво та розповідала історії маленькому Гнату. Проживала родина на самій довгій вулиці міста Харкова, на Катеринославській (нині вулиця Полтавський шлях) яку називали "харківським Бродвеєм" через велику кількість крамниць, готелів, театрів і розважальні заклади. Щоліта родина Хоткевичів їхала до міста Деркачі (Харківщина). Малий Гнат виїздив щоліта й з купецькою родиною до цього села, саме у цьому місті він почув про сліпого дядька який грав на бандурі, його звали Павло. Саме він став першим вчителем Гната Хоткевича який вчив грати його на бандурі, він став першим його вчителем.
----
----
Навчання для Гната давалося напрочуд легким, він закінчив з відзнакою семирічне реальне училище. Вищу освіту отримав у Харкові, він поступив до Харківського технічного інституту який закінчив теж, з відзнакою. Під час свого навчання, він поєднував із захопленням музикою, як він сам писав «Хочу, щоб у душі моїй вічно звучала музика». Грати він розпочав на бандурі у 1896 році яку виготовив відомий для нього майстер Василь Мова (Остапенко), тоді він об'їздив всі великі міста підросійської України зі своїми концертами які мали успіх. Невдовзі він заснував школу для гри на бандурі у Деркачах, де взяв народний спосіб гри на цьому інструменті. Окрім гри на бандурі, Гнат Хоткевич розпочав свою літературну діяльність, він написав оповідання «Грузинка» яка була надрукована у львівському часописі «Зоря». Згодом, виходили інші твори з перервами. Також, під час свого студентства мав зв'язки з членами Української соціал-демократичної партії, що викликало підозру у керівництва інституту, - тоді Хоткевича виключили на 1 рік як "неблагонадійного". Після поновлення, він отримав диплом про закінчення університету.
Гнат Хоткевич ліворуч від бандуриста, під час студентської вистави у 1899 році.
---
Після закінчення, він пішов працювати йому пропонували престижну (на той час) посаду першого помічника начальника депо «Таганрог», на яку здібного випускника, винахідника запросила Катеринославська залізниця. Однак, він залишився у Харкові на скромній посаді «чертьожника» у технічному відділі служби тяги Харківсько-Миколаївської залізниці за 30 карбованців у місяць, згодом був переведений на посаду «інженера для технічних занять» і перебував на цій посаді до 1905 року. Навіть коли він працював, він не залишив свою улюблену справу. Так, у 1902 році він виступив з доповіддю та зіграв на бандурі на ХІІ Археологічному з'їзді. Підготував він доповідь, на тему кобзарського мистецтва де наголосив про важливість цього мистецтва. Продовжував він свою організаторську роботу, так у 1901 році він організував перший в Україні робітничий театр.
Під час революції 1905 року був одним з активних організаторів політичного страйку залізниці. Через що, зазнав репресій зі сторони царської влади через, що виїхав до Галичини з переїздом допомогла поетеса Леся Українка. Спочатку Гнат Хоткевич жив у Львові, а згодом переїхав у Криворівню. Там він організував гуцульський театр та написав першу п'єсу до цього театру під назвою «Довбуш». Окрім організації театру, Гнат Хоткевич займався у Криворівні ще й етнографією, він ходив по селу та питав у гуцулів про їхній побут, звичаї, як вони розмовляють традиції тощо. він зміг написати книгу під назвою «Гуцули та Гуцульщина» яка була видана в Америці у 1920 році. Навіть займаючись організаторською та етнографічною роботою, Хоткевич продовжував займатися музикою, так, він об'їздив всю Галичину та Буковину з концертами українських народних пісень.
У 1912 році Хоткевич повернувся до Наддніпрянської України, спочатку він прожив півтора роки у Києві, він не витрачав часу випадково, так він одразу після приїзду він включився в активне культурне та мистецьке життя - виступав з лекціями, в лютому 1913 року став редактором журналу «Вісник культури і життя». У 1914 році повернувся до Харкова де він вступив до товариства імені Квітки - Основ'яненка (виконувала функції товариства «Просвіта») та створив при цьому товаристві науковий відділ і очолив його. Під час вже безпосередньо бойових дій, він читав лекції з історії Галичини та читав свою п'єсу «Богдан Хмельницький» всім біженцям з Галичини та Буковини які прибували до Харкова, і через його лекції знову зазнав репресії з боку царської влади, так 22 січня 1916 року відбувся рейд поліції усіх активних учасників товариства було заарештовано. Хоткевичу дісталося ще й депортація з України, було видано ордер на те, що йому було заборонено селитися на території України, він за новим місцем проживання під наглядом поліції. Спочатку, місцем виселки обрав місто Бєлгород, однак і йому там було заборонено селитися, причина такої відмови ймовірно всього що найближче до Харкова. Натомість він поселився у місті Вороніж. Відразу після початку Лютневої революції одразу повернувся до Харкова.
Після повернення він вже включається в активний політичний рух, він став головою Організаційного Комітету, цей комітет організовував на місцях всі проукраїнські політичні, громадські та культурні заклади, так, за його сприянням було відкрито по всій Харківській губернії осередки товариства «Просвіта», провести агітацію за введення учбового року на українській мові, а також зміг консолідувати всі проукраїнські сили в Харкові що в своєю чергою вдалося йому відійти від політики та займатися тим, що він любив, а саме культурно - просвітницькою, журналісткою та викладацькою діяльністю. Згодом був обраним в «Харківську Губерніальну Українську Раду» яка мала згодом інші назви «Слобожанська Центральна Рада» або «Українська Рада Слобожанщини» як безпартійний.
Після свого відходу від політики, він написав наприкінці 1917 року шість історико-публіцистичних брошур серед яких були «Хто ми і чого нам треба?», «Гетьман Іван Мазепа», «Умови з'єднання України з Московщиною». Засуджував окупацію більшовиків України. Однак, починаючи з 1920 р. брав участь у літературно-мистецькому житті. Протягом 8 років (до 1928 р.) викладав українську мову та літературу в Деркачівському зоотехнікумі. Його викладацька діяльність стосувалась і музики: в 1926-1932 pp. Хоткевич викладав у Харківському інституті, де вів клас бандури, а в період 1928-1932 pp. був художнім керівником Полтавської капели бандуристів.
Гнат Хоткевич серед учнів бандуристів
----
Попри заслуги в різних галузях мистецтва, Хоткевича жорстко притискали з початку 1930-х років. Його звинувачували в націоналізмі, не публікували творів, засуджували в пресі. Гнат Мартинович звертався з проханням полегшити його долю та долю його родини (сім’я фактично голодувала, не мала грошей на одяг тощо) до різних інстанцій — харківської влади, Академії наук, писав навіть до Сталіна — але марно. 23 лютого 1938 р. Гната Хоткевич було заарештовано і звинувачено у тому, що нібито він є учасником антирадянської націоналістичної організації. За свідченнями сучасників, справжньою причиною арешту стало те, що в передмові до свого восьмитомника Хоткевич зазначив у переліку знайомих йому був Симон Петлюра. В протоколах допитів зазначено, що він є переконаним українським націоналістом і протягом усього існування Радянської держави вів з нею активну боротьбу. Внаслідок того, що на митця чинився фізичний тиск, він був змушений підписати папери, де зізнавався в злочинах, яких не вчиняв. Гната Мартиновича було засуджено до розстрілу за «участь у контрреволюційній діяльності» та за те, що він нібито є агентом німецької розвідки ще з 1923 р. Вирок виконано 8 жовтня 1938 р.
Висновок
Життя Гната Хоткевича — це приклад невтомної праці в ім’я української культури, музики та слова. Він поєднав у собі талант письменника, музиканта, театрального діяча, педагога й просвітителя. Попри переслідування, вигнання та трагічну смерть, Хоткевич залишив по собі неоціненний внесок у розвиток українського мистецтва й утвердив ідею духовної сили українського народу. Його життя стало символом відданості українській справі навіть у найтемніші часи.
Коломієць. Р. Гнат Хоткевич / Харків, 2019 р. вид. Фоліо
Михайлин І. Л. Гнат Хоткевич у 1917 році // Наукові записки кафедри українознавства Харківського університету. — Х. : Основа, 1994. — Вип. 1.
Орел. Ю. В. Товариство імені Григорія Квітки - Основ'яненка в громадсько - політичному житті Харкова // Наукові записки НаУКМА. Історичні науки. 2018. Том 1
Попельницька. О., Оксенич. М. В. 100 великих діячів культури України / Київ, 2010 р. вид. Арій
Різниченко. О. Гнат Хоткевич. Соборна душа від Харкова до Гуцульщини // інтернет - ресурс «Історична правда»
Жеплинський. Б. М., Ковальчук. Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник / Львів, 2011 р. вид. Галицька видавнича спілка.
Хоткевич. Г. Гуцули й Гуцульщина / Джерсі-Сіті, 1920 р. вид. Друкарня «Сврбоди»
Хоткевич. Г. Спомини з революції 1905 року / Харків, 1926 р. вид. Державне видавництво України
Комментарии
Отправить комментарий