Тарас Шевченко — видатний український письменник і національний символ України

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року у селі Моринці що знаходиться на Черкащині. Народився він в родині кріпаків Григорія Шевченка та Катерини вони були кріпаками великого поміщика Василя Енгельгардта батько народився в сусідньому селі Кирилівка а мати в Моринцях коли батьки одружилися то мати переїхала до Моринцях там і народилися Шевченкові сестри (Катерина і Марія), брат Микита та він сам. Батьки проживали у хаті засланого до Сибіру кріпака який пішов проти системи його ім'я невідоме однак, відоме його прізвище Колесник, він отримав прізвисько за своє бунтарство Копієм. 

----

«Хата батьків у с. Кирилівці» (Шевченко, 1843)

----

Коли ж Колесника випустили то він повернувся до Моринцях й тоді, родині Шевченків наприкінці 1815 року переїхати до Кирилівки. У Кирилівці народилися його сестри Ярина, Марія та брат Йосип. І Тарасове дитинство тривало у Кирилівці. Однак, наступив чорний день в дні Тараса Шевченка та його родини а саме, померла його мама за різними даними у 32,37,40 років і батько став багатодітним вдівцем. Овдівши батьків Тараса одружився вдруге на Оксані Терещенко яка мала трьох власних дітей. Мачуха не відзначалася лагідною вдачею, мала свою нелегку долю, «зведенята» не мирилися між собою, і мачушине роздратування найчастіше оберталося проти неслухняного Тараса. «Хто хоч здалека бачив мачуху і зведенят, — згадував пізніше сам Шевченко, — той бачив пекло в його торжестві найогидливішому». Батько не завжди міг захистити, вони з мачухою й без того весь час сварилися, і Тарасові не раз доводилося тікати з хати, переховуючись у бур’янах.

Тарасів батько, чоловік тихий і працьовитий, знав грамоту, був письменний — не рідкість для українського села XVII століття, але рідкість для століття XIX. «…Розповідь його, — пише Олександр Лазаревський, — відзначалась релігійним характером: він любив переказувати житія святих і всіляких подвижників благочестя». Коли Тарасові виповнилося вісім років то батько його віддав на навчання до школи, де вчителем був дяк Павло Рубан, якого в селі прозвали Совгирем - через сизоокість. Тарас з батьком чумакували вони бували у Умані, Звенигороді та навіть в Єлисаветграді (Кропивницький). Мальовнича природа, чумацькі пісні, розмови дорослих людей, дорожні пригоди — все це западало в душу чутливого й спостережливого хлопця. А був він допитливий і рано відчув потяг до незвичайного, а може, і звичайне сприймав у серпанку таємниці, яку прагнув розгадати. Саме під час чумаківства напевне, він перший хто розгледів у Тарасові ознаки незвичайного обдарування і робив усе можливе, щоб дати хлопцеві освіту й розвинути його розум. Але доля не відпустила йому багато часу для цього. Пізньої осені 1824 року під час подорожі до Києва він застудився і, тяжко захворів, навесні наступного року помер. В документах було вказано що він помер у віці 39 років, однак є інші свідчення щодо смерті у роках подають наступні дати 47, 45 та 44 років. 

… Там батько, 

плачучи з дітьми (А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі, 

Умер на панщині…

Після смерті батька опікуном 6 дітей став дядько Павло, який був дуже суворий до дітей. Працював у дядька пас свиней, разом з наймитами по господарству. Але хисту до цієї справи та й охоти не виявив, думками десь був деінде , звичайно що його дядько не оцінював цього і тоді Тарас починає втікати з дому найчастіше втікав до своєї сестри Катерини, яка після одруження з кріпаком Красицьким жила в сусідньому селі Зелена Діброва. 

Згодом, він остаточно втік з дому та продовжив він своє навчання у кирилівського дяка Петра Богорського.

Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра. Малювання стало його пристрастю він малював вугіллям на коморі у нового дяка Григорія Кошиця. 

Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола. У 1828 році Шевченка взяли слугою до панського двору у Вільшаній, коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра. Того ж року помер Василь Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки — від осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. 18 грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням козака Платова, героя війни 1812 року, нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні. Наступного дня наказ виконав кучер Сидорка. Подробиці Віленського життя маловідомі. Імовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року (де служив його пан у складі лейб-гвардії) . З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже професійне володіння олівцем. У місті Тарас познайомився зі швачкою полькою Дунею Гусиковською. Польську мову він знав ще з України, де тоді вона була досить поширена. З Гусиковською юнак удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.

У 1831 році Тарас Шевченко разом зі своїм господарем Павлом Енгельгардтом до Санкт-Петербурга де вони зняли квартиру на Моховій. А через рік він переселився з лакейської на горище будинку № 8 на Загородньому де квартирував цеховий «майстер вічної живописної справи» Василь Ширяев, викуплений із кріпацтва в сусідки по маєтках на Смоленщині Андрія Енгельгардта, брата Тарасова пана. Зголосившись на благання козачка та бажаючи на ньому заробити, господар законтрактував його до Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі та до  художника Василя Ширяєва в учні на чотири роки. Було це навесні 1832 року, і на той час, очевидно, Тарас уже почав виконувати специфічні, ба навіть секретні доручення Павла Енгельгардта, змальовуючи аквареллю портрети його коханок для таємної колекції. Уже в листопаді того ж року, коли новий начальник Шевченкового пана, захворівши, поїхав лікуватися до Німеччини, Павло Енгельгардт повважав за краще вийти у відставку в чині полковника лейб-гвардії і, як писав матері його старший брат, Василь Васильович, «став жахливим франтом». Після своєї відставки Павло Енгельгардт замовив у Тараса Шевченка власний портрет написаний аквареллю. Він вийшов таким порожнім бонвіваном він і виглядає досить жваво. 

У 1835 році Тарас Шевченко прагнув привернути до себе увагу керівників Академії через Товариство заохочення художників. Зберігся запис у журналі засідань комітету Товариства від 4 жовтня: «Після розгляду малюнків стороннього учня Шевченка комітет знайшов їх такими, що заслуговують на похвалу, і вирішив мати його на увазі на майбутні часи...». Але якщо Тарас названий «стороннім учнем», це означає, що він уже відвідував рисувальні класи Академії. 

У 1835 - 36 роках Шевченко створив кілька складних багатофігурних композицій на теми античної історії та Київської Русі. У 1836—1837 роках Шевченко створив малюнок «Смерть Богдана Хмельницького», але найдосконалішим малюнком на історичну тему цього періоду є «Смерть Сократа» 1837 року, який відзначається впевненістю малюнку, передачі освітлення, групуванням постатей. Найбільші успіхи в цих роках Шевченко мав у жанрі акварельного портрета завдяки першому досвіду яке він отримав у малюванні свого господаря. 

Його талант помітили відомі художники — Брюллов і Венеціанов. Завдяки їхнім зусиллям та підтримці письменника Жуковського у 1838 році було проведено лотерею з портретом Жуковського, кошти з якої пішли на викуп Шевченка з кріпацтва.

Того ж року Тарас став студентом Академії мистецтв, де навчався у Карла Брюллова й отримував нагороди за свої картини. Перші вірші Шевченко писав ще під час навчання. У 1840 році вийшла його знаменита збірка «Кобзар», яка стала подією в українській культурі. Ця книга, стала в подальшому базисом для всіх українців які жили від Сяну по Кавказ, ця книга уособлює граматику всього українського народу. Звичайно коли цю книгу було опубліковано то вона викликала реакцію російських шовіністів які почали говорити що "не існує такої мови та народу". Ця книга розбудила в українців свідомість та викликала любовь до рідного краю. 

----

Обкладинка до першого видання книги Тараса Шевченка «Кобзарь»

----

Твори «Катерина», «Іван Підкова», «Тополя» та інші відображали страждання простого люду, любов до України й прагнення до свободи. Також, Тарас Шевченко здійснив подорож на місце Дніпрових порогів та місце останньої Запорозької Січі — відвідав такі міста і села: Пирятин, Лубни, Хорол, Кременчук, Верхньодніпровськ, Кам'янське, Катеринослав [Дніпро], Олександрівськ [Запоріжжя], Нікополь, Капулівка, Покровське, Новогеоргіївськ, Чигирин, Черкаси, Шполу й інші. У Олександрівську він відвідав острів Хортицю, місцем козацької слави, у Капулівці він відвідав могилу кошовому отаману Івану Сірко, у Нікополі оглянув залишки колишньої Микитинської Січі та Свято - Покровський собор який був поглинутий водами побудованого радянською владою Каховського водосховища, але у 2023 року залишки якого, знову повернулися на ззовні. 

У наступні роки поет створив низку гостро соціальних і політичних поем — «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Заповіт», які викривали самодержавство, кріпацтво й національне гноблення. У 1846 році Шевченко вступив до Кирило-Мефодіївського братства — таємної організації, що прагнула скасування кріпацтва та визволення слов’янських народів. У березні 1847 року його заарештували. Цар Микола І особисто наказав заслати Шевченка рядовим солдатом до Орської фортеці з суворою забороною писати й малювати.Тарас Шевченко, служив у експедиції та розбудові Форт-Олександрівську (Форт-Шевченко) та в експедиції на Кос-Аралі що знаходиться в Казахстані. 

Попри це, поет продовжував творити — у думках і таємно на папері. У цей час він написав чимало глибоких поезій («Мені однаково», «Не завидуй багатому», «Садок вишневий коло хати») та створював малюнки.

Після десятирічного заслання (1847–1857) Шевченка звільнили. Він повернувся до Петербурга, де відновив літературну та художню діяльність. У 1860 році був обраний академіком гравюри.

Останні роки життя поет присвятив виданню своїх творів і підготовці до переїзду в Україну, але не встиг — помер 10 березня 1861 року у Петербурзі. Через кілька місяців його прах було перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

Висновок

Життя Тараса Шевченка — це шлях від безправного кріпака до символу українського національного відродження. Його дитинство, сповнене бідності, втрат і страждань, сформувало в ньому надзвичайну чутливість до людського горя та прагнення справедливості. Незважаючи на тяжкі умови, він зумів розвинути свої здібності й здобути освіту, пройшовши через безліч випробувань.

Шевченко не лише став видатним художником і поетом, а й духовним лідером українського народу. Його твори стали голосом нації, яка боролася за свободу, гідність і право на існування. Кожен рядок «Кобзаря» пройнятий любов’ю до рідної землі й ненавистю до гніту та несправедливості.

Попри переслідування, заслання й заборони, Тарас Шевченко залишив по собі величезну спадщину, яка надихала й надихає українців уже понад півтора століття. Його життя стало прикладом незламності духу, а творчість — наріжним каменем української культури та національної свідомості.

Список використаних джерел і літератури 

Богуш. П. Тарас Шевченко на Нікопольщині. Рік 1863 р. / Дніпропетровськ. 1993 р. вид. Пороги 

Борщак. І. Шевченко у Франції. Нарис з історії французько-українських взаємин / Львів. 1933 р. вид. Наукове Товариство імені Тараса Шевченка у Львові 

Бородін. В. С., Кирилюк. С. П., Смілянська. В. Л., Шабловський. Є. С., Шубравський. В. Є. Тарас Шевченко. Біографія / Київ, 1984 р. вид. Наукова думка. 

Гнатишак. М. Тарас Шевченко і релігія // Дзвони. 1936. Число 3

Дзюба. І. Тарас Шевченко. Життя і творчість / Київ, 2008 р. вид. Києво-Могилянська академія 

Зайцев. П. Життя Тараса Шевченка / Київ. 2004 р. вид. Обереги 

Мех. Н. Слово – творчість у мові поезії Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки // Культура слова. – 2012. – Вип. 77.

Міяковський. В. Шевченко і Кирило-Мефодієвське братство // Записки товариства імені Шевченка. — Т. CCXXІ: Праці Філологічної секції / Редактори тому Микола Ільницький, Олег Купчинський. — Львів, 1990

Лебединцев. П. Тарас Григорьевич Шевченко (Некоторые дополненія и поправки къ его біографіи) // Кіевская старовина кн. 9. 1882 г. 

Росовецький. С. Шевченко. Сучасна біографія. / Київ. 2020 р. вид. Дух і література

Чуб. Д. Шевченко в житті / На чужині, 1947 р. вид. Універсальна бібліотека