Кавказ у війні за свободу
Від хвилі упадку Візантії Кавказ став ціллю фанатичної агресії Туреччини та Персії й ареною їх суперництва.
В тому часі повстала на півночі нова державна потуга та ще в додатку й християнська й так само православна як Грузія. Силою факту звертались очі симпатії в її сторону. Була то Росія, яка росла наглим та дуже скорим темпом та зближалася до Кавказу.
---
Карта Візантійської імперії на момент 550 року
---
Перше нав'язання дипльоматчних відносин між Грузією та Росією припало на час панування Івана Грозного. Були це початки кристалізації державного правопорядку того народу та стремлінь його зовнішньої політики.
Тогочасна Росія вважала себе за спадкоємця Візантії як єдиний вільний народ православного віросповідання, глосила обов'язок війни та покорення католицького та магометанського світу. Синтеза такої політика була заключена в простій, але дуже хитрій формулі : "Два Рими впали (Рим з огляду на поширення католицизму, а Константинопіль з оглядом на опанування його турками), третій Рим стоїть,(то значить Москва), а четвертому не бути". За панування Петра Великого російсько-грузинські відносини набули конкретної форми - так Петро, підготовляючи війну з Персією, заключив перемир'я з грузинським королем Вахтангієм VI на підставі якого, зобов'язався вести війну у спілці з Грузією.
Армія російська розпочала воєнні дії вздовж західного берега Каспійського моря та посуналась досить далеко на полудне. В певнім моменті Петро I перериває воєнні дії, підписує сепаратний мир з Персією та не вагаючись, видає свого союзника Персії на поталу. Ціла перська армія звертається на Грузії і нищить країну. Грузинські політики, помимо болючого досвіду, все ж таки мушили шукати допомоги в Московії супроти своїх загарбницьких сусідів. В часі другої Кримської війни, за Катерини, ідеологія чергової експансії мала назву "східнього акорду", який мав, ніби то служити виключно ідеї звільнення християнських народів з під турецького ярма.
Починаючи кримську війну, звернулась Катерина до Грузії та балканських народів з пропозицією спільної війни з Туреччиною. На заклик відізвалась Греція, а грузинський король Іраклій ІІ, виповів війну Туреччині, спільно з Росією. До Грузії прибула мала російська армія під проводом ґенерала Тодтлебена. З'єднана грузинсько-російська армія рушила до турецької границі. Але в навечер'я битви російська армія залишила грузинський табір та подалась на північ. Король просив російського начальника армії, щоб той бодай, залишив російські частини в районі битви, без участі їх в бою. Нічого не допомогло. Ґен. Тодтлебен казав, що одержав таємні розпорядження для таокї акції.
Хитра Росія
Король Іраклій, тодішня мілітарня, слава цілого Сходу, не відступив перед битвою. Осамітнена грузинська армія кинулася в бій з турками, який закінчився цілковитим розгромленням турецької армії.
Тим часом, російська армія відступаючи ширила переполох в цілій Грузії і лише з трудом вдалося змусити її залищити границі грузинської держави. В короткому часі став відомий і зміст таємного наказу, на який покладався вождь російської армії, а саме - було наказано, щоб російські відділи ні в якому разі не допомогали грузинській армії, а по конечній катастрофі вивезли грузинського короля до Росії та опанувли решту країни. Той замір, одначе тим разом не вдався.
В мирному договорі підписаному в кримській війні, Росія ані словечком не згадала про своїх союзників,видаючи Грузію та Грецію на грабунок туркам. Але грузинський народ в той час стремів до консолідації за будь-яку ціну. Всі пануючі Грузії заключили договір, який з'єднував цілий край під проводом короля Кахетії Іраклія ІІ-го який почав висилати політичні місії до всіх дворів Європи західньої Європи, щоб придбати союзників супроти аґресивних сусідів до полудня. Тоді заметушилася московська дипльоматія. Вона робила все можливе прикожнім європейським дворі, щоб в ніякому разі не допустити до політичного порузуміння між Грузією та західними державами. Тому всі зусилля Грузії скінчилися невдачею й вона була змушена звернутися знову до Росії, а за ціну військової помочі від Росії, погодився король Іраклій ІІ зректися вести самостійну закордонну політику. Це означало російський протекторат. Тільки тоді зорєнтувались Туреччина та Персія й зрозуміли, чим їм загрожує нова політична констеляція на Кавказі. Вони обіцяли Грузії тривалий мир та всяку можливу поміч, за що хотіли зірвання відносин її з Росією. Остаточно Персія офіційно зажадала від Грузії зірвати відносини з Росією. Грузія, певна що дістане допомогу від Росії, категорично відмовилась. Почалася війна, сильна перська армія вступила до Грузії, опанувала столицю Тифліс і знщила її до тла. А Росія,як то все було в її традиції, зовсім неприйшла з допомогою та нічим не перешкодила персам в нищені Грузії.
Аж після відходу з Грузії перської армії, з'явилась російська армія, думаючи, що Грузія вже є досить знищена та надається до кінцевої ліквідації.
Загарбання Грузії
По смерти останнього короля Грузії Ґеорґія XII, в році 1801 році почала несподівано діяти команда російських військ станціонованих в Грузії. Вона не дозволила вступити на трон наслідникові престолу, як також було проголошено царський маніфест про беспосереднє прилучення Грузії до Росії й перетворення її на звичайн російську провінцію.
Георгій XII
---
Дуже цікавий є російський маніфест, виданий з нагоди прилучення Грузії. Це є зразок циннізму перфідії, як також клясичний приклад жонглерства російської дипломатії високими ідеями : "Не для користи, не задля побільшення границь, лише слухаючи прохань змученого грузинського народу та роблячи добродіййство для його майбутнього щастя, включаємо Грузію в границі нашої держави" - так звучав той історичний документ.
Грузія і цілий Кавказ стали до відвертої боротьби з Росією, побачивши в ній для себе найбільшу загрозу.
Росія приступила до систематичного підкорення Кавказу, загарбуючи одну провінцією за другою. По смерти останнього голови грузинської церкви, катилокоса Грузії, російська влада не дозволила на вибір нового католикоса. Грузинських митрополитів, які спротивились російським зарядженням, були арештовано й засуджено на смерть. Церква грузинська зістала одним рескриптом підпорядкована синодові російської церкви. В той спосіб була зліквідована самостійність грузинської церкви, яка існувала від IV віку та яку вміли шанувати та не нарушувати за часів їхнього панування араби, монголи, перси і турки.
Почалося збройне підкорення Грузії, а потім цілого Кавказу. Ані одна грузинська провінція не піддалась без кідькократнного збройного повстання. Остаточний фінал збройного опору Кавказу знайшов свій вираз в геройській війні кавказьких горців під проводом Шаміля. Ні одного порога не переступила російська нога без бою. Боротьбу за Кавказ Росія проголосила закінченою у 1857 році, (взявши Шаміля підступом). Формально переможений Кавказ залишився нескореним і таким він буде завжди.
Програ яку потерпіла Росія в першій світовій війні, як також тривала довго громадянська війна в 1918-1920-х роках, дозволила кавказьким народам відзискати самостійність. Обидві воюючі сторони Росії, як добровольча армія Денікіна, так і червона большевицька армія, були однаково вороже наставлені супроти Кавказу і однаково намагалися його знову підкорити.
Друге підбиття Кавказу
Росія покликується на мир підписаний між Німеччиною і Туреччиною в Берестью Литовськім в 1917 р. та обіцює, тоді ще мало знаному Кемалеві Паші (Ататюркові) повну підтримку та зворот відступлених в Берестю провінцій, які належали в той час до кавказьких республік Карсу, Батуму та Ардагану. В той спосіб здобула Росія цілковиту прихільність Туреччини в справі підбиття Кавказу.
Мустафа Кемаль Ататюрк
---
Загравши в травні 1920-го року в столиці Азербайджану - Баку комедію державного перевороту, російські відділи в'їхали потягами до Баку та проголосили, що вони прийшли на вимогу азербайджанського народу. Це вже було черовне загарбання. Граючи далі ту саму комедію, дійшли російські відділи аж до грузинської границі. Але тут, несподівано для себе ствердиили,що Грузія ставить їм рішучий опір. Почалася війна Грузії з червоною Росією. Але за пару днів промовила, дуже твердо, азербайджанська маса сама за себе. Ще не роззброєна азербайджанська армія зачала збройне повстання, до якого приєдналася вся чоловіча частина населення. В той час Росія провадила тяжку війну з Польщею, тому не чулася в силі провадити відверту війну з цілим Кавказом. Отже Росія запропонувала Грузії мир, без ніякого спротиву прийняла вимоги Грузії, підкреслючи при тому, що діє згідно зі шляхетною ідеологією червоної Росії. Грузинський уряд, створений з елемнтів революційної боротьби та задивлений в теоретичні ідеали XIX століття, хотів баччити в Росії нову державну форму, яка ніби починала нову нову еру в ті ідеали та й дався зловити на принаду старого дипльоматичного трику.
---
Турецькі війська на висотах міста Баку
---
В травні місяці був заключений мир з червоною Росією. А в листопаді того ж року червона армія,без проголошення війни перейшла границі Вірменської Республіки й зайняла її. За якийсь час - 11-го лютого 1921 року большевицькі реґулярні війська перейшли грузинську границю від сторони Вірменії. Далі було відіграно характеристину фарсу - на запит грузинського уряду що то має означвати, Москва відповіла, що нічого не знає, що то, правдоподібно, акція червоної вірменської республіки на власну руку, а Москва готова служити своїм безінтересовим посередництвом. Кілька днів пізніше реґулярна большевицька армія переступила ґраниці Грузії від сторони Азербеейдженської республіки, яка досі все незмінно запевняла про свій нейтральність та безінтересовність в конфлікті між Грузією та Червоною Вірменією. Реґулярні відділи червоної армії підійшли аж до самого Тифлісу - столиці Грузії. Вони розпочали акцію від півночі, вздовж східнього побережжя Чорного моря та ан всіх грузнських просминах. До одної з обсаджених провінцій привезли вони уряд, нібито грузинський створений з комуністів, хоч походження грузинського, але таких, що вже від самого початку працювали на російськім ґрунті та вислоговувалась московській владі. Грузія змушена була виповісти війну Росії. Самий перебіг війни тепер вже не цікавий. Але цікавий натомість є кінцевий епізод тієї акції. Коли грузинська армія відступила за річку Ріоні, маючи за собою останій грузинський порт Батум, Батум вже заняла турецька армія. Турки, з одного боку запевняли Грузію про свою невтральність, а з другого, порозумінні з Росією, користоючи зі скупчення грузинської армії на російських границях, займали залишені грузинськими відділами провінції Грузії, признані їм Росією договором в Бересті. На тій підставі зайняли також і Батум.
До грузинського проводу з'явилась російська делегація зі слідуючою пропозицією : "Ви знаєте, що війна для вас є вже програна і закінчена. В Батумі сидять турки. Ми не можемо починати проти них ворожої акції з причин договорів, які нас зобов'язують. Для вас є ріжниця - чи Грузія буде поділена, чи Батум буде з материком. Виженіть турків. Ми вам не будемо перешкоджати." Пропозиція була річева й була прийнята. Почалася війна з Туреччиною. Останніми грузинськми відділами турецькі дивізії були викенені з Батуму. Але Батум є до нинішнього дня в руках Москви...
Від редакції [Українське козацтво - авт.] : Москвські методи не міняються, московська імперіалістична політика була все перфідною та злодійсько - загарбницькою, все вживала грубого насилля, де лише відчувала, що їй те пройде безкарно. Це було завжди не лише у відношенні до українців але також до всіх сусідів, а тепер і до інших народів котрих вдалося Москві в той, чи інший спосіб "освободити".
Повища стаття є історичним прикладом та доказом нашого висновку.
Комментарии
Отправить комментарий