Євген Петрушевич – державотворець і голова ЗУНР
Початкову освіту спочатку отримав рідному місті, а закінчив її в академічній гімназії у Львові. Вищу освіту отримав у Львівському університеті він вступив на правничий факультет. Після здобуття ступеня доктора права проходив практику в директора товариства «Дністер» Степана Федака. Одружився з Леокадією Пуніцькою, донькою сокальського старости, а 1892 р. в них народився син Антін.
А у 1896 році відкрив свою адвокатську контору у Львові, а у наступному році переніс її до міста Сокаля. У цьому місті у Петрушевича проявилися організаторські та лідерські здібності. Він зумів організувати філію товариства «Просвіта», повітову касу ощадності, бурсу для дітей «Шкільна поміч» а також збудовано Народний дім. По всьому повіту відкривалися каси й читальні. Як адвокат, він неодноразово захищав селян від свавілля властей
Наприкінці ХІХ ст. молодий правник вступив до Української народно- демократичної партії. Активна громадська діяльність Є.Петрушевича не за-лишилася поза увагою жителів Сокальщини. У 1907 р. на виборах до австрій-ського парламенту в окрузі Сокаль – Радехів – Броди він отримав 92% голосів. За чотири роки був знову переобраний і залишався послом парламенту аж до розпаду Австро-Угорщини.
---
Євген Петрушевич у молоді роки
---
У 1909 році переніс свою адвокатську контору до міста Сколе, де згодом став посадником цього міста. Наступного року його обрали послом галицького крайового сейму. Будучи вправним оратором, маючи хист переконувати соратників, він поступово зайняв лідерські позиції серед українських депутатів. Невдовзі Євген Петрушевич стає заступником голови Українського сеймового клубу й розпочинає боротьбу за права власного народу у краї. У результаті безкомпромісного протистояння з поляками вдалося добитися змін у виборчому законодавстві (квота українців у сеймі збільшилася до 62 депутатських місць із 241), а також отримати дозвіл австрійських властей на заснування українського університету у Львові не пізніше початку 1916 р.
У ході Першої світової війни Євген Петрушевич разом із Костем Левицьким вступив до Загальної української ради (ЗУР), але через лояльне ставлення організації до уряду він залишив її лави. 5 листопада 1916 р. австро-угорська й німецька влади оприлюднили свої наміри – створення польської держави.
Імператор Франц-Йосиф надав право самоуправління полякам, яке в свою чергу, перекреслювало сподівання західних українців поділити Галичину на дві етнічні частини. У відповідь ЗУР висловила свій протест, який не мав ніяких наслідків.
Тому невдовзі раду було ліквідовано, а політичний провід перейшов до створеної 8 листопада Української парламентської репрезентації (УПР) на чолі з Юліаном Романчуком. До неї ввійшли посли галицького сейму й представники австрійського парламенту. У першій відозві УПР заявила, що український народ ніколи не зречеться національної автономії й не визнає «польського панування в Наддністрянщині». Наступного року 75-річний Юліан Романчук залишив свою посаду на користь Євгена Петрушевича.
Основним завданням нового голови УПР стала боротьба за відокремлення Східної Галичини від Польщі й поліпшення ставлення до українців із боку габсбурзької влади. Задля цього він провів кілька зустрічей із впливовими діячами Австро-Угорщини, підготував низку заяв, в яких обґрунтовував історичне право місцевих українців на державність. 30 травня 1917 р., виступаючи на засіданні австрійського парламенту, вимагав відновлення середньовічної Галицько-Волинської держави на основі принципу самовизначення підкорених народів. Завдяки своїй активній діяльності він домігся зменшення тиску з боку утисків із боку австрійських чиновників та польської адміністрації, збільшити кількість українців на керівних посадах в місцевих та регіональних установах у Галичині, а саме головне – добитися заміни пропольськи налаштованого намісника краю Едварда Діллера на ліберального Карла Гуйна.
З поваленням самодержавства на Росії, утворенням УНР та участь представників на переговорах у Бресті з країнами Четверного союзу Євген Петрушевич очолив делегацію галичан на переговори у Брест-Литовськ, однак, міністр закордонних справ Оттокар Чернін не допустив на переговори. Однак, Євген Петрушевич підтримував таємні переговори з представниками УНР і саме, завдяки цим переговорам дипломати УНР змогли включити таємний договір про створення окремого коронного краю Галичини та Буковини, як нам відомо, відбулася ануляція цього договору через доволі сильний тиск поляків в Райхсраті.
В умовах невдалої для Четверного Союзу Першої світової війни розпочалася сесія австрійського парламенту. Голова Української парла-ментської репрезентації Євген Петрушевич на засіданні 4 жовтня 1918 р. звернув увагу на важке становище українців у складі Австро-Угорщини, сподіваючись, що саме ця держава стане «союзом народів». Він наголошував, що українці втратять будь-яку надію на краще майбутнє, якщо габсбурзький уряд не поділить Галичину. Євген Петрушевич, зокрема, зазначав:
«Коли Австрія хоче залишитися старою Австрією, не хоче провести поділ Галичини, тоді український народ мусить втратити останню надію на краще майбутнє в цій державі, і в зв’язку з цим ми вже сьогодні заявляємо про своє найсвятіше право на об’єднання всіх українських земель в одну Українську незалежну державу і домагаємось приєднання всіх українських областей Австро-Угорської монархії, отже і українських земель Угорщини, до Української Держави».
Таким чином, лідер західних українців виступав за перебудову Габсбурзької імперії на федеративних засадах. Лише у випадку анексії Східної Галичини Польщею він не виключав об’єднання з Наддніпрянською Україною.
Українські політики у жовтні 1918 р. створили у Львові Українську Національну Раду, яка проголосила Західноукраїнську Народну Республіку. Держава мала власний уряд, армію та символіку, але з перших днів вступила у війну з Польщею за Східну Галичину. 1 грудня 1918 р. було укладено угоду про об’єднання з УНР, а 22 січня 1919 р. проголошено Акт злуки. Попри це, через поразки у війні з Польщею, суперечності з Директорією УНР та тиск Антанти, ЗУНР втратила територію, а її уряд змушений був діяти в еміграції, де безуспішно домагався міжнародного визнання.
Євген Петрушевич в еміграції вів активну дипломатичну діяльність, домагаючись міжнародного визнання ЗУНР навіть йому висловили пошану українські організації США. У 1921 р. Ліга Націй визнала Польщу лише тимчасовим окупантом Східної Галичини, що стало його успіхом. Він надсилав численні ноти про польський терор, домігся включення «галицького питання» до порядку денного конференції в Ґенуї 1922 р., однак українську делегацію не допустили до переговорів. Петрушевич намагався шукати підтримку в СРСР, Ватикані та серед європейських політиків, але безрезультатно.
---
Екзильний уряд ЗУНР у Відні
---
У березні 1923 р. Рада амбасадорів Антанти ухвалила рішення про анексію Східної Галичини Польщею. Це змусило Петрушевича розпустити уряд ЗУНР в екзилі та перенести діяльність до Берліна, де він видавав тижневик «Український прапор». Певний час він співпрацював із більшовиками, що викликало критику та розкол у середовищі українських емігрантів, але згодом відмовився від цієї орієнтації.
Останні роки життя провів у Берліні, де співпрацював з емігрантськими організаціями. Помер 29 серпня 1940 р., похований у Берліні, а в 2002 р. його прах перепоховано на Личаківському кладовищі у Львові.
Висновок
Життєвий шлях Євгена Петрушевича є прикладом відданості українській справі. Від молодого адвоката й громадського діяча до президента Західноукраїнської Народної Республіки він послідовно захищав права свого народу. Попри поразки й еміграцію, Петрушевич не припинив боротьбу за міжнародне визнання української державності, довівши, що ідея незалежної України є вищою від особистих інтересів. Його діяльність залишила вагомий слід у національній історії, а постать – стала символом незламності та державницької послідовності.
Список використаних джерел і літератури
Войнаровський. Т., Сохоцький. І. Історичні постаті Галичини XIX - XX ст. / Нью-Йорк - Париж - Сідней - Торонто, 1961 р. вид. НТШ у Філадельфії
Діло - 1918 - 12 жовтня
Когутяк. Західно - Українська Народна Республіка 1918 - 1923. Ілюстрована історія / Львів - Івано-Франківськ, 2006 р. вид. Манускрипт
Левицький К. Великий зрив: (До історії української державності від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів). / Львів. 1931 р. вид. кооп. Червона Калина
Литвин. М., Науменко. К. Історія ЗУНР / Львів, 1995 р. вид. ОЛІР
Павлишин. О. Євген Петрушевич (1863 - 1940). Ілюстрований біографічний нарис / Львів, 2013 р. вид. Манускрипт
Тимченко. Р. Євген Петрушевич - лідер Західноукраїнської Народної Республіки (до 150-річчя з дня народження та 95-річчя з дня утворення ЗУНР) // Український історичний журнал. – 2013. – Вип. 5 (№512).
ЦДАГО. ф. 269, оп. 1, спр. 63, арк. 173-174.
Шевчук С. Пора сказати правду про наші визвольні змагання, добитися волі для Галицької землі, 1918–1939. / Торонто, 1965 р. вид. Накладом автора
Комментарии
Отправить комментарий