На початку ХХ століття перебувала у складі Херсонської губернії як повітове місто. З часів Першої світової війни місто Одеса як і багато інших міст України почали працювати на військових рейках особливо розвивалося літакобудування з підприємства «Анатра» для потреб російської армії, було мобілізовано одеситів 80 тисяч одеситів на поля першої світової війни. Місто знаходилося у глибокому тулу до 1915 року коли Румунія оголосила про своє приєднання до країн Антанти то місто стало тиловим містом.
---
Літак «Ньюпор XXІ» одного з авіазагонів
Південно-Західного фронту. Даний тип літака вироблявся на підприємстві Анатра за французькою ліцензією
---
У 1917 році у місті було повалено самодержавство і нова влада перейшла на відміну від багатьох міст доволі мирно без жодного пострілу. Після того як було повалено самодержавство розпочав розквітати український національний рух впершу чергу він почав розквітати серед військових так, як саме в Одесі було розташовано найбільу кількість офіцерів на території України, а саме було розташовано 50 тисяч офіцерів і саме військові розпочали приймати активну участь в розбудові українського життя. Так, у березні відбулася величезна українська маніфестація українського свідомого громадянства та військових участь в якої прийняв відомий український генерал та нащадок дунайських козаків Михайло Омелянович-Павленко він носив українську пов'язку на руці. Також, було засновано в Одесі спілку українських юнаків яку очолив Юрій Коцюбинський син видатного українського письменника Михайла Коцюбинського. Отже, як ми бачимо що молодь та військові виступили каталізатором українського руху коли ще навіть не була утворена Українська Центральна Рада. Було також утворено першу українську газету під назвою «Українське слово» яку редагував відомий український громадсько-політичний діяч Іван Липа і Володимир Мурський
Іван Липа
---
З утворенням УЦР український рух продовжив набирати обертів,так наприкінці березня було утворено «Союз Української Молоді» які складалися з семінаристів, гімназистів і школярів середніх шкіл з загальною кількістю 500 осіб, даний союз допомогав у вирішенні питань молоді. 4 квітня було утворено одеська українська Військова Рада. Адже саме ця рада незабаром направила постійно наростаючу стихійну енергію мас в русло організованої боротьби. Окрім цього, вона мала стати українським варіантом рад солдатських депутатів, що масово створювалися на хвилі демократизації. ОУВР була сформована на зібранні делегатів від усіх військових частин та окремих військових, які були зацікавлені в організації українців-військових. Збори проходили в приміщенні Вищого початкового училища на вул. Старопортофранківській, 16.
Пізніше адресою Військової Ради стала вулиця Херсонська, тепер Пастера, 52. Головою Ради й виконавчого комітету було обрано було обрано знаного в Одесі громадського діяча, військового лікаря, полковника Івана Луценка. Членами Військової Ради стали полковник Михайло Омелянович-Павленко, штабс-капітан Юхим Мацак, прапорщики Петро Вербицький, Мефодій Шевченко, Олександр Кущ, Ілько Гаврилюк, солдати Неговський, Соєдиненко, Микола Іванівський та ряд інших осіб. Також, у квітні було утворено парамілітарну молодіжну організацію під назвою «Одеська Січ» розташовувалися на Торговій вулиці де вони проводили вправи. Сприяв також розвитку "Січі" голова ОУВР Іван Луценко він надав інструктора для того, щоб займалися. Згодом "Січ" почала виконувати обов'язки охорони громадського порядку. У травні розпочалося формування української військової частини, перед самим формуванням, Одеська військова рада наказала припинити відправки рот на Румунській фронт поки не будуть сформовані українські частини. Звичайно що наростав конфлікт між російською Румчерод* так як вони бачили що багато військових переходять під український прапор
Окрім розвитку національного українського руху розвивався також і активно і єврейський рух , так з початком революції було відкрито єврейську школу з викладанням івриту, почали виходити, книги, газети та журналу на івриті. Але окрім української національної ідеї в Одесі була дуже популярна ідея анархізму, так наприклад було утворено «Одеська Федерація анархістів» та ряд інших анархічних організацій які прагнули продовжити революцію, передати владу комуністам та припинення війни.
30 серпня було завершено формування 1-го Гайдамацького полку який доволі активно формував Олександр Сахно-Устимович. До його складу увійшли 6 піших, 1 кулеметна, 1 кінна сотні й гарматна батарея, а чисельність зросла до 10000 осіб. Першопочатково гайдамаки виконували функції захисту порядку по всій Херсонській губернії*. Наприкінці серпня було утворено коаліційний Тимчасовий Революційний комітет до якого увійшли представники Ради та Румчерода, представники українських та єврейських соціалістичних партій, есерів, меншовиків, більшовиків. У вересні члени Одеської міської ради почали поступово переходити на бік більшовиків переходили до них члени меншовиків та єврейської соціалістичної партії. Попри все, анархія на вулицях Одеси зростала так у жовтні відбулася перестрілка між загоном деморалізованих російських солдатів, поліцією, гайдамаками та бандитськими формуванням. Були і звичайно гарні новини, так бойові судна які стояли в Одесі заявили що вони будуть служити УНР і вони підняли українські прапори, прапор підняв Есмінець «Заздрість» та два крейсера «Пам'ять Меркурія» та «Світлана».
Після приходу у Петрограді більшовиків а й згодом і переходом Херсонської губернії до складу УЦР жителі міста не знали що їх буде очікувати і надалі. Тоді було обрано другий коаліційний обласний ревком з представників Ради, Румчерода, Української Ради, керівниками Одеського військового округу, лідерів соціалістичних партій. У листопаді Одеська українська Рада встановила свій контроль над арсенальними та стратегічними об'єктами міста так як, вже був випадо видачі незаконним способом зброї усім охочим які прагнули встановити радянську владу в місті. Однак, 30 листопада відбулось повстання більшовиків керований бiльшовиками, напав на гараж української вiйськової частини, обеззброїв варту та захопив декiлька автомобiлiв. Пiсля цього було зроблено спробу оволодiти арсеналом, причому до червоногвардiйцiв приєдналися солдати двох пiхотних полкiв українськi вiйськовi формування в Одесi становили значно бiльшу силу.
1-гo грудня в Одесi вiдбулися справжнi бої, в них бойове хрещення отримали й одеськi козаки з «Січі», їх Гайдамацькi кypeнi наступали з району 2-ї станцiї Фонтану.
Зі спогадів засновника та учасника «Одеської Січі» Юрія Липи :«З району залiзничного вокзалу вони просувалися в бiк вулицi Дерибасiвської та Соборної площi. Сiчовики боронили базу з боку Молдаванки i перебували мiж Сiнною площею та горою Чумкою.». В ході дводенних боїв загинув командир червоної гвардії в Одесi Мойсей Кангун, на вул. Пушкiнськiй, перетятий кулями з кулемета гайдамакiв, якi укрiпилися в Англiйському клубi (нинi Морський музей). Його брат Олександр загинув також вiд кулемета, який стрiляв з дзвiницi Пантелеймонiвського подвiр’я. 2-го грудня бої припинилися i почалися мирнi переговори. 3-го грудня до Одеси прибули чотири ешелони українських солдатiв, якi поверталися з фронту.
Як там не було але все ж Одеса потрапить до лап більшовиків вже з 13 -14 січня 1918 року коли місцеві більшовики вирішили повстати проти влади УНР повстали збільшовичені матроси та солдати, червоногвардійці, ліві есери та анархісти та ін. загальна їхня кількість складала 6 тис. осіб. Проти них виступили гайдамаки які не були обезброєнні загальна їхня кількість була 2 тисяч осіб, представники "Одеської Січі", одеські гімназисти та українська студентська сотня. Розпочалися бої за місто Одесу які тривали з 14-18 січня 1918 року які закінчилися поразкою української влади, війська які захищали Одесу домовилися про вихід з міста і на місці української влади, було встановлено владу радянську. Напочатку радянську владув місті контролював Революційний комітет, трохи згодом було утворено з представників Румчерода та Ради - Одеська Рада Народних Комісарів і була проголошена Одеська Радянська Республіка на чолі якої став Володимир Юдовський дана "республіка" претендувала на території Херсонської та Бесарабської губернії однак, по факту контролювала території сучасної Одеської області (за виключенням Ізмаїлу) та Придністров'ям.
За часів більшовицької окупації в Одесі як і всіх інших міст України які були окуповані більшовикам проводилися репресії тільки репресії в Одесі на відміну від інших міст проводилися і за участю флоту, більшовики проводили катування своїх жертв , а також, топили тортурованих часто живих і з баластом комусь вдавалося витягнути закатованих людей але за великі гроші, когось витягнули вже наступні господарі. У березні 1918 року у місті Брест - Литовськ, було підписано угоду за якою встановлено мир між урядом УНР та Центральними державами, що в свою чергу означало що ЦД визнають кордони УНР згідно універсалах. Розпочався наступ австро-німецьких військ на територію України разом з цими військами на визволення України рушили українські частини у складі Австро-Угорської армії а саме Українські Січові Стрільці. На визволення Одеси штаб Австро-Угорської армії відправив Едуарда Бем - Ермолі, як я і сказав що були і відправлені також і УСС на чолі з полковником Василь Вишиваний. Вже на початку березня австрійські та німецькі війська вступили до Одеської області та почали визволення. Вся область перейшла до австрійсько-німецької армії, саме місто перейшло 18 березня більшовицькі війська чинили опір, командувачем оборони міста командував Михайло Муравйов. Більшовики тікаючи з Одеси поспіхом вивели свої кораблі до Севастополя а ті кораблі які залишилися присягнули на вірність України та підняли прапор.
---
Едуард фон Бем-Ермолі
---
За часів Гетьманату Павла Скоропадського місто Одеса проживало у відносному спокою. Відкрилося два консульства Білоруської Народної Республіки та Князівства Фінляндії, через Одесу відправлялися продукція з України до Німеччини та Австро-Угорщини а також, відкривалися нові кабаре. Що стосується життя політичного життя то гетьман Скоропадський призначив людей які були ворожі українській справі були також забастовки робітників заводів, залізниць, працівники культури через те, що не виплачували зарплату, карткова система на їжу. Поліція нічого не робила, натомість все робили австрійські війська, вони погрожували військово-польовими судами.
У серпні 1918 року було відкрито на базі Оперного театру «Українську Театральну Студію». Відкрилися два відділи: драматичний і оперний. Директором Студії став відомий проф. Володимир Лазурський, проректор Новоросійського університету. До професорського складу Драматичного відділу увійшли визначні педаго гічні сили: проф. Новоросійського (Одеського) університету Михайло Слабченко, директор власної rімназії Ковальчук, старий режисер побутового театру Горський, артист Ценін - режисер кіностудії Хандженкова в Одесі, артист Чернявський. На другому році існування Студії з Києва приїхали і прилучилися до професорського складу артисти Київського Молодого Театру - Ольга Городиська і Валерій Басишів. Це був осередком українського життя в Одесі за часів гетьманату Скоропадського.
Трапилася також і надзвичайна подія за часів гетьманату, а саме відбувся вибух на великому артилерійському складі у передмісті міста Одесі а саме у Бугаївці. Як тільки почалися вибухи, перелякані бугаївці почалитікати до Одеси та шукати порятунку. В місті здійнялася паніка, і чим страшнішою ставала заграва над Бугаївкою, тим вона більшала.
Місцева гетьманська адміністрація діяла не дуже рішуче, але в справу втрутилися австрійські війська, розташовані в Одесі. Солдати оточили район складів, забезпечивши роботу пожежних. Вони змогли не допустити розповсюдження вогню за межі Бугаївки, та повністю загасити пожежу на самих складах не вдавалося досить довго, і поодинокі вибухитам лунали ще три дні.
---
Склад з боєприпасами у Бугаївцях
---
Одеська преса охрестила жаливу подію «вибуховим нещастям». У вересні було оприлюднено, що під час вибухів тапожежі 40 людей загинули та близько сотні отримали порання. Майже 4 тисячі мешканців втратили свої домівки і майно. Постраждала значна кількість промислових будівель таоб’єктів транспортної інфраструктури. Серед них: залізнична станція Одеса-Застава, хлібні сховища на вулиці Дальницькій, корковий завод Арпса, паровий млин, завод цвяхів Раухвеґера, хімічний і цукровий заводи. Уламки, що розлетілися під час вибухів, також пошкодили психіатричну лікар-ню та Пушкінське училище, які знаходилися у досить віддаленому від Бугаївки районі Слобідка-Романівка.
Одесити намагалися допомогти постраждалим, хто чимміг. Ними опікувався навіть австрійський гусарський полк. Також, по вулицях Одеси орудував відомий анархіст та бандит "Мішка Япончик" (Михайло Вінницький) у листопаді коли по всій Україні розпочалися антигетьманські повстання звичайно була анархія по всьому місті, після повалення Гетьманату відбулося встановлення влади Директорії яке було встановлено 11 грудня 1918 року після цього, "Мішка Япончик" вирішив визволити своїх "друзів" з в'язниць адже відбувалася анархія, з в'язниць було незаконно визволено понад 700 осіб. В той самий час до Одеси висадилися французькі війська заради того, щоб зайняти місто, потім прибули ще війська а до них приєдналися білогвардійці які зайняли місто. 16 грудня завязався бій між військами УНР та загоном білогвардійців тоді в одночас втрутилися французькі війська обстрілявши з кораблів позиції військ УНР, 18 грудня французьке командування надіслала ультиматум до військ з вимогою вивести війська з Одеси, командир військами Директорії в Одесі хотів «вигнати французів у море» але натомість Симон Петлюра недозволив цього зробити і він піддався ультиматуму боявся, що це може привести до війни з блоком Антанти. Після цього Антанта та білогвардійці закріпилися у Одесі там вони розпочали повертати всі можливі порядки часів царської росії та почали друкувати гроші використовуючи українські кліше у марці 50 карбованців тоді заради того щоб таких небуло проблем, було відправлено делегацію до Одесу заради того щоб Антанта по впливала на рішення добровольців було відправлено Арнольда Марголіна, Грекова, Бородаєвського . Окрім цього, відбулася зустріч делегацій Білорусі та Кубанської Народної Республіки де склали вони спільну політичну заяву до французького військового уряду про право України, Білорусі та Кубані на самостійність та боротьби проти більшовиків.
Також, до Одеси після повалення гетьманату Скоропадського приїхали до колишні його генерали та навіть міністр оборони Олександр Рогоза проте вони ставилися до представників білого руху негативно, а дуже позитивно ставилися до французького військового командування. Велися перемовини в Одесі щодо утворення франко-українського альянсу перемовини вів генерал Греков, через політичні чвари між представниками Директорії між представниками французького військового командування та білими пропонувався план щодо розділу України на три частини, а саме на Директорії пропонувалося віддати Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську та частину Харківську губернії до складу добровольців, переходить вся інша Україна під керівництвом білих, та пропонувалося утворити франко-російсько та франко-українську окупаційні адміністрації. Денікіну не подобався такий варіант розвитку подій, він прагнув включити усю Україну до складу росії.
Проте, з приходом більшовиків у квітні 1919 року ці ідеї були виключені так як більшовики увійшли до міста та вигнали перший раз білогвардійців але остаточно вигнали французів та військ Антанти з Одеси. З приходом більшовиків знову до міста, було введено політику "воєнного комунізму" через що були й проблеми у самому місті. Були і єврейські погроми які були зчинені більшовиками, а також було оголошено масову мобілізацію одеситів чоловіків з 18 до 45 років ну і звичайно куди ж без репресій впершу чергу репресії були проти німців, їх розстрілювали частіше за усіх інших. 24 серпня 1919 року повернулися білі назад до Одеси, саме завдяки захоплення Одеси війська ЧА вдалося відтіснити до Житомира, поразки Директорії УНР у боях за незалежність України, зневіри УГА тиф, та інші хвороби змусили Диктатора ЗОУНР Євгена Петрушевича домовитися про перехід УГА до лав білогвардійців. Під час «Зимового походу» була задача захопити Одесу так як, як зазначав контр-адмірал Михайло Остроградський що Одеса є ключом до міжнародного зв'язку з країнами Антанти однак Одесу не було взято, був навіть випадок що один галицький полк перейшов на сторону більшовиків. Після невдалого штурму Одеси білі та червоні відтіснили війська Директорії подалі від Одеси та області білі втримали Одесу до 20 листопада 1920 року коли війська ЧА остаточно незахопили її, подалі тривала робота по ліквідації повстанців та залишків білих.
Висновок
У 1917–1920 роках Одеса стала важливим центром політичного, національного, військового й культурного життя на півдні України. Місто пережило зміну кількох влад: від Центральної Ради до більшовиків, гетьманату, Директорії, французьких та білогвардійських сил. Одесити, особливо військові й молодь, відіграли ключову роль у розбудові українського національного руху, формуванні військових частин та розвитку українських інституцій. Попри спроби захистити місто від більшовиків, українські сили зазнали поразки, а місто неодноразово переходило з рук у руки. Одеса також стала ареною міжнаціональної боротьби, зростання анархізму, репресій, збройних повстань, терору та гуманітарних катастроф. У підсумку, після остаточного захоплення більшовиками у 1920 році, місто втратило автономні устремління і остаточно було включене до радянської системи. Події в Одесі ілюструють складність визвольних змагань та глибоку боротьбу за ідентичність, владу і вплив у стратегічно важливому південному регіоні України.
Пояснення
*Румчерод - скорочена назва центрального виконавчого комітету депутатів рад Румунського фронту, Чорноморського флоту і Одеської округи (Херсонська, Таврійська, частини Подільської і Волинської губернії) — революційний орган, заснований першим фронтовим та окружним з'їздом Рад, що відбувався з 23 травня по 9 червня 1917 року в Одесі. Більшість у першому скликанні складали меншовики та есери.
*Херсонська губернія - Херсонська губернія — губернія на півдні європейської частини Російської імперії від 1802 до 1921 року (до 1802 року Миколаївська) на території сучасних України і Молдови. Адміністративний центр — місто Херсон.
Бланк - Файтальберг. В., Савченко. В. Одесса в эпоху войн и революции (1914-1920) / Одесса, 2008 г. изд. «Оптимум»
Вінцковський. Т, Джумига. Є, Мисечко. А. Українські мілітарні формування в Одесі в добу Центральної Ради (березень 1917 - квітень 1918 рр. ) / Одеса, 2010 вид. Фенікс
Головченко. В. І., Солдатенко. В. Ф. Українське питання в роки Першої світової війни / Київ, 2009 р. вид. Парламентське видавництво
Гірняк. Н. Пол. Василь Вишиваний / Вінніпег, 1956 р. вид. хор. УСС Дм. Микитюк
Гриценко. І. Український державний флот в 1917-1919 рр. : історія його становлення, військово-політичної боротьби та занепаду. / Київ, 2015 р. вид. Олег Філюк
Деменюк. Е. «Веселая канарейка» и ее друзья. К истории одесских кабаре // №58 СВИДЕТЕЛЬСТВО
Дедурін. Г. Український напрямок зовнішньої політики БНР (1918 - 1921 рр.) //Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Історія. - 2017. - Вип. 2(2). - С. 107-112.
Доценко. О. Зимовий похід (6.XII.1919 - 6.V.1920) / Київ, 2001. вид. Темпора
Капустянський. М. Похід українських армій на Київ - Одесу в 1919 році / Київ, 2004 р. вид. Темпора
Липа. Ю. Одеська "Січ" // «Визвольний шлях» - Лондон - 1966 - Кн. 11
Матвієнко. В. Українська дипломатія 1917-1921 років : на теренах постімперської росії / Київ, 2002 р. вид. Видавничо - поліграфічний центр "Київський університет"
Мараєв. В. Україна 1918. Хроніка / Харків, 2020 р. вид. Фоліо
Марголинъ. А. Украина и политика Антанты. Записки еврея и гражданина / Берлин, 1922 г. изд. Издательство С. Ефронъ
Мошинський. В. Український державний театр ім. Т. Шевченка в Одесі й театральна студія ім. М. Кропивницького // «Визвольний шлях» - Лондон - 1966 - Кн. 11
Одеса козацька. Наукові нариси / автори: О. А. Бачинська, С. Б. Гуцалюк, В. І. Кіров, А. І. Мисечко, Л. В. Новікова, В. М. Полторак. Одеса: Фенікс, 2008.
Омелянович-Павленко. М. Спогади українського командарма / Київ, 2007 р. вид. Темпора
Павлишин. О. Євген Петрушевич (1863-1940). Ілюстрований біографічний нарис / Львів, 2003 р. вид. Манускрипт
ЦДАВО. Ф. 1076. Оп. 3. Спр. 14. Арк. 16
Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917-1920 рр.: Монографія / Вінц-ковський Т.С., Музичко О.Є., Хмарський В.М. [та ін.]; відп. ред.
Хмарський В.М. – Одеса: ТЕС, 2010.
Щеголева. П. Е. Французы в Одессе из белых воспоминаний / Ленинград.1928 г. изд. «Красная газета»
Edmund Glaise-Horstenau, and Rudolf Kiszling. AUSTRIA-HUNGARY’S LAST WAR, 1914-1918 / Vienna, 1938. Published of Military Science Releases
Комментарии
Отправить комментарий