Ідея створення інституту виникла на початку 20-х роках минулого століття коли в Берліні закріпився гетьманський рух на чолі з Павлом Скоропадським тоді виникла думка у багатьох гетьманців щодо утворення інституції яка надала наукове значення діяльності гетьманського руху, розповсюджувала гетьманських рух та
виховала кадри для подальшого розвитку гетьманського руху а також, залучення вчених з усієї еміграції. Вони прагнули створити науковий інститут який поглиблював студії з української проблематики. На той час у Празі вже виник подібний інститут а саме Український Вільний Університет щось подібне хотіли і створити у Берліні.
---
Учасники установчого з'їзду Українського союзу хліборобів-державників, Рейхенау, 4—8 червня 1922 року.
---
Планувалося, щоб цей інститут запрацював вже у 1924 році і підготовкою до відкриття займався В'ячеслав Липинський, однак, німецькі кола які прагнули б фінансувати цей новоспечений інститут хотіли його бачити в ньому як російський інститут і відповідно, при цьому інституті заснувати українську секцію. Відповідно до цього, В'ячеслав Липинський виступив категорично проти такої ідеї заявивши що «ніхто поважно не рахується з чиїмись "філіями"». Також, він був переконаний що це зіпсує авторитет гетьманців як серед українців так і на увесь світ. Тому, розпочалася наполеглива праця щодо утворення саме українського інституту адже інститут був «служити розвиткові та поглибленню дослідів над життям українського народу в його минулому і сучасному, а також допомагати нав’язанню духовних взаємин між українськими та західно-европейськими науковими кругами» так писав В'ячеслав Липинський у листі до Дмитра Дорошенка.
Варто відзначити, що В'ячеслав Липинський та Дмитро Дорошенко постійно обговорювали кадрові питання, адже, воно стояло гостро. Були дві думки, Дмитро Дорошенко пропонував викладачів які були прихильними до гетьманського руху натомість Липинський пропонував «зібрати людей нашої ідеї і згідних працювати в рядах нашої організації». Щоправда, Липинський розумів: провести цю ідею до кінця не вдасться. Тому слід прагнути провадити її в якнайширшій мірі. І давав пораду Дорошенку: «При оцінці людей треба керуватись не тим, чи даний кандидат уже зовсім восприяв нашу ідею, а тим, чи він її хоче і може восприяти». Та все ж Дорошенко мав виходити з існуючих реаліях. Він розумів, що академічний критерій неможливо повністю відкинути при доборі наукових кадрів інституту До того ж зважав на загальний брак відповідних наукових сил в еміграції. Дорошенко пропонував на посади в Інституті Івану Огієнку, Олександру Лотоцькому та В'ячеславу Заїкину, однак вони вже були зайняті у Варшаві.
Окрім кадрового забезпечення, обговорювали і питання статуту та організації кафедр. Спочатку пропонувалася утворення кафедр історії Правобережної України від 17 ст. і до 1920-х роках (яке б очолював В'ячеслав Липинський), історія Лівобережної та Слобідської України (яке б очолював Дмитро Дорошенко) згодом, пропонував розділити кафедри щодо Правобережної України на декілька частин : кафедри давньої історії Правобережної України (під керівництвом Степана Томашівського) та історії Правобережної України від ХVІІ ст. до сьогодення (керівник – В'ячеслав Липинський). Обґрунтовуючи цю думку, Дорошенко зауважував: «Історія України така важна для нас річ, що можемо створити й три катедри».
У 1925 році, у Німеччині прийшов до влади колишній фельдмаршал та герой Німеччини Пауль фон Гінденбург, саме за сприянням Гінденбурга було прискорено питання щодо відкриття Українського Наукового Інституту в Берліні (не без сприянням Павла Скоропадського) однак, варто зазначити що саме зв'язок Павла Скоропадського з Гінденбургом посприяло відкриття Інституту.
За сприянням Павла Скоропадського було знайдено фінансування даного інституту, це були кошти Товариства підтримки української культури та Міністерства закордонних справ Німеччини та ряд інших товариств та організацій.
І нарешті, 10 листопада 1926 року, на базі Берлінського університету імені Фрідріха Вільгельма (нині університет Гумбольдта) було відкрито урочисто Український Науковий Інститут в Берліні, на урочистому відкритті були присутні вся українська еміграція в Німеччині та Павло Скоропадський, ректор Берлінського університету Тріпл, чиновник з міністерства культури Пруссії Віндельбад, та ряд інших людей та організацій. Формально, засновниками інституту виступила Товариство допомоги українських біженців, на чолі якої була дружина Павла Скоропадського - Олександра Скоропадська. Директором Інституту став Дмитро Дорошенко який виступив з промовою, у якій він підкреслив що відкриття інституту, є важливою подією для обох народів. Для більшого фінансування та формування було засновано німецько - українську кураторію, німецьку сторону очолив колишній командир німецьких військ в Україні Вільгельм Гренер, директор Слов'янського інституту в Берліні професор Басман, а з української сторони очолили гетьманці, Олександр Скоропис-Йолтуховський та Іван Мірчук.
Члени-засновники і професори Українського наукового інституту в Берліні.
---
Було засновано 4 кафедри які функціонували : української історії, історії української державності, духовної культури та історії матеріальної культури. Згідно зі статутом УНІ мав сприяти поглибленому дослідженню минулого та сучасного українського народу, встановленню та зміцненню зв'язків між українськими та західноєвропейськими, головним чином, з німецькими науковими колами, знайомити їх з досягненнями українських вчених, опікуватися молоддю, що студіювала в Німеччині. Для неї адміністрація інституту виділяла матеріальну допомогу, сприяла здобуттю молодими українцями вищої освіти.
За сприянням Павла Скоропадського також було виділено стипендії 20 українцям які навчалися у інституті, однак з-за умовою якщо студенти будуть навчатися у Берлінському університеті. Саме у цьому інституті розпочали свою кар'єру та співпрацювали багато українських вчених такі як Леонід Білецький, Степан Смаль-Стоцький, Олександр Колесса, Володимир Старосольський та інші. У 1928 році при Інституті було засновано «Українське академічне товариство». У статуті Українського академічного товариства при Українському науковому Інституті в Берліні були визначені такі цілі Товариства: «Академічне Товариство» є з партійно-політичного боку аполітичне, себто гуртує членів ріжних політичних переконань. Воно має ціль: 1) допомагати своїм членам в справі їхніх наукових студій та заохочувати їх, щоби ці студії були як найбільше інтенсивні; 2) впливати на своїх членів, щоби вони точно і сумлінно виконували свої обов’язки супроти Інституту; 3) влаштовувати наукові реферати і наукові вправи з метою підготовки членів до завдань державного будівництва України; 4) скріплювати дружню співпрацю поміж студентами і абсольвентами високих шкіл з одного боку, а Інститутом з другого і старатися згуртувати біля Інституту найбільш працьовитий, духовно найцінніший елемент з посеред абсольвентів і студентів; 5) заступати перед Інститутом станові інтереси своїх членів» було на самому початку було організовано понад 25 лекцій на різноманітні теми по історії України та світу.
Інститут мав доволі непогану і бібліотеку, починаючи з 1928 року кількість видань які поступали до бібліотеки, невпинно зростали на самому початку у бібліотеці було нараховано понад 894 томів різноманітних книг, а на самому прикінці існування Інституту їх нараховувало 41 (!) тисячу найменувань, книги, періодика, різні документи де кожен охочий міг прийти до їхньої бібліотеки та прочитати про ті, чи інші сторінки. Однак, внаслідок конфлікту між гетьманцями, смерті Липинського, чвари, які завершилися тим, що у 1931 році Український Науковий Інститут в Берліні став частиною державної установи, відповідно фінансування вже було державне, після цієї новини Дмитро Дорошенко пішов з посади директора Інституту. Як лектор та директор Дорошенко був непоганим, він все зробив, щоб Інститут увірвався у західноєвропейську науку і йому це вдалося.
Після того, як Дорошенка зняли з посади, на його місце прийшов Іван Мірчук де він продовжив справи свого попередника, але вже в новому юридичному статусі, завдяки новому статусі було суттєво розширено співпрацю з німецькими університетами Німеччини. Першою важливою культурною подією для університету за Івана Мірчука стало те, що у 1932 році у Державній Бібліотеці Берліна відбувалася виставка української графіки яку організував Роберт Лісовський, для нього дана виставка стала першою виставкою на яку він виступив. Дана виставка доволі позитивно відгукнулася у 25 органів німецької преси. У наступному році було розпочато видавництво україномовного щомісячника «Вісти Українського Наукового Інституту в Берліні». Видання орієнтувалося на українське громадянство й мало на меті інформувати загал про найважливіші культурно-наукові події у німецькомовному світі та українську еміграцію зокрема. У тому ж 1933 році була і спроба захопити владу в УНІ-Б, трапилося це, через те що у відставку пішов Вільгельм Гренер і це дало привід для захоплення УНІ і цією справою, хотів би зайнятись активний член ОУН Ріхардом Ярим однак, цього не вдалося зробити завдяки тому, що цього не дозволив новий уряд нацистів, він залишив за собою управління Інституту у своїх руках.
Український Науковий Інститут продовжив працювати за новою владою, однак відносини були доволі різноманітні. Від одержання грошей на функціювання та існування інституту. Нова влада дозволила пропаганду української культури та історії та навіть, робила замовлення для українських військових у лавах Вермахту такі як "Німецько-український військовий словник", "Німецько-український кишеньковий словник" та інші. Останній масовий захід перед початком війни, відбувся він у 1938 році в честь 70-ліття заснування та діяльності товариства «Просвіти» у Львові в Українському Інституті відбувся урочистий захід. Інститут продовжував працювати до квітня 1945 року, коли розпочалися бомбардування Союзницької авіації, який на превеликий жаль знищив Інститут повністю, бібліотека, архів, все знищено, варто зазначити, що збереглося не так багато книг, газет. Частина викладачів втекла з Берліну де вони продовжили свою наукову діяльність але вже в інших місцях.
---
Берлінський університет лежить у руїнах після бомбардування
---
Висновок
Діяльність Українського Наукового Інституту в Берліні відіграла ключову роль у популяризації української науки і культури за кордоном у першій половині ХХ століття. Попри складні політичні обставини, він зумів стати символом інтелектуального спротиву, культурної тяглості та прагнення до національного визнання. Його спадщина залишається важливою частиною історії української еміграції та культурної дипломатії.
Білецький. Л. Дмитро Дорошенко. / Вінніпег, 1949 р. вид. Українська Вільна Академія Наук
Бурім. Д. Наукова діяльність українського академічного товариства при Українському науковому інституті в Берліні у 1928-1932 рр. // Чорноморський літопис. Випуск 10, 2014
Вісті Українського Наукового Інституту в Берліні. – 1938. – ч. 1(36)
Голіят. Р. Проф. Іван Мірчук // Збірник на пошану Івана Мірчука / Мюнхен - Нью-Йорк - Париж - Вінніпег, 1974 р. вид. Український Вільний Університет
Крупницький. Б. Спогади історика / Київ, 2017 р. вид. Національна Академія Наук України
Кучер. В. З історії діяльності Українського Наукового Інституту в Берліні та Українського Вільного Університету в Мюнхені // «Збірник наукових праць «Історія науки і біографістика» 2006 р.
Михайлова. О. Павло Скоропадський / Київ, 2018 р. вид. Парламентське видавництво
Кентій. А. Гінденбург Пауль фон // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д.
Наріжний. С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. Частина перша /Прага, 1942 р. вид. Knihtisk
Передерій. І. Український науковий інститут у Берліні та В’ячеслав Липинський (до 130-річчя від дня народження) // Український історичний журнал. - 2012. - № 2.
Папкін. Г. Павло Скоропадський : патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси / Київ, 2003 р. вид.
Пєсчаний. О. Український науковий інститут у Берліні // Український археографічний щорічник, вип. 5-6, т. 8-9, 2001 р.
Піскун. Н. Культурна та наукова діяльність українських емігрантів у Німеччині (1920-1930 рр.) // Німецько-українська комісія істориків [режим доступу] : https://www.ukrainianhistoryportal.org/uk/themenmodule/deutschland-und-die-ukraine-in-den-1920er-und-1930er-jahren/ukrainische-kultur-und-wissenschaft-in-der-emigration/
Потульницький. А. Дипломатія Павла Скоропадського. Військово-дипломатичні стосунки гетьмана з острівними монархіями у 1926 - 1943 рр. / Харків, 2014 р. вид. Акта
Подоляка. Т. Діяльність Зенона Кузелі в Українському науковому інституту в Берліні // «Наука. Релігія. Суспільство» √1’2009
Савченко. В. Павло Скоропадський. Останній гетьман України / Харків, 2008 р. вид. Фоліо
Тризуб. – 1926. – Ч. 50
Тризуб. – 1927. – Ч. 7 (65)
Яців. Р. Роберт Лісовський. Дух лінії / Львів, 2015 р. вид. Апріорі
Комментарии
Отправить комментарий