Діяльність ОУН на Одещині

З початку німецько-радянської війни місто Одеса опинилася під ударами союзних військ Гітлера а саме Румунією і вже у жовтні 1941 року Одесу зайняли румуни та проголосили на окупованих територіях Одеської, південної частини Вінницької та частини Миколаївської області так звану "Трансністрію" одразу після окупації до Одеси ще у серпні почали прибувати члени похідної групи ОУН (б) згодом до них приєдналися і представники ОУН (м). 

---

Карта Трансністрії 

---

Спочатку окупації румунами члени ОУН (б) розпорошилися по всій Одеській області утворюючи, місцеві, районі та регіональні осередки але до жовтня були утворені по всій області окрім Одеси, однак підпільники ОУН попали під репресії зі сторони німецьких та румунських військ деяким підпільникам вдалося сховатися та "залягти на дно" до покращення ситуації після закінчення боїв за Одесу було розгорнуто діяльність ОУН по Одещині в основному підпільники розповсюдилися по селам Голтського, Березівського, Ананьївського та Балтського району та Одесі почалося  розгортання руху так наприклад головою українського націоналістичного підпілля став Степан Бондарчук директор українського театру, активним учасником українського підпілля став Святослав Караванський колишнього червоноармійця, який став студентом Одеського королівського румунського університету саме завдяки Караванському він почав активно набирати нових членів ОУН з студентів, і йому вдалося завербувати 12 членів а також, був Віктор Лісовський який пропагував серед румунських військових антигітлерівські настрої. Наприкінці 1941 року було встановлено зв'язок з Південно-східному проводові ОУН у Дніпро зв'язок було встановлено зв'язок через Варварівку - Миколаїв , згодом було змінено на Вознесенськ - Кривий Ріг також, було встановлено зв'язок з головним проводом ОУН на Галичині через лінію Одеса - Жмеринка і тоді головний провід відправив до Одеси для керівництва обласного проводу Тараса Семчишина 

На початку 1942 року вже ОУН розпочало з новою силою впроваджувати свої націоналістичні ідеї що виникли певні занепокоєння у румунської окупаційної влади. Так, наприклад їх лякало те, практика вербування чиновників окупаційної адміністрації, і усунення українців-не членів ОУН для того аби замінити їх на вірних людей. 

Занепокоєний такою активністю національного руху в Трансністрії, маршал Антонеску наказав з особливою увагою стежити за розвитком подій і, вразі потреби, жорстко карати діячів підпілля так, деяких членів усе націоналістичне підпілля карала румунська таємна служба Сигуранца за наявність підручників, літератури українською мовою однак підпільники ОУН в Одесі організували підпільну друкарню для друкування газет, контрреволюційної національної літератури так, наприклад в Одесі друкувалася газета «За державність», «Чорноморський вісник»), так і Проводу ОУН-р Південноукраїнських земель («Молода Україна») займався типографічними процесами Семчишин. 

Окрім цього  в Одесі було утворено військову референтуру на чолі з Мефодієм Павлишиним було утворено мобілізаційний штаб УПА, до якого, зокрема, залучені колишній лейтенант Червоної армії Нікульський й колишній поручик царської армії Брижицький. Задача співробітників штабу полягала у залученні до відділів УПА молоді й колишніх старшин царської й червоної армій та УНР.

Для потреб повстанських відділів, які діяли на Західноукраїнських землях, обласний провід відправив значну кількість медикаментів (йод, хінін, аспірин, стрептоцид, перев’язочні матеріали тощо) також, варто зазначити що до лав УПА приєднався один вихідець з Одещини який був раніше червоноармійцем але варто зазначити приймав участь у боях за Олександр Масний він воював за м. Калач Донеччина, потрапив у полон та згодом повернувся до Одещини де працював спочатку у колгоспі, побачивши те, що з України депортують масово українську молодь ледь сам не потрапив у подібні ешелони і приєднався до лав ОУН а згодом і УПА приєднався до загону тернопільця «Чорноти» де воював проти німців та радянських партизан біля Умані. Після програшу він переховувався від слідства як студент Вінницького медичного інституту, згодом Чернівецького але, у 1948 році його схопили радянські спецслужби та звинуватили його у розпорядженні націоналістичної літератури та агітації за вступ до загонів УПА. Суд дав йому вирок 15 років тюрми з конфіскацією майна на 5 років. 

Але все ж, репресії румунів тривали і вони зменшували кількість українського підпілля. Однак, з проблемами на фронті румуни починають трохи змінювати своє бачення щодо підтримки українського націоналістичного підпілля після того, як на фронті почалися програші, найбільшим прикладом є Сталінградська битва та битва річку Дон де румуни понесли дуже багато втрат то тоді уряд Румунії спільно з Проводом ОУН почало поступово звільняти  поступово членів ОУН а також, пропонує написати проводу ОУН "Трансністрія" (саме так називався офіційно провід) меморандум щодо їхньої позиції, внаслідок чого, таких дій розпочалися переговори між румунськими військами та урядом та проводом ОУН щодо можливого миру та майбутній передачі Трансністрії до складу Української Держави. 

З наближенням більшовиків відчувається вже вплив і радянської агентури. Після того як більшовики почали наближатися до півдня України то вони почали організацію радянських агентурних мереж за стеження за членами ОУН так, в Одесі було утворено 2 радянські резидентури у складі 12 агентів, частина з яких працювала по лінії націоналістичного підпілля та вели антиоунівську пропаганду. 

Після того, як радянська влада була повернута назад активізувалася боротьба проти членів підпілля ОУН, в ході операції по ліквідації було встановлено 73 особи, які належали до підпілля ОУН-р, із них 45 було заарештовано, 25 – оголошені у розшук. 

У 1947 році була спроба відновити діяльність ОУН в Одесі так, у травні 1947 року співробітниками УМДБ Одеської області від агентів «Орла» й «П’ятого» було отримано дані про те, що слюсар Одеського суперфосфатного заводу Омелян Шинкарь групує навколо себе осіб, які прибули із Західної України. З метою розробки Шинкаря, до нього вдало був підставлений кваліфікований агент «Богдан», який в процесі спілкування зумів втертися у довіру й пізніше Шинкарем був залучений до націоналістичної організації, створеної ним у Одесі. На основі зібраної інформації була заведена агентурна справа під назвою «Гниль» в ході якої було виявлено невелику кількість учасників які прагнули відновити діяльність та радикалізувати її, якщо буде програш справи то є альтернативний варіант виїхати до Івано-Франківської області та продовжити боротьбу у лав УПА але радянські спецслужби заслали до лав оунівців свого агента і внаслідок чого, у 1949 році їх всіх було заарештовано та покарано за радянськими законами, однак, варто також зазначити що наприкінці 40-х тут лікувався головний командир УПА Роман Шухевич де він після лікування зміг продовжити боротьбу проти більшовиків. 

Висновок 

Отже, діяльність ОУН на Одещині, хоч і мала переважно підпільний та епізодичний характер, стала свідченням прагнення українців до свободи та незалежності навіть у найменш очікуваних регіонах. Ця боротьба стала частиною загальноукраїнського визвольного руху, а пам’ять про неї є важливою складовою національної історії. Сьогодні вивчення діяльності ОУН на півдні України допомагає краще зрозуміти глибину спротиву румунському та радянському режиму та всенародне прагнення до незалежності.

Список використаних джерел і літератури

Вінцковський. Т, Кязимова. Г, Михайлуца. М, Щетніков. В. Окупаційний режим в губернаторстві «Трансністрія» // Україна у Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси. НАН України.Соціокультурні процеси воєнної доби. Україна у Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси

Мамедов. А. Діяльність ОУН на Півдні України в роки Другої світової війни // На конкурс студентських наукових робіт «Український визвольний рух 1920‐ 1950‐х років»

Малюга. В. М. Антинімецька інформаційно - пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення окупованої України : дис...к. і-их наук : 20.02.22 / Київ, 2006 рік с. 215

Нечай. С. Студент Чернівецького медичного інституту з Одещини в лавах ОУН-УПА // УКРАЇНСЬКІ МЕДИЧНІ ВІСТІ • Т. 14 • № 3–4 (92–93) • 2022

Пагіря. О. Переговори між представниками ОУН та військово-політичними колами Румунії у 1943-1944 роках // Український визвольний рух. – Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2010. – Збірник 14.

Сафонова. Н. Діяльність ОУН на Одещині 1941 - 1944 рр. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2015. – Вип. 2. – Ч. 3

Шанковський. Л. Похідні групи ОУН. Причинки до історії похідних груп ОУН на центральних і східних землях України в 1941-1943 рр. / Мюнхен, 1956 р. вид. Український самостійник 

Щур. Ю. Радянські спецслужби проти націоналістичної Одеси // інтернет - ресурс «Націоналістичний портал» [режим доступу] : https://ukrnationalism.com/history/2186-radianski-spetssluzhby-proty-natsionalistychnoi-odesy.html

Щур. Ю. Націоналісти у повоєнній Одесі агентурна справа «Гниль» // інтернет - ресурс «Націоналістичний портал» [режим доступу] : https://ukrnationalism.com/history/2386-natsionalisty-u-povoiennii-odesi-ahenturna-sprava-hnyl.html