Причини Коліївщини розпочалися у 1711 році коли на Правобережну Україну знову повертаються поляки зі своїми законами, порядками, одразу після того як зайшли поляки, вони пообіцяли всім хто прибуде на територію Правобережної України буде надано різні пільги і саме тоді ринули селяни з Західної Волині, Полісся, Галичини та навіть прибували люди з Лівобережної України де вони на даних місцях залюднювали місцевість та засновували нові села на місці старих, також, окрім українців приїздили ще й поляки, але вони приймали українську мову, культуру, але єдине що вони не змінювали, так це релігію вони залишалися католиками. Варто також зазначити, що новоприбулі поселенці пам'ятали дуже чудово про те, що вони були вільними та пам'ятали гетьмана Богдана Хмельницького не через призму книг, а через призму історії, тому місцева шляхта почувалася неспокійно у цих регіонах.
Внаслідок чого, вороже налаштовані селяни не втрачали нагоди пошкодити шляхетське майно, підпалювали домівки та вбивали «губернаторів». Багаті дідичі навіть не з'являлися у своїх українських маєтках, а змушені самостійно хазяйнувати дрібні шляхтичі побоювались виходити за межі своїх домівок. Починається формуватися нових загонів які наводили жах на поляків формуються гайдамаки першопочатково вони захищали бідних та вбивали багатих (щось на подібні на опришків) що згодом розповсюдилося по всій території Правобережної України формувалися виключно партизанські методи боротьби.
Та бувало й так, що усім селом повставали проти пана та вчиняли різанину. У 1712 році коронний гетьман Сенявський був змушений привести на Волинь та Поділля частини польської регулярної армії для боротьби з гайдамацькими загонами та сільськими заколотами. Але навіть слабкий перемагає, коли діє розважливо – успішні гайдамацькі наскоки ставали дедалі частішими.
Особливо зросла кількість гайдамацьких виступів в 30-х роках XVIII століття, їхні загони ставали більш організованими та здобували бойові навички. Польський уряд був змушений висилати додаткові військові частини, проте гайдамаки продовжували діяти. І це в свою навіть чергу призвело до повстання гайдамацького сотника Верлана який у 1733 році організував повстання проти шляхти у своїй відозві він наголосив що дане повстання покликане на «розплати за кривди, биття та муки, нечуване здирництво, що їх ви зазнавали від них» спалахнуло все Правобережжя. Багато українців приєднувалось до цього повстання, дане повстання було придушене силою польських та російських військ.
У 1750 році повстання повторилось гайдамаки здійснили кілька вдалих бойових операцій, і польський уряд знов зажадав допомоги Москви. І знов її отримав, бо російський уряд побоювався, що повстання перекинеться на Лівобережжя. Однак, апогеєм гайдамацького повстання, стало 1768 рік.
У 1768 році на трон Польщі прийшов до влади Станіслав Понятовського він був фаворитом російської імператриці Катерини ІІ тоді польська шляхта яка була не згодна з тим, що до влади прийшов новий монарх за сприянням росії. Тож вони почалися збиратися у військове об'єднання в конфедерацію де вони розпочали повстання проти новопосталого уряду і "столицею" даної конфедерації стало місто Бар, що знаходиться на Вінниччині. Уряд Понятовського не мав достатніх сил щоб придушити дане повстання і тому він звернувся до російського уряду щоб придушити повстання. Однак, до повстання привели дії "Барської конфедерації" які в примусовій формі змушували людей присягати на вірність конфедератів у їхній боротьбі, а також, місцева шляхта погрожувала вирізати все православне населення України та і до того представники конфедерації грабували місцеве населення.
Артур Ґротґер "Молитва барських конфедератів".
---
І цими діями скористався запорожець та чернець Мотронинського монастиря Максим Залізняк. Підготовка до повстання як пишеться готувалася ретельно, Максим Залізняк прибув разом з 18-ма козаками до Мотронинського монастиря де прийняв постриг та облаштував штаб, перед початком повстання було зібрано максимально інформацію про стан речей а також, призначав людей які будуть керувати територіями які будуть підпорядковані отаманам всі вони прибули з Січі. І нарешті 29 травня в Зелені Свята відбулася велика молебень на якій Залізняк зачитав «Золоту грамоту» у якій закликали до всенародного повстання проти поляків та знищення або вигнання їх з території Правобережної України та відновлення Гетьманщини і одразу після прочитання цього документу прибули вози з ножами і тоді місцевий монах освятив ці ножі і тоді розпочинається «Коліївщина». До повстання приєднувалися всі селян, пасічникі, надвірні козаки*, козаки з Війська Запорозького Низового, так наприклад до повстання приєдналося 30 козаків з Бугогардівської паланки* та інші.
Максим Залізняк
---
У день оголошення повстання. Курінні отамани Неживий, Бондаренко, Швачка й Журба очолили невеликі загони, головний загін повстанців очолив сам полковник Максим Залізняк і подався зі своїми людьми до Лебедина. Узявши Лебедин, він суттєво збільшив загін і розпочав свій переможний похід. Медведівка, Жаботин, Сміла, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Шайки, Камінний Брід, Лисянка… у кожному місті повстанці винищують поляків та євреїв, які не встигли втекти. Їхнє майно швидко розтягували спритні міщани та селяни. В усіх здобутих містах Залізняк встановлює традиційну управу, як у свій час робив Семен Палій. Коли його військо залишає здобуте місто, до нього зазвичай приєднується чимала кількість нових вояків, та ще й, як кола поводі, по Правобережжю йде хвиля селянських бунтів. Нерідко, коли загін повстанців підходив до якогось села, назустріч йому виходили селяни із хлібом-сіллю. Отримавши звістку про успіхи коліїв, вони самі впоралися зі своїми панами. Варто також зазначити що повстанці не чіпали людей які були православної віри.
Після захоплення більшої частини сучасної Черкащини військами Залізняка багато польських та єврейських біженців ринуло в бік міста Умані. Після успіху повстання до повстанців почали приєднуватися козаки серед яких був сотник надвірних козаків Іван Гонта. 14 червня козаки Гонти підійшли до Умані та розпочали штурм цього міста який тривав до 21 червня після заняття Умані деяким полякам вдалося зберегти своє життя завдяки тому, що деякі з них були знайомі з Гонтою, в тому числі і родині вбитого козаками Уманського губернатора Младановича який був другом та до останнього не вірив що Гонта повстав, його діти Павло та Вероніка покинули Умань полякам яким не вдалося покинути та не бути знайомим з Гонтою, були прикуті та розстріляні, такаж сама доля постигла і євреїв. На наступний день після захоплення Умані, Максима Залізняка було проголошено гетьманом і було проголошено відновлення Гетьманщини де було відновлено права та вольності козаків було очищено все Правобережжя від поляків та встановлено цивільну адміністрацію. Формувалися нові загони повстанців під Уманню для звільнення Поділля, Галичину, Волинь і Полісся.
Побачивши що повстання завершилося тріумфально для козаків, то російський уряд побоюючись що повстання перекинуться на Лівобережжя то наприкінці червня війська генерала Кречетнікова яка перебувала на Поділлі де вони перебували в якості допомоги польському королю Станіславу Понятовському , Воєйкова з Новоросійської губернії та Румянцева з Лівобережжя зробили інтервенцію на зайняті повстанців території. 8 липня Кречетніков затримав ватажків повстання Максима Залізняка та Івана Гонту було окрім того було заарештовано багато козаків, серед яких були і запорожці так, відбувся кінець повстання Коліївщини
Після поразки Коліївщини влаштовувалися показові страти в різних містах Речі Посполитої, а в Кодні відбулася масова різанина. Під керівництвом коронного воєначальника Юзефа-Ґабріеля Стемпковского повстанцям рубали голови, садили на палю, чвертували. Тут стратили близько 3000 учасників Коліївщини. Із 3336 справ, реєстр яких зберігається, 1151 відрубано голови, 1157 повішено, 399 четвертовано, одного — українського шляхтича Чоповського, що був помічником полковника Неживого, — посаджено на палю. Про Коденську розправу трохи згадує відомий письменник Михайло Чайковський у своїх записках наступне :
«Я народився в селі Гальчині, Волинської губ., Житомирського повіту, у Коднянському приході, в 13 верстах від Бердичева, цього торгового Єрусалима Ізраїлю у придніпровській Русі, в 9 верстах от „святої“ Кодні, де карали гайдамаків Гонти та Залізняка мечем, колом та шибеницею у славу короля польського і Речі Посполитої. Такий жах був наведеним тоді на український люд, що до цього дня цей люд, промовляючи погрозу або прокляття, повторює: „щоб тебе свята Кодня не минула!“.»
Що трапилося з ватажками Коліївщини, Максима Залізняка було вислано до Сибіру де він і помре у місті Нерчинську вже наступного року. Що стосується Гонти то його стратять у Кодні разом з усіма повставшими. Однак, незважаючи на страту та депортацію, основних ватажків повстання продовжилося аж до травня 1769 року.
Пояснення
*Надвірні козаки - приватні військові формування магнатів часів Речі Посполитої, а також особиста гвардія за часів Гетьманщини. Вони складалися з гусарських, козацьких і драгунських кінних надвірних корогв та підрозділів піхоти. У війську служили переважно залежні від магнатів дрібні шляхтичі й бояри. На українських землях розквіт надвірного війська припав на 1-шу пол. 17 ст. Найбільші можновладці (князі Острозькі, Вишневецькі, Заславські тощо) утримували постійні війська чисельністю від 1 до 2 тис. осіб, за потреби могли зібрати по 5—7 тис. осіб і більше. Надвірне військо використовувалось у війнах проти зовнішнього противника і в міжусобних конфліктах.
*Бугогардівська паланка - адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького Низового знаходилася в сучасній Миколаївській області в районі Новоукраїнського.
Висновок
Коліївщина одна з складних й суперечливих сторінок в історії України. З одного боку, це був вияв глибокого прагнення українського народу до волі, рівності та збереження рідної віри. Повстання стало голосом пригнобленого люду, що більше не міг терпіти соціальної несправедливості та національного приниження. З іншого — воно ознаменувалося страшними трагедіями: кривавими розправами над мирним населенням, зокрема поляками та євреями, що постраждали внаслідок релігійної та етнічної ненависті. Коліївщина нагадує нам, що історична боротьба за справедливість не повинна затьмарюватися сліпим насильством. Вивчаючи ці події, ми маємо пам’ятати про обидві сторони: як героїзм повсталого народу, так і біль невинних жертв. Це застереження для майбутніх поколінь — про необхідність шукати свободу не через помсту, а через правду, гідність і людяність.
Список використаних джерел і літератури
Антонович. В. Уманский сотник Иван Гонта (1768) // Киевская старинна 1882. Кн. 11.
Бєлочкіна. Коліївщина 1768 р. / Харків, 2010 р. вид. Фоліо
Дорошенко. Д. Нарис історії України. Том 2 / Мюнхен, 1966 р. вид. Дніпрова хвиля
Мірчук. П. Коліївщина гайдамацьке повстання 1768 р. / Нью-Йорк, 1973 р. вид. Наукове товариство імені Тараса Шевченка
Таїрова - Яковлева. Т. Коліївщина : великі ілюзії / Київ, 2021 р. вид. Кліо
ЦДІАК. ф. 229. спр. 227 арк. 3
Чухліб. Т. «Гайдамаччина» в Речі Посполитій XVIII ст. (причини повстанського руху в світлі джерел з українського табору) // Україна в Центрально-Східній Європі √8, 2008
Чайковский. М. Записки Михаила Чайковского (Садык-паши) // Киевская старинна, √1. 1891
Широцький. К. Коліївщина (Гайдамаччина 1768 році) / Київ, 1918 р. вид. Товариство "Час"
Шульгин. Я. Начерк Коліївщини на підставі виданих і невиданих документів 1768 і близших років / Львів, 1938 р. вид. Наукове товариство імені Тараса Шевченка
Комментарии
Отправить комментарий