Омелян Пріцак - українець який розвинув українську історичну науку та орієнталістику

Омелян Пріцак народився 7 квітня 1919 року у селі Луці щознаходиться на Львівщині на той момент село знаходилося у складі ЗУНР. У родині інженера-залізничника та військового УГА Йосипа Пріцака та домогосподарки Емілії. Коли Омеляну було 5 місяців від дня народження помер його батько як полонений у польському таборі у місті Брест-Литовськ (йому було всього 25 років). Мати Емілія після смерті чоловіка у 1920 році переїхала до Тернополя де вона одружилася вдруге на купця польського походження Павла Сарамагу вітчим попри те, що Омелян був йому не рідним сином любив його як рідного. Батьки вирішили що у Омеляна повинна бути лише тільки гарна доля, тому батьки відправляли його виключно до польских гімназій як згадував сам Пріцак він був кращим знавцем географії та історії на всю гімназії . До 14 років Омелян ріс як поляк він захоплювався польською романтичною літературою, особливо йому подобалася творчість Міцкевича але, його батьки в якості компромісу залишилися сповідувати греко-католицизм і Омелян теж був у цій вірі. 

Однак, саме в юності він почав цікавиться своєю ідентичності під час свого навчання він довідався про свого батька, почав поступово вивчати українську та цікавиться історією України завдяки тому що він почав цікавиться долею свого справжнього батька через призму спогадів учасників УГА також, вплив на нього мала «Історія України-Руси» Михайла Грушевського і тоді усвідомив себе українцем, однак його батьки (особливо вітчим) неподіляли його погляди щодо українства, тільки після смерті вітчима Омелян вийшов зі свого "підпільного українства" та поговоривши трохи з мамою повернув її назад до українства також, під час свого навчання у віці 12 років він зацікавився у вивченні іноземної мови, але не стандартної, тоді він і почав цікавиться Сходознавством коли викладачем став Францішек Махальський (пізніше провідний іраніст в Польщі). Під його патронуванням Омелян два роки вивчав - поза гімназією-перську мову.

У 1936 році Омелян Пріцак вступив до Львівського університету на гуманітарний факультет де він вивчав орієнталістику* під керівництвом видатних польських вчених - орієнталістів Володимир Котвіч, Мугаммед С. Агабекзаде і Тадей Левіцький. Студентом Омелян вивчав перш за все турецьку (а також інші алтайські мови), іранські та семітські мови. Пізніше пішли угро-фінські, китайська. Окрім орієнталістики Пріцак також вивчав і україністику під проводом видатного українського вченого Івана Крип'якевича він навчався у приміщенні Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові, де окрім цього він ходив на засіданнях Історичної комісії Наукового товариства ім. Шевченка, бере участь в семінарі з історії України. 

----

Омелян Пріцак у 1936 році

----

Вже з наступного року Омелян Пріцак починає писати статті на початку з Історії України і перша його стаття була присвячена постаті Івана Мазепі, в наступному році береться за масштабний проект, а саме він робить родовід родини Скоропадських де він листувався з гетьманом щодо робочих питань над створенням родоводу і йому вдалося це зробив, він зробив родовід опрацювати великий масив інформації де він спирався на праці українських, російських, шведських дослідників XVIII–XIX ст. та своїх сучасників Липинського, Дорошенка, Яворницького, Коструби та інших. І цю статтю разом з його родоводом було опубліковано у провідному науковому журналі «За велич нації» де публікувалися Теофіл Коструба, В'ячеслав Липинський, Степан Томашівський та інші, він був щасливий що його статтю було опубліковано в такому видатному журналі. Високо цінуючи працю молодого науковця, Павло Скоропадський радив дослідити зв’язки Скоропадських із такими родами, як Тарнавські та Чарторийські.  

Уже у 1938 році він переключився на орієнталістику і він почав писати історію Близького Сходу основні відомі його статті є україно-арабські взаємини у середні віки, карта Ідрісі, похід Марвана ібн Мухаммеда в Україну 735 р.. У вересні 1939 року коли радянські війська увійшли до Львова Омелян Пріцак не виїхав зі Львова, він залишився, у Львові він знайомиться з видатним українським вченим - сходознавцем Агатангелом Кримським згодом,  він стає молодшим науковим співробітником і, заразом, науковим секретарем Львівської філії Інституту історії України АН УРСР. У червні 1940 року, закінчивши Львівський університет, він вирушає до Києва з метою вступити в аспірантуру Інституту мовознавства. Як згадував Пріцак про його зустріч з Агатангелом Кримським 

«Короткий час, який я мав щастя перебувати в аспірантурі у Кримського в Києві (квітень-жовтень, 1940), дав мені змогу познайомитися з його лабораторією-бібліотекою, методом праці та таланом аналізувати східні джерела. Наші наукові зустрічі заторкалися головно історії Хозарського каганату, який Кримський слушно уважав прямим попередником Київської держави. З того часу ще на сьогодній день (зокрема в останні роки) я багато часу присвячував і присвячую історії Хозар, — і в такий спосіб віддаю данину свому учителеві — який мене ввів у ту дуже цікаву царину історії України.»

У тому ж 1940 році його мобілізували до лав Червоної Армії та відправили на військову службу у Чувашію* де він вивчав чуваську мову, а також, вивчав завдяки своїм військовим побратимам і казахську та киргизьку мову. Після початку німецько-радянської війни Пріцак у перші бої потрапляє у полон до німців під Києвом, де він втік та оселився до Львова де він реактивації історичного життя не при НТШ, адже німці заборонили діяльність даного товариства, тому він почав співпрацювати з Українським Центральним Комітетом* на чолі з відомим географом Володимиром Кубійовичем де Пріцак очолив Кабінет історії України де продовжував вивчати історію України та орієнталістику. 

У 1942 році Пріцак виїздить до Берліна, де він продовжив навчання у Берлінському університеті на філософський факультет де він продовжував вивчати орієнталістику під керівництвом Ріхарда Гартмана, Ганса - Гайнріха Шредера, Аннемарі фон Габаїн та інших. Окрім цього, він відновлює контакти з Павлом Скоропадським де він його консультує гетьмана щодо історії Близького Сходу зокрема Туреччини та Криму. Окрім навчання в університеті та консультування гетьмана Скоропадського, Пріцак також поринув у громадське життя українського студентства Берліна. Він став членом та з часом – головою студентської громадської організації “Мазепинець”, котра була берлінською філією об’єднання всіх українських студентських організацій в Європі під назвою “націоналістична організація українських студентів”. Після того як до Берліну наближалися радянські війська, Пріцак як багато інших українців почали тікати з охопленою війною Берліна до Баварії. Одразу після свого нового переїзду він здійснив ризиковані переходи через кордон Швейцарії де він передав меморандуму українського студентів до червоного Хреста та швейцарських університетів з проханням дозволити завершити там українцям навчання та після арешту і перебування у французькому трудовому таборі переїхав до міста Геттінген де продовжив навчання. Після успішного захисту дисертації у 1948 р. Пріцак присвячує себе повністю науці, здобуваючи всесвітнє визнання в галузі тюркології, алтаїстики та середньовічної історії східної Європи студіючи. Він працював у університеті в Гамбурзі Пріцак виявляє неабиякі організаторські здібності, стає одним із засновників Урало-алтайського товариства й очолює його протягом 1958–1965 років. Одночасно редаґує науковий часопис «Ural-Altaische Jahrbűcher» (упродовж 1954–1966 років).

1961 року вже знаного в тюркологічному світі професора запрошують до Сполучених Штатів Америки. Спочатку Пріцак стає професором університету штату Вашингтона (Сіетл), а за три роки перебирається до Гарварда на катедру тюркології та лінгвістики.

Основними царинами його наукових зацікавлень у перші повоєнні роки були арабо-перські й турецькі джерела до історії Східної Европи, історико-мовознавчі дослідження з тюркології.

----

Омелян Пріцак у 1942 році 

----

У 1968 році Пріцак розпочав роботу щодо заснування в Гарвардському університеті організації українського осередку. Його наполегливість дала плоди, був підписаний договір щодо створення в ньому трьох українських катедр (історії, мови і літератури). 22 січня 1968 року, в день 50-ліття Акту злуки, відкрито першу катедру українознавства. 1973 року постав Український Науковий Інститут, очолюваний Пріцаком до 1989 року. Того ж року тут відбувся захист першої докторської дисертації з історії України, яку виконав Орест Субтельний. 

1975 року Пріцака обрали першим професором катедри української історії ім. Михайла Грушевського. 1977 року за його редакцією починає виходити «Harvard Ukrainian Studies», а 1988 року започатковується «Гарвардська бібліотека давнього українського письменства».

Паралельно з цією титанічною організаційною роботою 1981 року Пріцак видає перший том свого opus magnum працю під назвою «Походження Руси» (сприйнятого русистами і скандинавістами досить скептично, хоча сама ідея вченого розглянути витоки Руси в широкому контексті міжнародних взаємин початку нашої ери на джерельному матеріялі скандинавського, іранського, хозарського тощо походження вражає своєю сміливістю і масштабністю). У 1982 р. разом із Норманом Ґолбом публікує невідомий хозарський документ Х століття (ця публікація, на відміну від контроверсійного «Походження Руси», здобуває загальне фахове визнання).

З відродженням української держави у 1991 році Омелян Пріцак переїхав до України де він почав відродження української історичної думки а також, відродив Інститут Сходознавства а також, видання журналу «Східний світ» та очолював дані установи до 1996 року і перевіз з США до Києва свою власну бібліотеку до Києво-Могилянську академії. У 1996 році він повернувся до США через хворобу своєї першої дружини де перебував до власної смерті у 2006 році. 

Висновок

Орієнталістика в інтерпретації Омеляна Пріцака стала інструментом глибшого пізнання історії Східної Європи і України зокрема. Його здатність мислити міжкультурно, працювати з джерелами арабською, тюркською, перською та іншими мовами дала змогу подивитися на українське минуле не лише з європоцентричної перспективи а й ще зі сторони азійської. Пріцак довів, що Україна історично була частиною ширших євразійських процесів, а її культура формувалася у складному діалозі з Сходом. Його спадщина — це заклик до міждисциплінарного і глобального бачення історії, в якому Схід не є периферією, а повноправним учасником історичного процесу.

Пояснення

*Орієнталістика в історичній науці вивчає історію Близького Сходу, Сибіру та Азії

*Чуваші - тюркомовний народ, основне населення Чувашії (рф). Інколи чувашів, що проживають у віддалених від Чувашії областях, називають аякчі, тобто «віддалені».

*Український Центральний Комітет -  українська суспільно-громадська установа, яка в 1939—1945 роках діяла в Генеральній губернії, визнана німецькою владою і нею контрольована. Весь час очільником УЦК був Володимир Кубійович. Позаяк інші українські установи в Генеральній губернії гітлерівська влада ліквідувала, в обсяг діяльності УЦК входили майже всі ділянки українського життя, за винятком політичного. Він також репрезентував українців перед німецькою владою; діяльність і структура УЦК були позначені окупаційною політикою і специфічним характером нацистського режиму.

Список використаних джерел і літератури 

Гирич. І. Пріцак Омелян Осипович (1919-2006) // Український археографічний щорічник. — К., 2007. — Вип. 12.

Дашкевич. Я. Омелян Пріцак. Життя і творчість - творчість і життя // Актуальні питання сходознавства, славістики, україністики: (Пам'яті Омеляна Пріцака). — К. : ВПЦ НаУКМА, 2010. — С. 4.

Калакура Я. Професор Омелян Пріцак відродив історіософію в Київському університеті // Українська орієнталістика. — 2009—2010. — Вип.4-5. 

Пріцак. О., Шипилявий. С. Український Гарвард / Нью-Йорк - Кембридж, 1974 р. вид. Гарвардський центр українознавчих студій 

Пріцак. О. Історіософія та історіографія Михайла Грушевського / Київ - Кембридж, 1991 р. вид. Український інститут археографії НАН України, Український Науковий Інститут Гарвардського університету. 

Портнов. А. Омелян Пріцак - історик модерної України // Україна Модерна. Стандарти науки і академічне середовище число 12 (1), 2007 р. / Київ - Львів, вид. Львівський національний університет імені Івана Франка 

Потульницький В. Дипломатія Павла скоропадського. Взаємовідносини гетьмана з острівними монархіями (1926–1943 рр.). – Харків, 2014 вид. Акта 

Федорук. Я. Документи про наукову роботу Омеляна Пріцака в кабінеті історії України у 1942 році // З любов’ю до народів. Ювілейний збірник на пошану член-кореспондента НАН України Всеволода Івановича Наулка. З нагоди 80-річчя від дня народження.-К., 2013

Федорук. Я. Іван Крип’якевич та Омелян Пріцак (За матеріалами домашнього архіву І. Крип’якевича) // Східний світ. – 2007. – № 1.

Сидорчук. Т. Павло Скоропадський та Омелян Пріцак до історії взаємостосунків та співпраці // Український археографічний щорічник. — Випуск 21/22. — Том 24/25. — Київ, 2018