Однак, масового характеру міграції це набуло наприкінці 19 ст. коли росіяни отримали в Китаї концесію для будівництва Східно-Китайської залізниці, багато народів бачили у будівництві даної залізниці, можливість заробити на життя і туди з'їхалося багато народів, в тому числі і українці, внаслідок побудови залізниці було побудовано для фахівців, адміністрації та обслуговуючого персоналу Східно-Китайської залізниці ціле окреме місто, місто Харбін де осідають українці. Після закінчення будівництва залізної дороги у 1903 році українці розсіялися трохи по Китаю, так, українці з'явились у містах Пекін, Тяньцзінь, Ціндао, Шанхай, Ханькоу та інших міст. Вони перебували у складі російських дипломатичних, торгівельних та релігійних установ. Перебували у Пекіні та інших місцях Китаю й окремі українці – студенти Східнього інституту який знаходився у Владивостоці, де вони працювали над вивченням китайської мови. Також, у Пекіні продовж довгого часу перебував у якості посла російської імперії у Пекіні був українець Іван Коростовець.
Англомовна карта КСЗ
---
Харбін і вся частина КСЗ була одним з епіцентрів російсько-японського протистояння у періоді війни між росією та Японією, прибували масово війська та офіцери серед яких були і українці такі як, Павло Скоропадський, Яків Гандзюк, Яків Сафронов та інші. Після програшу росії у цій війні починається активізація українського життя, так у 1905 році було відкрито Українську Громаду у Шанхаї ця організація стала першою українською організацією, засновниками цієї організації були українці які були службовці державних та приватних установ у цьому місті, проте організація проіснувала недовго вона занепала.
Павло Скоропадський у 1904 році
---
У 1906 році було відкрито український драматичний театральний гурток які розповсюдилися по станціях всієї КСХ, у 1907 році було відкрито у Харбіні Української Громади яка була відкрита вихідцями з Шанхаю також, з 1907 року почали святкувати Шевченківські свята, та святкували у 1914 році 100 річчя від дня народження Тараса Шевченка також, Українській Громаді вдалося у 1916 році відкрити єдину українську початкову школу яка нараховувала на початок навчального року у 1917 році понад 50 осіб.
Український клуб у Харбіні
---
Під час лютневої революції 1917 року в Харбіні активізувалося максимально українське життя так, було утворено у Харбіні Манджурська Окружна Рада ця рада взяла на себе обов'язки виконувати громадсько - політичні питання українців Манчжурії, цю Раду очолив Іван Мозолевський а його заступником став Петро Твардовський при цій Раді було утворено культурно - освітню, агітаційно-політичну, військову та фондову секцію.
Іван Мозолевський
---
Кожна секція так чи інакше повпливала на українське життя в Харбіні, наприклад, культурно-освітня секція зробила вагомий внесок у життя українців, відкрила українську гімназію, православну парафію та на кошти українців було збудовано Український дім у якому було розміщено бібліотеку яка періодично поповнялися а також, цей Дім стане у подальшому центром українського життя. Агітаційно-політична сприяла встановлення контакту з Києвом, так у травні 1918 року до Києва була відправлена делегація далекосхідних українців до голови МЗС Дмитра Дорошенка де було призначено Петра Твардовського консулом України у Харбіні який вів перемовини з урядом Антанти щодо визнання незалежності України, а також, організовувала відправку делегатів до з'їздів на територію Зеленого Клину. Також і відзначилася надзвичайно і військова секція вона утворила з 200 українців роту ім. Т. Г. Шевченка окрім того, було організовано набір до «Вільного Козацтва» для самооборони.
Український дім у Харбіні
---
У червні 1917 року вийшла перша українська газета під назвою «Вісті українського клубу в Харбіні», в листопаді 1917 р. — місячник «Засів», видавцем якого була «Культурно-освітня секція української окружної маньджурської ради». Однак, після поразки визвольних змагань була ліквідована у 1921 році Манджурська Окружної Ради у Харбіні, а також місто Харбін став центром українського біженцтва з Далекого Сходу та Сибіру на превеликий жаль через дані поразки це деморалізувало маньчжурських українців до громадської праці, і щоб зберегти посади на залізниці частина українців оформило радянське громадянство. Відбувся певний занепад українського життя у Харбіні у 1924 році коли китайський уряд в рамках свого зближення з СРСР заборонило діяльність Українського клубу та конфіскувала майно однак, діяла з 1926 - 1931 рр. товариство «Просвіта» у Харбіні, у 1925 році виходив тижневик «Українське життя». Він друкувався в японській друкарні з метою уникнути цензурування та контролю з боку китайських властей. «Українське життя» знову як тижневик відновило лише у вересні 1929 р. Українське видавниче товариство у Харбіні, всього вийшло 10 чисел. Крім того, діяло кілька невеликих українських організацій, які намагалися зберегти вогник українського життя від повного затухання. Окрім Харбіну, була ще можливість утворити українське життя у Шанхаї
Ситуація змінилася вже під час приходу до влади японців у 1932 року коли на території Манчжурії було утворено маріонетковий уряд Маньчжоу - Го але, все ж частина українців не бажали бути під японцями тому вони втекли шукали підтримки у Китаї зокрема у Ціндао, Шанхаї, Тяньцзіні та інших міст. Було утворено у Шанхаї утворена організація «Українська громада», яка займалася захистом інтересів українців, збереження національного культурного життя, а також морально та матеріально підтримувала українців на Далекому Сході. За даними «Громади», в Шанхаї на той момент мешкало приблизно 5 тисяч українців. Були організовані радіопередачі, які транслювали музику та новини. Окрім цього японці цікавилися українцями на території Маньчжурської держави так, вони писали у дипломатичному багатотомному виданні "Політична ситуація у Східній Азії" у 5 томі була, частина яка називається «Огляд українських національних рухів» є розділ про українців в Манчжурії про те, як вони прийшли, скільки та де вони проживали та кількість осіб на території Манчжурії проживало близько 15000 українців.
У 1933 році японці повернули приміщення Українського Будинку українцям і з поверненням Будинку активізувалося знову українське життя у Харбіні. Так наприклад, у 1934 році було утворено осередок УСХД у Харбіні на чолі якої Микола Самарський у червні 1935 року було утворено Українську Національну Колонію ця організація стала своєрідною центральною організацією яка об'єднувала всі організації Манджурської держави. У статуті УНК проголошувалося : 1) захист прав українців на території Маньчжурії; 2) Сприяння та поширення української культури в Азії; 3) Антикомунізм. Кожен член цієї організації зобов'язувався : 1) добросовісно служити та виконувати всі свої обов'язки; 2) підтримувати ідею незалежної України та сприяти у розбудовв України як одну з найбільших країн у Європі; 3) докласти всіх своїх зусиль на боротьбу з комунізмом, мета якого знищення України.
У 1937 році було розпочато видання україномовної газети «Маньчжурський вісник» редактором якої був Іван Світ, японці на початках підтримували всіляко газету , однак, зі зміною курсу направлення японської політики щодо підтримки росіян то ця газета спочатку піддавалася цензурою, а потім і була зовсім заборонена. У тому ж 1937 році до Харбіну прибувають і члени ОУН на чолі з Григорієм Купецьким однак перед тим як члени ОУН прибули до Харбіну, вони перебували у Японії вони проживали у готелі де вони встановили зв'язки з генералітетом Японії де вони отримували інструкції та те, що їм потрібно робити. Вони були повинні були розгорнути там діяльність у Харбіні заради розповсюдження націоналістичну пропаганду на Сибір та Зелений Клин, а також, збирати інформацію про Радянський Союз як зазначив полковник Акікудза для цього їм потрібно було вивчити російську мову. Японці підтримували ОУНівців до 1943 року, вони дозволяли проводити виховну роботу з молоддю та пропагандиську роботу, дозволяла друкувати газету «Сурма» у Харбіні та відкрили неподалік Харбіну табір де розміщували українців з Далекого Сходу які тікали від СРСР але окрім Харбіну, сітка ОУН розповсюдилася і у Шанхай, у 1942 році українська громада організувала українські радіопередачі.
Заголовок газети «Маньджурський вісник»
---
У 1943 році японці змінили свою політику вони почали робити свою ставку на росіян та призначати їх на важливі для місцевих українців організації і це зіпсувало конкретно відносини з українцями. У 1945 році на територію Маньчжурії вторгнулися радянські війська які знищили остаточно український національний рух на Харбінщині частина українців втекли з Шанхаю де вони перебували до 1949 року доки китайський комуністичний уряд не захопив Китай, тоді українці перемістилися спочатку до Тайваню а потім до Філіпін де згодом розвіялися по світу. Що стосується тих, хто все ж залишився по тим чи інших причинам у Китаї (материковому) їх згодом депортували до СРСР
З відновленням незалежності України на території Китаю знову з'явились українці у ХХІ столітті але вже ті, хто приїхав до Китаю на навчання, роботи та особистого життя. За різними оцінками українців на території сучасного Китаю проживають від 10 - 20 тисяч осіб живуть в Пекіні, Шанхаї, Гонконзі та Гуанчжоу. До 2014 року не існувала ніяка організація яка сприяла збереження української ідентичності на території Китаю. Завдяки російській агресії у 2014 році в Шанхаї було утворено «Українська асоціація у Шанхаї» а в Пекіні було утворено «Український клуб» та було створено у Пекіні «Українська асоціація студентів» яка створена для координації дій та пропаганди української культури в китайських університетах а також, допомоги студентів у їхній соціалізації в новому середовищі. Проте, на даний час немає централізованої структурної організації українців у Китаї, а існують в основному ініціативні групи, однак, вище згадані мною організації знаходяться під захистом українського посольства та консульства України. Українці у Китаї єдине з чим стикаються так це з стереотипом, що українці - це ті ж самі росіяни які не мають своєї культури, мови тощо, однак вони намагаються довести китайцям що це не так. Також варто зазначити що українська громада у Китаї з початку війни (2014 року) допомогають ЗСУ, так вони провели акцію яка доречі була першою була, акція під назвою «Прапор для України» була покликана поширити знання про Україну вона зібрала 300 людей, були як українці так і китайці де вони зібрали кошти та перерахували на допомогу поранених бійців в зоні АТО.
Не оминулося і без повномасштабного вторгнення росіян на територію Україну, в перший день війни по всій території Китаю відбулася акція протесту проти російського вторгнення на територію України, війна також дала нову хвилю активізації нашої української громади в Китаї так, наприклад вони проводять заходи щодо зберігання української ідентичності як серед дітей так і серед дорослих. А також, є невід'ємною частиною є волонтерство для наших військових однак, через відому нам позицію Китаю та посилення органів держбезпеки, збори проводяться онлайн, однак, є сміливці які роблять це вживу та обережно, щоб не наражати себе на небезпеку. Окрім материкової частини Китаю, про злочини російської федерації розповідається і на Тайвані, так українка з міста Бахмут Марія Макарович яка на даний момент живе на Тайвані розповідає про злочини російської федерації. Сподіваюсь що українці в Китаї будуть продовжувати справу їхніх попередників які теж прагнули розповсюдження української культури та історії нашої країни ще багато років.
Висновок
Незважаючи на невелику чисельність та складні історичні обставини, українська діаспора в Китаї зуміла залишити помітний слід в історії української еміграції. Завдяки активній громадській, освітній і культурній діяльності українці зберегли національну ідентичність, мову та традиції. У XXI столітті, особливо після подій 2014 року та повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, до Китаю прибувають нові хвилі українців — студенти, підприємці, спеціалісти. У великих містах, таких як Пекін, Шанхай, Гуанчжоу, з'являються нові українські об’єднання та ініціативи, спрямовані на підтримку громади та поширення правди про війну. Таким чином, сучасна українська діаспора в Китаї не лише продовжує зберігати національну ідентичність, але й відіграє важливу роль у зміцненні культурних та дипломатичних зв’язків між Україною та Китаєм.
Список використаних джерел та літератури
Андрусяк. М. Державні змагання Українців на Далекому Сході в 1917 - 1920 рр. // Літопис Червоної Калини. 1932 р. √4
Бурдиляк. С. З думкою про Батьківщину : українці в Шанхаї // інтернет-ресурс «Українська асоціація китаєзнавців» [режим доступу] : https://sinologist.com.ua/z-dumkoyu-pro-batkivshhinu-ukrayintsi-v-sha/
Боровик. К. З історії української громади в Китаї // інтернет - ресурс «Ukrainian magazine Chicago» [режим доступу] : https://ukrainianchi.com/%D0%B7-%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8-%D0%B2-%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%97/
Бондарчук. К. Збереження національної культури українцям Китаю // інтернет - ресурс «Ukrainian magazine Chicago» [режим доступу] : https://ukrainianchi.com/%D0%B7%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97-%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8-%D1%83%D0%BA/
Йошіхіко. О. Історія Японсько-Українських відносин 1915-1937 рр. / Львів, 2021 р. вид. Львівська політехніка
Йошіхіко. О. Діяльність ОУН у Харбіні та візит делегатів ОУН у Японію в 1937 р. : Григорій Купецький та японці // Сходознавство, 2021, √88
Купецький. Г. Там де сонце сходить. Спогади бойовика ОУН на Далекому Сході / Торонто, 1988 р. вид. Віктора Поліщука
Князєв. М. Українці в Китаї // Вісник УКВР за лютий 2004 року.
Климишин. Ю., Устенко. Д. Щодо життя української діаспори в Пекіні (1992 - 2023 рр.) // Україна - Китай √1(24) 2023
Русик. Л. Як бахмутянка підтримує Україну за кордоном : історія з Тайваню // інтернет - ресурс «Донбас Суспільне» [режим доступу] : https://suspilne.media/donbas/633234-ak-bahmutanka-pidtrimue-ukrainu-zakordonom-istoria-z-tajvanu/
Поутльницький. В. Дипломатія Павла Скоропадського. Військово-дипломатичні стосунки гетьмана з острівними монархіями у 1926 - 1943 рр. / Харків, 2014 р. вид. Акта
Пономаревський. С. Передумови українського національного шкільництва на Далекому Сході на початку ХХ століття // Молодь і ринок №5 (88), 2012
Посівнич. М. Деякі аспекти діяльності Організації Українських Націоналістів на Далекому Сході //Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. – Львів, 2005. – Збірник 5.
Світ. І. Українсько-японські взаємини 1903–1945: історичний огляд та спостереження / Нью-Йорк, 1972 р. вид. Українське Історичне Товариство
Світ. І. Український національний дім в Харбіні / Одеса - Харбін, 1943 р. вид. Український Океанічний Інститут
Саган. Г. Українська діаспора в Китаї : історія та сучасні тенденції становлення // Науковий журнал √ 1(6) • 2018 р.
Чорномаз. В. Українці в Китаї (перша половина ХХ ст.) / Київ, 2021 р. вид. Гельветика
Черномаз. В. Украинское национальное движение на Дальнем Востоке : авт. дис...к.и-их наук : 07.00.02. Владивосток, 2006 г.
Комментарии
Отправить комментарий