Наша розповідь розпочинається з передумов до боїв. Наша розповідь розпочинається з приходу до влади у 1618 року османського султана Османа ІІ який одразу після приходу до влади почав готуватися до війни з Річчю Посполитою яка заважала у реалізації геополітичних амбіцій Порті щодо Європи. І вже у 1620 році Османська імперія розпочала війну між Річчю Посполитою та Османською імперією війна розпочалася на території Молдавського князівства, тоді урядові кола Речі Посполитої сподівалися що якщо вони здобудуть перемогу над турками то зможуть встановити союзницькі відносини з Молдавією, Валахією та Трансильванії і тоді польський уряд відіслав великого короного гетьмана Станіслава Жолкевського на боротьбу з військами турків. Однак ці сподівання не трапилися 19 вересня 1620 року османські війська сердара Іскандера-паші, бейлербея Сілістри, разом з кримськими татарами калги Шагін-Герая та підрозділами трансильванців, буджацьких татар і валахів у битві біля с. Цецора (Цуцора) розбили війська Жолкевського і вбили самого Жолкевського. 
Зрозумівши що Річ Посполита проявила свою слабину Осман ІІ готував війська до більш глибокого проникнення на територію Посполитої тоді уряд Посполитої і король Сигізмунд ІІІ Ваза мобілізував всі наявні ресурси і звернувся до козаків яких було проігнорували на початку війни і тому у червні 1621 році відбулася козацька нарада в урочищі Суха Діброва що знаходиться на Київщині де вони прийняли рішення про допомогу посполитських військ для спільної боротьби проти "бусурман". Звістка про початок боротьби проти турків розлетілися по всій Україні місцем збору було проголошено Могилів (що знаходиться на Вінниччині) а там вони відправилися до Хотину, було зібрано понад 40 тисяч козаків і очолив їх Петро Конашевич-Сагайдачний який командував козацьким військом а королівськии військом очолив королевич Владислав (у майбутньому Владислав ІV Ваза) у серпні об'єднане козацько-посполитське військо розташувалося біля Хотинської фортеці на укріпленій позиції вже 30 серпня розпочалися невеликі сутички татарського війська а вже 2 вересня розпочалися підійшов основний авангард турецьких військ і тоді, розпочалися бої за Хотин.
Петро Сагайдачний
---
7 вересня османи почали атакувати козаків та після обіду напали на гайдуків і піхотинців Речі Посполитої. На чолі османів був багдадський паша — Мустафа. Того ж дня о 23 годині 15 000 військо пішло в наступ до воріт табору Речі Посполитої, де був польний гетьман. Коронний гетьман Ян Кароль Ходкевич, побачивши противника, сам кинувся назустріч османським військам. Але ескадрони каштеляна Потоцького, Прокопа Сенявського та коронного гетьмана не допустили, щоби він вступав в бій; Потоцький в ході бою отримав удар списом і за 5 днів помер. Османи кинулись тікати й їх гнали до табору. Втрати османів в цьому бою були 1200 осіб. З боку Речі Посполитої вбито 2 офіцерів і забрано хоругви коронного гетьмана. Османи цілу ніч ходили зі смолоскипами, збираючи тіла знатних людей, а інших залишили на полі. Козаки перейшли в наступ, увірвались у османський табір, але не змогли його захопити цілком, бо з невідомих причин Ян Кароль Ходкевич своєчасно не допоміг. Це призвело до відкритого вислову незадоволення з боку козаків. Королевич призначив депутатів для ведення слідства, один із яких — Якуб Собеський — звернувся до них зі схвальною промовою, що заспокоїло становище. Через 3 дні королевич Владислав та Ян Ходкевич захворіли на пропасницю: перший вижив, другий помер. Також, варто відзначити що шестисот гусарів вигнали з поля бл. 10 000 турків.
11 вересня розпочався штурм Османа ІІ на позиції козаків він розпочався ранком і тривав до обіду, а також в той день вечором відбувся штурм вже на польські позиціїй де було багато піхотинців та жовнірів. Того ж дня Яцька (Якова) Бородавку скинули з гетьманства і обрали Сагайдачного, якому віддали Бородавку, а за 2 тижні він наказав його стратити. Одразу ж після свого призначення Сагайдачний організував нічні атаки на позиції Османа ІІ внаслідок таких атак, це деморалізувало ворога та його знекровило. І вже 27 вересня 1621 року відбулася остання спроба турків на те, щоб вибити їх з Хотина, тоді султан Осман переправив через Дністер 40 гармат і чотирьох пашів з військами. За наказом султана військо великими силами пішло на козаків. Сам султан сидів за Хотином на пагорбі Городище і звідти спостерігав за ходом атак. Одне ядро влучило в намет паші, після чого османи взяли волів, щоби забрати гармати, та ганебно покинули поле бою. Султан того дня кинув величезні сили в бій проти козаків, їх було атаковано 9 разів, військо Речі Посполитої — тричі. В той день полягло дуже багато османського війська.
Аксентій, учасник битви та кам'янецький літописець, підсумовує: битва була виграна завдяки мужності козаків, які були на боці королевича, бо вони щодня робили вилазки проти ворога. Якби не козаки, то хто знає, що сталося би з коронним військом. Османи знали, що козаки дуже потужні і через це кидали основні свої сили проти них — вони казали, що коли справляться з козаками, то з військом Речі Посполитої впоратися буде набагато легше. Не було такої ночі, щоби козаки не нападали на османський табір і приходили звідти з великою здобиччю. Тоді, 29 вересня до османського табору направили послів, вони вирушили разом з османськими послами, які прибули два дні тому. Головою посольства був Яків Собеський, його супроводжували 200 багато вбраних вершників, князі і шляхта були ошатно вдягнені, а на коней накинули тигрові та леопардові шкури. Зустріч послів відбулась біля османського табору. Вершники Речі Посполитої, передавши послів, повернулись. Того самого дня султан послав 500 яничарів та 8 гармат на Пнівський замок, який зумів оборонитися.
Вже 9 жовтня, було підписано Хотинську угоду, за якою говорилося що : 1) Хотин переходить до васала Османської імперії Молдавському князівству; 2) Припинити походи запорізьких козаків на Кримське ханство і Османську імперію.
Також, варто відзначити що після підписання мирного договору султан Осман, подарував королевичу Владиславу персидського слона. Окрім того що битва не мала значного успіху ця війна показала низьку ефективність кінноти а більше показала ефективність артилерії. Також, ця битва мала велике міжнародне значення. Ця битва змусила Османську імперію відмовитись від задумів завоювання Європи. В Османській імперії, експедиція була оголошена успішною, бо імперія зберегла контроль над Молдовою. Також король Речі Посполитої утримував козаків від походів на османські землі.
На честь Хотинської битви Папа Григорій XV та Папа Урбан VIII за мужність війська присвятили день пам'яті — 10 жовтня і католицька церква до кінця 19 ст. відправляла в цей день спеціальну службу.
Висновок
Хотинська битва 1621 року стала однією з найвизначніших подій у військовій історії Східної Європи XVII століття. Вона відбулася між Річчю Посполитою, у складі якої важливу роль відігравало українське козацтво під проводом гетьмана Петра Сагайдачного, та Османською імперією на чолі з султаном Османом ІІ. Битва відзначилась масштабністю, героїзмом та політичними наслідками, що визначили подальший баланс сил у регіоні. Участь українських козаків не лише зміцнила їхній авторитет у європейській політиці, а й продемонструвала їх здатність захищати не лише власні землі, а й цивілізаційні кордони Європи.
Григор'єва. Т. Укладання миру після Хотинської війни (1620-1621 рр.) : спроба переоцінки досягнутих домовленостей // Україна в Центрально-Східній Європі. — 2010.
Сікора. Р. З історії польських крилатих гусарів / Київ, 2012 р. вид. Дух і літера
Сас. П., Кіркене. Г. Хотинська битва 1621. Битва за центральну Європу / Київ, 2011 вид. «Балтія друк»
Федорук. А. Бойові слони Османа ІІ в Хотинській битві 1621 року // Хотин 1621. Війна і пам'ять : колект. монографія. Чернівці : Технодрук 2022.
Чучко. М. Хотинська війна 1621 р. і придунайські князівства: воєнний та дипломатичний аспекти участі Молдавії і Валахії у польсько-османському конфлікті // Хотин 1621. Війна і пам'ять : колект. монографія. Чернівці : Технодрук 2022.
Чухліб. Т. Козаки та яничари. Україна у християнсько - мусульманських війнах 1500 - 1700 рр. / Київ, 2010 р. вид. Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
Яворницький. Д. Гетман Петр Конашевич Сагайдачный // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. Вып. IX. — Екатеринослав, 1913.
Комментарии
Отправить комментарий