На початку 20 століття Крим входив до складу російської імперії. Окупанти поступово витіснили поняття «Крим» з офіційного ужитку — тепер існувала Таврійська губернія з центром у Сімферополі. Вона, до речі, охоплювала не лише півострів, але й частину нинішньої Херсонської та Запорізької області. Тобто Крим як самостійна адміністративна одиниця припинив існувати. Його згадували лише як географічний об’єкт: у назвах путівників, написах на поштівках з мальовничими краєвидами тощо. Окупаційна імперська влада подбала про те, щоб в адміністративних центрах або містах з торговими портами, які забезпечували потреби армії та флоту, більшість населення становили росіяни. Приміром, у Сімферополі їх мешкало 60 %. Натомість кримські татари проживали переважно в гірській місцевості, решта — в степовій.
Карта Таврійської губернії
---
Південне узбережжя Криму перетворилося на модний курорт, тут збудували розкішні палаци та вілли представники аристократичних сімей — Воронцо-ви, Юсупови, Наришкіни, Шувалови, Голіцини і так далі, аж до членів царської родини які приїжджали до Криму на відпочинок. Між іншим, серед аристократів-забудовників були й українці: Кочубеї, Безбородьки, Данилевські, Алчевські та інші.
На початку Першої світової війни «кримське питання» ще не стояло на порядку денному. Російська імперія була занадто сильною і надійно утримувала півострів, щоб її головні вороги — Німеччина й Туреччина — не могли всерйоз сподіватися на його захоплення. Бойові дії на Чорному морі аж до 1917 року наочно демонстрували: перевагу у маневреності на воді зберігав німецько-турецький флот, але на суші домінувала російська армія. Втім, питання Криму час від часу спливало у далекосяжних планах ворогуючих сторін.
З початком розпаду російської імперії на території Кримського півострова відбулося відновлення двох рухів кримський та український. Навіть попри те, кримські татари та українці не становили більшість про що було зазначено трохи вище.
Кримськотатарський рух очолили два селянина Джафер Сейдамет і Челебі Челебієв (Номан Челібіджхан). Обидва захоплювалися революційно- соціалістичними ідеями, навчалися у Стамбульському університеті (Сейдамет до того ж закінчив юридичний факультет Сорбонни), напередодні війни повернулися до Росії й були мобілізовані до армії. На І Всекримському мусульманському з’їзді 25 березня 1917 р. Челебі Челебієв був обраний головою Мусульманського виконкому (МВК) і муфтієм Таврійського мусульманського духовного управління, а Джафер Сейдамет — членом МВК і очолив комісію з вакуфного* майна, що проголошувалося народним надбанням.
Джафер Сейдамет
---
На самому початку, Мусвиконком співпрацював з Тимчасовим урядом однак, він був впорядкований до МВС. За дозволом МВС було організовано татарську маніфестацію яка підтримувала демократизацію уряду росії а також, збору донатів на перемогу Німеччини та її союзників. Однак через те що Джафер Сейдамет створив мусульманський батальйон який слугував для захисту правопорядку у Сімферополі спричинив конфлікт з місцевими органами Тимчасового уряду та зливу наклепни цьких антитатарських статей у кадетській пресі. Челібі Челебієва навіть бу ло заарештовано 23 липня 1917 р. за "підбурювання" і звільнено лише за вимогою екстреного з'їзду МВК та всіх татарських організацій.
Паралельно з організацією кримськотатарського руху, повстав ще й український рух. З початку Лютневої революції на росії, в Криму вийшло з підпілля гурток під назвою «Кобзарь» який складався переважно з військових офіцерів. На початку березня виникла Севастопольська Українська Чорноморська громада яка провела в приміщенні цирку, до якої прийшло понад кілька тисяч осіб згодом виникла і Українська Чорноморська Громада яка стала центром репрезентації українців у Криму. Також самі моряки Чорноморського флоту (які переважно складалися з українців) кількатисячною ходою марширувала з українськими прапорами та портретом Тараса Шевченка по вулицям Севастополя серед яких була дружина адмірала флоту Чорноморського флоту Олександра Колчака, Софія Колчак яка за спогадами мічмана Якима Христича була вдягнута у «в мальовничий полтавському старовинно - козацькому жіночому строю». Моряки вітали та підтримували українізацію вбачаючи її як порятунок від більшовиків і вже наприкінці квітня на більшості кораблів Чорноморського флоту та гарнізону Севастополя було утворені українські гуртки і ради. Також, окрім українізації флоту та Севастополя проходила і українізація війська, у Сімферополі за сприянням Юрія Тютюнника було утворено наприкінці травня Військовий клуб ім. Петра Дорошенка та запасний полк і вони планували розширювати полк, так у Феодосії вони планували робити центр для підготовки війська а також, щоб він став центром для підготовки українізації цього міста. Також, була утворена у Керчі філія «Вільного Козацтва».
Маніфестація Української чорнрморської громади в Севастополі
---
Протягом всього літа, на території Криму формувалося різні кримськотатарські організації та газети, так у липні 1917 року було утворено партію яка стала репрезентатом кримських татар а саме «Міллі Фірка» (або у перекладі «Національна партія») а також, була утворена російськомовна газета під назвою «Голос Татар» де у першому ж номері було накреслено подальшу політику Мусвиконкому. У ньому було заявлено до підготовки до Всеросійських установчих зборах на якому повинні були розглянути питання щодо утворення татарської автономної держави у складі російської республіки та до того, щоб уся Таврійська губернія увійшла до складу новоутвореної автономії. Також, існує непідтверджена неофіційна програма написана Асаном Айвазом в Московській лікарні за яким говориться щодо утворення кримськотатарської національної держави під захистом європейських держав для цього їм було потрібно зробити для цього : 1) Довести кількість кримчаків до 600 тисяч, шляхом переселення татар до Криму з європейської частини росії, а також повернення з Румунії татар, повернути "колишніх татар" ("татари липки"*) з Польщі та Литви; 2) Укласти союз з Україною, Польщею та іншими «федераліськими країнами»; 3) заключити угоду зі всіма націоналістичними організаціями і тримати з ними зв’язок.
Всеж таки, була зворотня реакція від дій Мусвиконкому від УЦР, УЦР яка виконувала свою політику щодо консолідації земель де переважна більшість складалася з українців. Трохи згодом все було вирішено приєднанням у ІІІ універсалу частину Таврії до складу України але, Крим залишився під управлінням Мусвиконкому як було зазначено у телеграмі до Кримського уряду що «Україна не має територіальних претензій на Кримський півострів» що у майбутньому зіграє злий жарт. У жовтні 1917 року Мусвиконком засудив більшовицький переворот і тоді, розуміючи що все ж більшовики окупують моментально тоді, розпочалися приготування до проголошення незалежності Криму так, у листопаді 1917 року було відкрито перший Курултай, він відбувся у Ханському палаці що знаходиться у Бахчисараї на якому Мусвиконком перестав існувати, натомість було утворено Курултай як парламент кримськотатарського народу також,було утворено Таврійська губернська Рада народних представників (РНП), до складу якої увійшли мешканці Криму різних національностей наприклад, від грецької громади Криму був купець Димитрій Кир’якович Ул’їчов.
Перший з'їзд Курултаю
---
13 грудня було видано першу у Криму Конституцію. Основними положеннями цієї Конституції були : 1) що всі народи які проживають на території Криму, мають право на самовизначення; 2) проголошення офіційно Кримської Народної Республіки; 3) проголосила рівність обох статей (чоловіки та жінки мають рівні права) це стала першою мусульманською країною яка прийняла таке рішення в Конституції.
17 грудня 1917 року, Крим офіційно проголосив свою незалежність і на чолі Кримської Народної Республіки став Номан Челібджхан. Одразу після проголошення незалежності Крим почали займати більшовики, і їм при цьому допомогли у встановленні радянської влади і українські військові з Криму і у середні січня було встановлено радянську владу у Криму також, ескадрони розстрілювали місцевих греків. Розпочалися репресії проти кримських татар, зокрема розпочалися проти керівного складу. Так було заарештовано а згодом і розстріляно Номана Челібіджхана. У березні було утворено Соціалістичну Радянську Республіку Таврида ця країна слугувала своєрідним буфером для німецьких військ дана "Республіка" проіснувала до приходу військ УНР, 22 квітня війська УНР зайняли місто Джанкой першу вузлову станцію в Криму, що дало їй можливості для розгортання подальшого наступу. Знову, не чекаючи підходу усіх частин похідної групи, Петро Болбочан віддає наказ рухатися на Сімферополь двома частинами. Головні сили Кримської групи було скеровано на Сімферополь. По шосе пересувався автопанцирний дивізіон та частина піхоти на вантажних автомобілях. Назустріч більшовики вислали три панцирних потяги з десантом у 500 багнетів, але коли запорожці спробували їх оточити, потяги повернулися до Сімферополя, попередньо підірвавши колію. Тож першим до Сімферополя дістався автопанцирний дивізіон. Його машини вступили в місто 24 квітня близько 10 ранку. За дві години підійшли й українські панцерні потяги та ешелони з головними силами. Майже відразу після прибуття до Сімферополя панцерні потяги рушили до станції Альма. Саме у Сімферополі було захоплено у полон більшовицький «Штаб оборони Тавридської Республіки». В той же часу розпочалася підготовка рейду на Бахчисарай і Севастополь і за спогадами одного з учасників Никифора Авраменка було навіть видно з гір місто Севастополь. Однак через те, що Крим не був включений до складу згідно Брест-Литовським мирним договором не був включений до складу України і тоді Крим було зайнято німецькими військами.
Після того, як німецькі війська встановилм контроль над Кримом доля цього півострова по суті була невизначена, чи залишити Крим німцям, відновити , чи віддати його Туреччині чи віддати Крим Україні. Також, з'явилась відомость про те що, Туреччина планувала встановити контроль над Кримом.
7 травня відбулося перше засідання Ради Міністрів УД де члени уряду вислухали доповідь Скоропадського про переговори із німецьким послом Альфонсом фон Муммом з приводу «Кримського питання» та постановили пункотом 8 постановили скерувати заяву із викладом української позиції цитата з документа
«Визначити кордонами попередньо намічений на карті, представлений військовим міністром, кордон з відповідним етнографічним умовам, причому звернути особливу увагу на необхідність приєднання Криму до України.»
Вже 10 травня Павло Скоропадський відправив ноту до посла Німеччини в Україні Альфонса фон Мумма щодо Криму та Чорноморського флоту, у ньому говорилося що :
«Прилучення Криму мало б те значіння для Української Держави, що вона була б забезпечена продуктами першої необхідності, як сіль, тютюн, вино й садовина. Одного тільки тютюну діставала Україна з Криму щорічно для переробки на сто мільйонів рублів. Володіння Кримом дало б також можливість зберегти в Україні багато грошей, організувавши нові й відбудувавши старі курорти.»
Також, окрім економічної політики Крим був цінним в плані оволодіння військово - морським флотом з тієї ж ноти :
«З питанням прилучення Криму тісно зв'язане питання про Чорноморський флот. З військового погляду не має цей флот жадної цінності для Німеччини через застарілий його тип, для України ж позбавлення її цього флоту було б болючим ударом, який би вразив почуття національної гордості цілого Українського народу. Я гадаю, що в цьому питанні, як і в справі створення української армії, інтереси Української Держави відповідають намірам і цілям Німецької Держави.»
11 травня уряд радянської росії відправив дипломатичну ноту до Німеччини де вони говорили що німці окупували російську територію а саме Крим та порушили домовленості дані під час перемовин у Брест-Литовську повідомлялося що у Криму німецькі війська також повідомлялося, що німці роззброювали кораблі.16 травня відбулося у будівлі МЗС відбулося спеціальна нарада щодо Кримського питання Справжню позицію уряду, що не підлягала широкому оприлюдненню, сформулював державний секретар (згодом – міністр внутрішніх справ) професор Ігорь Кістяківський:
«Без Криму Україна буде відкинена на схід і північ в обійми Москви… Без Бессарабії і Холмщини організм може існувати, но не без Криму. Самостійність в такому випадку ілюзорична. Щодо народностей, що заселяють Крим, то принцип самовизначення націй мусить мати розумні границі».
Досвідчений юрист не вважав приєднання Криму анексією, оскільки українська державність перебувала в стадії становлення, і висловився проти федеративного зв’язку з півостровом, бо за тих умов це «буде означати фактичний відказ від Криму».
27 травня помічник губернського старости Тавриди полковник Химич надіслав військовому міністру Олександру Рогозі таємний звіт про політичне становище в Криму у якому говорилося що : 1) Формується в Криму татарська влада, Курлутай розпочав свою роботу вже 10 травня а також було обрано міністрів; 2) З боку українського населення йде агітація з метою створення Кримської Республіки на засадах федерації з Росією; 3) У виголошеній промові міністр зовнішніх і військових справ Джафер Сайдамет (який на той час, нещодавно повернувся з Туреччини) гаряче доводив що кримськотатарське населення має спиратися на авторитет німців (тобто слідкувати на німецьку орієнтацію); 4) Жахливе становище адміністративних органів та судової влади; 5) пропонував призначити представника котрий буде захищати права представників українського населення.
Однак, вже 6 червня 1918 року Джафер Сайдамет доручив організувати крайовий уряд колишньому командувачу 1-м Мусульманським корпусом, литовському татарину генерал-лейтенантові Матвію Сулькевичу. Після того як було все організовано Матвій Сулькевич видав розпорядження про заборону введення будь-яких розпоряджень Українського уряду а також, змінив своє ім'я на мусульманське ім'я Сулейман після приходу до влади він видав наказ про те що, всі призначені старости українським урядом повернулися до Києва а також, наказав всім органам влади по всьому Криму не виконувати вказівки Києва. На початку липня 1918 р. сімферопольський повітовий староста попереджував київське начальство про те, що йому з достовірного джерела відомо про татарсько-німецькі переговори щодо приєднання до Криму трьох північних материкових повітів губернії, заселених майже виключно українцями. Але це ще не все, за свідченнями Дмитра Дорошенка що уряд Сулькевича «почав переслідувати українофільські газети, потім відмовився приймати офіціяльні телеграми й папери українською мовою». Попри те, у серпні відбулися зброри українських організацій у Криму де пропонували створити російськомовну газету, підтримати україномовну газету під назвою «Наш степ» та взагалі українського життя у Криму, таким то чином українці в Криму зберігали ідентичність у непростих умовах.
Сулейман (Матвій) Сулькевич
---
Тоді було прийнято рішення про організацію торгівельної блокади Кримського півострова щоб примусити кримський уряд до розмови з Українським урядом. 28 червня український уряд з ініціативи міністрів шляхів сполучення Бориса Бутенка почав реквізувати всі товари, як направлялися до Криму. Вже на наступний день в Сімферополі було введено картки на хліб. За 2 місяці після оголошення блокади, Кримський уряд вже відправив делегацію до Києва, з вимогою обговорити питання про можливе зняття блокади. 18 вересня було припинено тимчасово «митну війну»
Вже у жовтні на засіданні делегацій українську було оприлюднено Декларацію з викладом принципів кримської крайової конституції. Вона починалася з того, що «Крим з’єднується з Україною на правах автономного краю», в компетенції Києва залишалися зовнішня політика, оборона, цивільне й кримінальне законодавство, призначення вищих посадових осіб автономії та затвердження місцевих законів, фінансова й митна система, експлуатація залізниць, пошт і телеграфу. Водночас півострів зберігав свій крайовий уряд і народні збори з правом вироблення місцевого законодавства, власний бюджет, контроль над торгівлею, промисловістю, сільським господарством, податками, судовими справами, освітою, охороною здоров’я й міжнаціональними відносинами. Однак, вже в листопаді було повалено уряд Гетьманату а в Криму висадилися війська Антанти, та згодом ліквідували крайовий уряд. Згодом до влади прийшов проросійська влада на чолі з Соломоном Кримом у якому не було татарина а тільки кадети також з'явились війська Добровольчої армії під проводом Антона Денікіна та зайняли Крим вони з'явились внаслідок їхніх поразок у центральній росії та на півдні України і після того як вони зайняли Крим розпочався "білий терор" проти кримських татар.
Соломон Крим
---
Попри те, кримські татари продовжували свій спротив, так у січні 1919 році парламентське бюро Криму затвердило «Положення про культурно-національну автономію кримських мусульман». Документ проголошував, що мусульмани Криму «користуються повною автономією у всіх справах, пов’язаних із внутрішнім побутом і релігійними поглядами».
До них були віднесені: релігійні, культурно-просвітницькі, управління вакуфними майном і капіталами, самооподаткування, громадське піклування і народне здоров’я, судові та опікунські. Вищим органом автономного управління у внутрішніх і зовнішніх справах мав бути національний парламент – Меджліс Мебусан, обраний татарським населенням Криму на три роки шляхом демократичних виборів. Однак, білі роблять утиски органів кримськотатарського самоврядування
У квітні до Криму вже вторгаються червоні на чолі з Павлом Дибенком вони захоплюють більшість Кримського півострова та проголошують про створення КСРР у складі РСФРР. Однак вже наприкінці квітня білі відновили своє положення у Криму було відновлено Таврійську губернію та відновлено діяльність «Міллі фірка» також, до півострова прибувають представники урядів Дону, Кубані, Астрахані та Тереку.
Окрім татар на півострові була зосереджена стійка українська громада у Криму яка прагнула зберегти національну ідентичність тож Український уряд також підтримував кримських українців фінансами, яке було обмежене і підтримував їх голова української дипломатичної місії на Кавказі Іван Красковський. І все ж кримські укранці прохали посприяти у розбудові українського життя у голові дипломатичної місії а також, відкрити дипломатичне представництво УНР.
Бачучи таке зберігання української ідентичності Петро Врангель вирішив утворити у 1920 році на території Криму проросійський Український Тимчасовий Уряд до якого приєдналися сторонники гетьмана Павла Скоропадського та ті, що перейшли до білогвардійців були, Сергій Гербель, Олександр Сахно-Устимович та Олександр Вишнівський очолив цю організацію спочатку генерал-хорунжий армії УНР Василь Кирей згодом Констянтин Прісовський, уряд Врангеля також планував співпрацювати з українськими організаціями в Криму, однак через антипетлюрівську критику цього не вийшло.
У вересні 1920 року внаслідок перемог Червоної Армії над білими на Донбасі було утворено Південний фронт командувачем якого став Михайло Фрунзе який окрім бійців ЧА мав також у союзників махновців які воювали проти білих та військ УНР. Вже 3 листопада більшовики окупували Херсонської область та проривалися до Криму, 7 листопада більшовики розпочали окупацію Криму так як, сили були нерівні і тоді, розпочалася підготовка до евакуації так, 11 листопада було видано директиву про евакуацію з Криму і вже 14 листопада евакуація була завершена, понад 145 тисяч чоловік приїхали до Константинополя (Стамбула) а далі розвіялися по світах. Також, варто зазначити що більшовики після окупації Криму розстріляли махновців, які допомогли в захоплені Криму і було остаточно встановлено радянську владу на території Криму.
Висновок
Крим у період Перших визвольних змагань став ареною боротьби між численними політичними та військовими силами, кожна з яких прагнула реалізувати власне бачення майбутнього півострова. Попри спроби кримськотатарської еліти створити автономну республіку, а української влади — інтегрувати Крим до складу України, остаточну перемогу здобули більшовики. Втім, події того часу засвідчили активну участь кримських татар у національному русі, складність побудови міжнаціонального діалогу та значення Криму для всієї геополітичної ситуації в регіоні. І хоча спроба встановити українську владу на півострові зазнала поразки, вона стала важливим історичним досвідом у боротьбі за соборність та державність України.
Пояснення
*Вакуф - у країнах ісламу, та в тому числі у Османській імперії та Кримському ханстві земля чи інші джерела прибутку, які після смерті заповідача передавалися з побожною метою на доброчинні справи.
Список використаних джерел і літератури
Абдуллаєва. М. А. Грецькі громади у Криму у 1917 - 1938 рр. /(Етноконфесійний аспект). – К.: Ін-т історії України НАН України, 2001.
Авраменко. Н. Спомини запорожця / Київ, 2007 р. вид. Темпора
Абраменко. Л. М. Последняя обитель. Крым, 1920 - 1921 гг. / Киев, 2005 г. изд. МАУП
Бекірова. Г, Іванець. А, Тищенко. Ю, Громенко. С., Аблаєв. В. Історія Криму та Кримськотатарського народу навч.посібник / Київ, 2020 р. вид. «Кримська родина»; «Майстер книг»
Бикова. Т. Створення Кримської АРСР (1917-1921 рр.) / Київ, 2011 р. вид. Інститут Історії України НАН України
Гриценко. І. Український державний флот в 1917 - 1919 рр. / Київ, 2015 р. вид. Олег Філюк
Громенко. С. Забута перемога. Кримська операція Петра Болбочана / Київ, 2018 р. вид. К. І. С.
Громенко. С. Скоропадський і Крим. Від протистояння до приєднання / Київ, 2021 р. вид. «Наш формат»
Головченко. В. І. Кримське питання в українській політиці гетьмана Павла Скоропадського // Національна та історична пам’ять . - 2013. - Вип. 7. – с. 192 - 201
Іванець. А. Когут. А. Кримськотатарський національний рух у 1917 - 1920 рр. за архівами радянських спецслужб / Київ, 2019 р. вид. К. І. С.
Іванець. А. До питання про Кримський період життя Української діячки Харитини Пекарчук та її участь в збройному захисті УНР (1894 - 1920 рр.) // Українознавство. - 2017. - № 4.
Іванець. А. Кримське питання в політиці Української Народної Республіки періоду Директорії : дис...к. і-их наук : 07.01.01 / Київ, 2016 рік с. 227
Іванець. А. Українізація сухопутних військових частин у Криму (1917 р.) // Український історичний журнал №1(436) січень-лютий 2001 р.
IP ЦНБ НАНУ: Ф.ХІ.-Спр.664.-Арк. 1-1 зв.
Іванець. А. Невдала спроба творення «Уряду України» під патронатом білих // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2008. - Вип. XXIV: Соціальні та національні чинники революцій і реформ в Україні: проблеми взаємовпливів.
Зарубин. В. Проект "Украина". Крым в годы смуты (1917 - 1921 гг.) / Харьков, 2013 г. изд. Фолио
Мельник. М. Україна і Крим в історичних взаєминах / Лондон, 1983 р. вид. Українська видавнича спілка
Матвієнко. В. Українська дипломатія 1917-1921 років на теренах постімперської росії / Київ, 2002 р. вид. «Київський університет»
Слащов- Крымский. Я. Белый Крым 1920 г. Мемуары и документы / Москва, 1990 г. изд. Наука
Сергійчук. В. Український Крим / Київ, 2001 р. вид. Українська Видавнича Спілка
Савченко. В. Проект «Україна» Махновська Трудова федерація (1917-1921 рр.) / Харків, 2018 р. вид. Фоліо
ЦДАВО. ф. 1076, оп. 3, спр. 14, арк.3
ЦДАВО. Ф. 1064, оп. 1, спр. 6, арк. 5-8
ЦДАВО. Ф. 2203, оп. 1, спр. 3, арк. 44
ЦДАВО. Ф. 2203, оп. 1, спр. 3, арк 49
ЦДАВО. Ф. 3766, оп. 1, спр. 132, арк 33
ЦДАВО. Ф. 3766, оп. 1, спр. 132, арк 43-44
ЦДАВО. Ф. 3696, оп. 3, спр. 50, арк. 4
Цалик. С., Моркугуз. О., Волошенюк. О. Історія Криму першої половини ХХ ст. Нариси / Київ, 2020 р. вид. Академія української преси
ЦАВ у Варшаві. Ф. 380, оп. 3, спр. 103, арк. 69-71
Якубова. Л. Коли й ким було ухвалено першу в історії Криму конституцію? // Крим : шлях крізь віки. Історія в зачитаннях і відповідях / Київ, 2014 р. вид. Інститут історії України, НАН України.
Комментарии
Отправить комментарий