Народився Микола Міхновський за різними даними 10 (23) та 19 (31) березня 1873 року, суперечка щодо дати народження Миколи Міхновського виникло не з пустого місця, справа в тім в метричному свідоцтві було знайдено саме дату цю першу дату, однак згодом історики виявили що то була помилка батька, батько помилився і тому, трохи згодом було пере випущено свідоцтво та хрещення на 31 березня (за новим стилем). Він народився у селі Турівці що знаходиться на Полтавщині, у родині священика Івана Міхновського та матері Олександри. Микола був молодшою, але пізньою дитиною, так як його старший брат Володимир був на передостанньому курсі навчання у Полтавській духовній семінарії та коли середня донька Олімпіада вийшла заміж за Якова Совачева. Батько Міхновського був українофілом він вів провадив для селян богослужіння виключно українською мовою при тому що багато священиків проваджували богослужіння російською мовою саме батько прищепив любовь до української мови.
————
Родина фотографія Міхновських У центрі глава родини – отець Іван Іванович Міхновський. Микола Міхновський стоїть біля матері Олександри, яка тримає його за руку. Турівка 1870-ті роки
————
Про його початкову освіту Миколи Міхновського нічого не відоме, але ймовірно всього він отримав початкову домашню освіту як і ті, які прагнули отримати середню освіту. У 1882 році він вступив до Прилуцької гімназії яку він закінчив у 1891 році, після якої він вступив до Університету Святого Володимира (КНУ ім. Шевченка) на юридичний факультет. За часів свого студентства він почав об'єднуватися з українськими національно свідомими студентами так, він приєднався до української студентської громади там, він розгорнув інтенсивний пошук ідей щодо і організаційної форм, які були покликані вивести національний рух із глухого кута, у яке його завело аполітичне українство. Серед членів громади були відомі особистості такі як, Євген Чикаленко, Людмила Старицька-Черняхівська, Іван Липа, Іван Стешенко та інші. Окрім його однолітків які повпливали на його світогляд був і авторитетний вчитель який також повпливав на Міхновського і ним був відомий українофіл Олександр Кониський. Все ж, окрім свого оточення Міхновський коли переїхав до Києва то він опинився у центрі інтелектуального світу отримавши дуже багато нової інформації у його розпоряджені опинилася ціла університетська бібліотека де зібрані книги та статті з усієї російської імперії та навіть з західноукраїнського регіону.
Окрім того що у нього було багато однодумців у Києві, були ще у Харкові, так після того як він вступив до університету він увійшов до Харківської українофілської молодіжної організації під назвою «Братство Тарасівців» засновниками цієї організації стали студенти з харківських вищих закладів які в свою чергу, були під керівництвом відомого українського громадського діяча Олександра Русова. Члени даної організації дали вірність політичним ідеям і заповіту Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Це була перша українська молодіжна організація націоналістичного спрямування. Філія братства була не тільки у Харкові була у Києві а також у ряді інших міст саме якраз завдяки братству він сформував свій світогляд який він буде впроваджувати протягом свого життя а саме, вільна, самостійна та соборна Україна.
Закінчив університет у 1895 році після чого він пішов у вільне плавання як свідома людина. Певний час жив у Києві де він продовжив свою громадсько-політичну діяльність та працювати адвокатом до 1899 року потім він переїхав до Харкова де він продовжував працювати адвокатом. 11 лютого 1900 року Микола Міхновський заснував у Харкові свою власну політичну партію під назвою «Революційна Українська Партія» це була перша українська партія яка мала націоналістичний характер а також, це була перша партія яка вимагала незалежності України що на той момент була противагою тих партій, які переважали ідеологічно, а саме соціалістичної ідеології.
Також, у тому ж році він написав брошуру яка стала першим символом українського націоналізму і ним стала «Самостійна Україна» брошура невелика всього 24 сторінки , але ця книга містить основний посил «Одна єдина нероздільна вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ» перша презентація партії відбулося під час Шевченківських роковин у Полтаві на зборах старої Полтавської Громади яку організував Олександр Русов.Окрім написання «Самостійної України» він прагнув написати і українську першу енциклопедії так як, Міхновський під час свого навчання дуже добре знав історію України, світу та релігії.
Партія РУПу була розповсюджена по всій території Наддніпрянської України та Кубані першою акцією протесту проти російської влади стала підрив пам'ятнику Пушкіну у Харкові в 1904 році але пам'ятник місцева влада відновила нажаль. Але також трапився і розкол партії і тому, була утворена окрема партія під назвою Українська Народна Партія.
В УНП Міхновський розробив проект Конституції України. Згідно з даним проектом, Україна мала стати «Всеукраїнською Спілкою вільних і самоправних земель», утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями. Принцип локального самоврядування в межах Російської децентралізованої демократичної держави, який у свій час висунув Михайло Драгоманов, було відкинуто. В основу свого проекту УНП поклала принцип повної самостійності України, яка обіймала всі 9 українських земель: Чорноморську Україну, Слобідську Україну, Степову Україну, Лівобережну Україну або Гетьманщину, Північну Україну, Полісся, або Гайову Україну, Правобережну Україну, Підгірську Україну, Горову і Понадморську. Всі ці території на правах федерації мали увійти до складу Всеукраїнської Спілки. Слово “Україна” повторюється при назві окремих земель, що мала підкреслювати територіальну і державну цілісність країни.
Для України пропонувався президентський тип республіки, але влада президента обмежувалася виконавчими функціями. Президент міг призначати і усувати міністрів і відповідних урядників, бути головним вождем війська і флоту. Але усувати закони або увільняти їх від виконання не входило в компетенцію президента. Вся законодавча влада належала Раді представників і Сенату. Ідея створення двопалатного парламенту в федеративній державі найкраще відповідала б, на думку авторів проекту, національно-економічним особливостям земель, враховуючи інтереси її громадян.
Доволі цікава політичний проект Конституції. У 1911 році Микола Міхновський став Харківським міським депутатом на цій посаді він просував ідею українізації Харкова і вже він вимагав від міської влади : 1) придбати для міського музею портрет Шевченка; 2) назвати іменем Шевченка нову вулицю; 3) створити "фонд імени Шевченка" для студентів-істориків; 4) фінансово підтримати український відділ харківської громадської бібліотеки і надати йому ім'я Шевченка; 5) "поставити в Харькові обеліск-колону з барельєфом Т. Г. Шевченка й оздобленням в українському стилю
Погруддя Тарасові Шевченку у садибі українських промисловців Алчевських у Харкові.
————
Внаслідок чого, міська рада розглянула ці всі клопотання Міхновського та задовольнило його і вони навіть надали фінансування для облаштування Мироносицького скверу (нині сквер Перемоги), «де буде поставлено пам'ятник-колону Т. Г. Шевченкові». Однак, з невідомих причин реалізація даних обіцянок які були прийняті міськрадою. Однак, харківські українці продовжували боротьбу. І вже у 1912 році бюст Тараса Шевченка, явно не без участі і наполегливості Міхновського, з'явився на будівлі новозбудованого Селянського дому в самісінькому центрі Харкова. Але все ж, Міхновський не перестав бути адвокатом, він ним працював до 1917 року аж поки, не настали визвольні змагання.
З початку визвольних змагань Микола Міхновський почав активізацію дій бо вже з перших днів революції Міхновський розумів що «маси підуть за тим, хто дасть негайний мир» а також Міхновський розумів що в Україні «великий брак людей, які думали би українськими державотворчими категоріями» які прагнули незалежності України а не її автономії у складі росії. Тому Міхновський одразу розпочав свою активну агітацію щодо творення українського національного війська. Так, Міхновський виступив 6 березня перед 210 офіцерами - українцями за те щоб почати творити українську національну армію. Наступний виступ Міхновського відбувся 11 березня перед військовими, які перебували у Києві проїздом. Він запропонував приступити до організації «Першого українського охочекомонного полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького» і це відбулося, так у 1 травня 1918 року було сформовано «1-й український полк імені Богдана Хмельницького» який дав початок формуванню подальшому українських національних частин на території як України так і всієї російської імперії.
Наприкінці березня в Києві було створено «Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка».
Його очолили: Микола Міхновський і його близький товариш хорунжий Лев Ган. Почесним членом клубу обрано коменданта київського гарнізону генерал-лейтенанта Цицовича. Клуб ставив перед собою завдання: «Гуртувати в одній сім’ї вояків, лікарів і військових урядовців» і виховувати серед них і серед усього українського народу усвідомлення значення і ролі армії у боротьбі народу за визволення. Також передбачалося відкриття філій по всій Україні. Члени клубу вели активну пропаганду через видавництво і розповсюдження десятків тисяч листівок, серед українських солдатів і офіцерів, у яких закликали до об’єднання для боротьби за звільнення України. Проте, на заваді втілення ідей Міхновського стояла УЦР яка не бачила утворення національного війська то це згодом призвело до повстання «полуботківців» або «самостійників» які не прийняли рішення щодо входження України до складу російської республіки.
Його заарештувала поліція через те, що вважала що він був причетний до організації цього повстання, однак через брак доказів його було відпущено. Але все ж, голова Українського уряду Володимир Винниченко наказав відправити Міхновського та його полуботківців до Румунського фронту де Міхновський пробув до осені 1917 року де оселився у Лубнах де він став співучасником у заснувані опозиційної партії яка була проти УЦР а саме УДХП на чолі якої став В'ячеслав Липинський.
Після перевороту Павла Скоропадського він переїхав до Києва де він прагнув стати частиною нового уряду він прагнув стати новим прем'єр-міністром Української Держави але все ж, йому Скоропадський відмовив хоч, сам в спогадах казав що він «у Міхновському нічого поганого не бачив, окрім його крайньо шовіністичного українського напрямку» хоч йому імпонували його антисоціалістичні погляди і визнання ним приватної власності на землю. Натомість, Скоропадський запропонував Міхновському посаду «бунчужного товариша», тобто свого особистого радника. Від цього амбітний Микола Міхновський, звичайно, відмовився. Повернувся до Харкова де він проживав до грудня 1918 року
Після того як прийшла до влади Директорія то Міхновський не співпрацював з Директорією через їхнє ідеологічне забарвлення та їхня неспроможність керувати країною. Після того як більшовики почали свій другий наступ до України то Міхновський виїхав до Києва, однак він не пасивно спостерігав за знищення України він набрав групу офіцерів які поїхали до Кременчука на допомогу Петру Болбочану однак, він не встиг всього на один день, адже був виданий наказ про арешт Болбочана внаслідок чого, фронт сипеться і проходить на Правобережній Україні.
В момент відступу військ Міхновський залишився у Кременчуці де захворів на плямистий тиф. Після того як приходять війська то він одужив від тифу однак його заарештувала ЧК та відправили до в'язниці однак, завдяки місцевої адвокатури та свідомих українців його перевели на домашній арешт під наглядом ЧК до приватного будинку він провів до 1919 року доки не захопив місто повстанський отаман Григор'єв і це дало можливість Міхновському виїхати до Херсонської області. Пізніше Міхновський мав контакти з отаманом Григор'євим.
1920 року Микола Міхновський опинився в Новоросійську, звідки марно намагався емігрувати. Коли денікінці під тиском Червоної армії евакуювались морем, Міхновський спробував скористатись нагодою і виїхати з ними, але його, як «відомого непримиренного ворога Росії», на корабель не взяли. Пробув на Кубані до 1924 року де він проживав у станиці Полтавській працював завідувачем педагогічного технікуму. Напочатку 1924 року виїхав до Києва де він після приїзду потрапив до поле зору ГПУ де його викликали багато разів і допитували його до квітня 1924 року
3 травня 1924 року, трапилася трагедія: Миколу Міхновського було знайдено повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він квартирував. Серед української громадськості та науковців дуже довгий час точилася дискусія щодо причин смерті відомого політичного та громадського діяча. Існує версія, що політичний діяч особисто скоїв самогубство, щоби не передавати радянській владі ніякої інформації щодо усіх тих людей, з якими він колись працював заради національної ідеї. Інші вважають, що смерть Міхновського — справа рук ДПУ. Як би там не було, але вся емігрантська преса (яка стояла рейках державності) вшанувала пам'ять Миколи Міхновського як видатну особистість яка відіграла значну роль в проголошенні незалежності України.
Висновок
Микола Міхновський залишив по собі глибокий слід в історії України як пророк національної державності. Його ідеї випередили час, а його діяльність стала підґрунтям для подальших етапів визвольної боротьби. Хоча за життя його мрія про незалежну Україну не здійснилася, саме такі люди, як Міхновський, формували ґрунт, на якому зростали нові покоління борців (наприклад ОУН). Сьогодні ми вшановуємо його як одного з перших ідеологів українського націоналізму, як символ незламності духу і віри у власну державу. Його слова й досі звучать актуально — бо боротьба за свободу, справедливість і національну гідність є вічною.
Андрієвський. В. Микола Міхновський і його епоха в світлі нашої сучасності // Авангард. Журнал української молоді на еміграції. Травень - Липень 1952 р.
Виздрик. В., Пехів. В. Роль Миколи Міхновського у формуванні національної регулярної армії в добу Центральної Ради // Військово-науковий вісник. – 2017. – №27.
Мірчук. П. Микола Міхновський. Апостол української державності / Філадельфія, 1960 р. вид. Т-во Української Студіюючої молоді ім. Миколи Міхновського
Рожка. О. 60 років тому Москва знищила Миколу Міхновського // Вісник ООЧСУ травень 1984 рік
Скоропадський. П. Спогади кінець 1917 – грудень 1918 року / Київ-Філадельфія , вид. НАН України, 1999 рік
Турченко. Ф. Микола Міхновський : Життя і слово / Київ, 2006 рік вид. Генеза
Тинченко. Я. Новітні запорожці. Війська Центральної Ради березень - квітень 1917 -1918 рр. / Київ, 2010 р. вид. Темпора
ЦДІАК України. Ф. 224. Оп. 3. Спр. 879. Арк. 292 зв.–293.
Шемет. С. Микола Міхновський (Посмертна згадка) // Хліборобська Україна. — Рік 1924–1925. — Книжка п'ята. — Відень.
Шамрай. В. Проект української Конституції Миколи Міхновського // Про українське право. Збірник статей кафедри теорії та історії держави і права. Число ІІІ / За ред. проф. І. Безклубого. — К., 2008.
Єфримович В. Військо йде. Спогад про Миколу Міхновського в днях відбудови Української держави. – Календар української родини на переступний рік. –Мондер, Альберта, Канада: видавництво й друкарня отців Василіан, 1948. – Річник 9.
Юзич. Ю. Міхновський - борець за Православну Церкву України // інтернет - ресурс «Історична правда» [режим доступу] : https://www.istpravda.com.ua/articles/2023/03/31/162532/
Юзич. Ю. Шевченко, Пушкін, Харків і Міхновський // інтернет - ресурс «Історична правда» [режим доступу] : https://www.istpravda.com.ua/columns/2023/03/9/162467/
Комментарии
Отправить комментарий