З датою 29-го квітня відбулося дві історичні події в боротьбі української нації за свою державність. Обидві вони мають цікаві аналогії для порівняння, хоч їх і розділяє великий простір часу. Але історія кожної нації має свої питомі закони й притаманні їй традиції і тому бувають події що торкаються.
330 років тому назад, український народ після довшого періоду втрати своєї державности з часів Київської Князівства а в дійсности Королівства й Галицького-Волинського Королівства та після довголітньої підлеглості Польщі – знову відновив свою суверенність у формі Гетьмансько-Козацької Держави. По суті це було відновлення характеру княжно-королівського періоду державности, тільки з відповідними змінами в пристосуванню до прогресу часу і росту національної і соціальної свідомости народних мас.
Сталося це за Богдана Хмельницького що його Запорозькі козаки обрали 29-го квітня 1648 року на свого гетьмана. Він, очоливши й організувавши всі стани української нації під козацьким прапором, звільнив Україну з-під Польщі і став «Гетьманом самодержавцем» всієї України. Так він назвав себе в універсалі, коли усвідомив своє історичне післаництво після урочистого в'їзду до Києва та одержання благословення від Єрусалимського Патріярха Паїсія в Києві на святі Різдва Христового.
Богдан Хмельницький
---
Коли Гетьман Богдан Хмельницький «блиснув булавою» над всією Україною, то це був наслідок довгого процесу формування козацької сили, козацького духа і козацької вдачі, що поступово охопило, повторюємо, – всі стани української нації.
Але відновленій державі трудно було устоятись, бо змучений посередньою боротьбою народ не міг подолати дальших ворожих зазіхань з боку католицької Польщі з заходу та магометанів татар і турків і з півдня. Обставини примусили Богдана Хмельницького, в надії спасти державність України, погодитись на Переяславський договір з московським царем, що й сталося 1654 року.
Не всі провідні кола – і духовні, і військові і світські годилися з тим рішенням Гетьмана. Коли ж скоро виявилась віроломність і підступність політики Москви, то тодішня опінія українського суспільства засудила Гетьмана Богдана Хмельницького. Його названо «зрадником», та навіть уже пізніше, будитель українського народу Тарас Шевченко не помилував своїм огненим словом і також судив Хмельницького...
Одначе, з обігом часу, уляглися страсті невдоволення, а на підставі вияснення історичних джерел, раніше невідомих народнім масам, український загал зрозумів ті обставини, при яких прийшлося Гетьманові Богданові керувати кораблем України, стараючись спасти те, що ще можна було спасти. Зрозумівши ж причини невдачі чи хиби Гетьмана, історія належно оцінила інші - великі заслуги перед Батьківщиною Богдана Хмельницького. На вазі історії переважали ці заслуги і Гетьм. Богдан Хмельницького названо Славним і Великим Гетьманом...
Через 263 роки після поступової втрати тієї відновленої української державности за Гетьманщини Богдана Хмельницького та довголітнього поневолення України Москвою, вибухнула в московській імперії революція 1917 року. Російський цар зрікся престола, а він же був переємцем контр-агента Переяславського договору. Україна стала тим самим фактом правно незалежною від Москви. Нема лише де діти правди, що тодішні наші перші політичні провідники 1917-го року на чолі з Михайлом Грушевським, ще довго трималися ідеї єдности й федеративного зв'язку з московською імперією. Про це голосили перші три Універсали Української Центральної Ради. Навіть в другій частині четвертого Універсалу, яким було проголошено самостійність України, всеж таки ще передбачалось можливе кінцеве рішення про дальшу федерацію з новою соціалістичної московською республіканською імперією.
Але в другому періоді будування відновленої державности України в 1918 році піднялися до будови державної справи консервативні кола української нації. Переважно це були нащадки свободолюбних козацьких хліборобських родів, відрубні своєю вдачею і світоглядом від московинів. В Києві відбувався їхній Хліборобський Конгрес в складі понад 6000 уповноважених представників та при около 8000 всіх учасників.
На тому Конгресі в той самий календарний день 29-го квітня, що колись було обрано на гетьмана Богдана Хмельницького, тепер 29-го квітня 1918 року відновлено вдруге Гетьманщину. Гетьманом усієї України та Військ Козацьких було одноголосно проголошено генерала Павла Скоропадського, що перед тим зорганізував 1-ий Український Корпус, назвавши той корпус ім. Богдана Хмельницького, та був обраний на першого Військового Отамана Вільного Козацтва.
Гетьманщина 1918 року – це був час великої законодавчої продуктивности для упорядкування внутрішнього життя та забезпечення спокійніших обставин для мирної конструктивної праці населення й поборювання анархії революційних часів в тому і т.зв. "карних загонів".
Але акт відновлення незалежності Гетьманщини 29 квітня 1918 року не був сприятливо прийнятий всіма станами українського суспільства. Тепер не були такі обставини, як колись за Богдана Хмельницького, коли «була воля і дума єдина», як сказано в старовинній козацькій пісні. Особливо були невдоволені відродженням Гетьманщини ті кола, що перед тим в пануючій більшості провадили чинністю УЦРади. А таке роздвоєння серед українського загалу вже підготовляло внутрішню революцію. Над державою висіла загроза внутрішньої небезпеки, загроза комуністичної пропаганди й можливого нападу на Україну Червоної московської армії та, нарешті невизнання в той час з боку Антанти незалежності України. Ті західні політики Антанти : Америка, Англія, Франція вимагали залишення України у складі Російської держави, за що обіцяли допомогти Україну від московської комуністичної загрози. Все це привело Гетьмана до проголошення Федерації з Московою. Він був примушений щоб спасти що було можна, то бодай декляративно, повторити те, що допускали засидично раніше і творці Універсалів про майбутню федерацію з Росією. Але Павло Скоропадський проголосив її не з існуючою комуністичної московщиною а з майбутньою Росією, кола вона не буде комуністичною.
* * *
Від часу після гетьмана Богдана Хмельницького проминуло багато, багато років, навіть пройшла ціла історична епоха, аж доки український народ зрозумів в історичній перспективі ті невідрадні обставини, які були причиною заключення Богданом Хмельницьким Переяславської догоди. Аж тоді українські маси оцінили великі заслуги Гетьмана для України і на вазі історії ті заслуги переважали його "вину" за ту догоду з московським царем, а історія навіть назвала його вже Славним і Великим гетьманом...
А в наші часи, хоч Гетьман Павло Скоропадський на початку свого правління в маніфесті оголосив, що владу він перебирає на себе лише тимчасово до скликання Державного Сойму, якому належитиме право встановити форму правління в самостійній Україні і хоч він вже видав був закон з дня 7-го грудня 1918 р., про скликання Сойму, але революційні заворушення проти Гетьманщини П. Скоропадського з їх емоцією не могли вже припинитися чи охолонути. Повстання вже готовилось ще від початку встановлення гетьманської влади. Провідники повстання використали згадане декляративне проголошення Гетьмана про федерацію з майбутньою некомуністичною Росією як привід до повстання. Почалася братовбича боротьба. Тому Гетьманський уряд офіційним актом підписаним гетьманськими міністрами 14 грудня 1918 року передав владу повставшій Директорії У. Н. Р. Того ж дня Гетьман Павло, щоб не продовжувати внутрішньої боротьби за владу з пролиттям братньої крови, зрікся влади і виїхав за кордон України. Дальші наслідки всього того нам всім відомі. І як після Гетьмана Богдана так і після Гетьмана Павла треба ще довгого часу, щоб ця минула історія принесла свою науку. А може, в теперішню епоху атомової енергії, ця наука скоріше дасть себе знати і замість розбрату серед українців запанує, як співалось як в тій козацькій давній пісні – і «воля і дума» єдина.
Тоді ширші кола українського суспільства зрозуміють обставини й причини – чому в ті часи провідні чинники УЦРади в усіх своїх універсалах систематично проявляли тенденцію до федерації з Москвою і чому і Гетьман Павло Скоропадський в своєму декларативному проголошенню повторив ту ж саму тенденцію.
А після ширшого зрозуміння обставин того часу, замість осуджень прийде й належна оцінка тих історичних заслуг перед Батьківщиною згаданих постатей, що вже відійшли від історії.
Так бувало після Богдана Хмельницького і так буде тепер. Історія для науки повторюються.
* * *
Того ж пам'ятного історичного дня 29 квітня 1918 року Українська Чорноморська Воєнна Фльота, діставши телеграму, що в Києві відновлено Гетьманат, піднесла на своїх кораблях українські морські прапори з тризубом, увінчали хрестом. Такого прапору з хрестом наче по заповіту славних Запорозьких козаків, добивалися наші новітні українські військові моряки. Про цю історію подамо тут дослівно за проф. Дмитро Дорошенком з його праці «Історія України» 1917 - 1923 рр., том 1. Доба Центральної Ради, Ужгород 1923 зі сторінки 384 :
... 18 січня 1918 р. Мала Рада затвердила предложений Д. Антоновичем проєкт українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою. Прапор виглядав так : матерія складалася з двох смуг, вгорі жовта, внизу синя : на синій золотий знак кн. Володимира – Тризуб з хрестом угорі...
... Д. Антонович оповідає в своїх споминах, що Комісія Малої Ради нізащо не хотіла допустити цей проєкт на збори Малої Ради, вимагаючи, щоб хреста було викинуто. Але Морська Рада уперто стояла на свойому, заявляючи що без хреста на прапорі моряки не вийдуть в море. Комісія мусила уступити, і на пленумі Малої Ради Д. Антонович вдалося провести проєкт майже без дебатів»
Примітка
Малою Радою звалася ділова (екзекутивна) частина УЦРади яка вирішувала справи. Саме на ній було принято (проголосовано) і в залі засідання в Педагогічному музею а не на майдані св. Софії було проголошено IV-ий Універсал про самостійність України, який було запроектовано 22 січня 1918 року а після дебатів в днях 22-25 січня того року було фактично принято 25 січня 1918 р. при участи 49 членів Ради з яких 39 осіб подали голос "За", 4 "Проти" та 6 "Утримались".
Ці відомості подаю також за згадоною працею Д. Дорошенка на сторінці число 268.
Також хочу зазначити, що первісний порядок розміщений кольорів полотнища прапору, як то запроєктували наші моряки, – жовте зверху, бо то є кольор головної частини нашого герба(титла) тризуба, а синє внизу, бо то барва тла нашого герба (спід) відповідав законам - приписам геральдики, що є принято у всіх більших і старих національних державах.
Джерело : Кущинський. А. 29-те квітня в історії Української Державности // журнал «Вільне Козацтво» Ч. 3-4 (48-49) 1978 р.
Комментарии
Отправить комментарий