Вздовж південного кордону СРСР в Центральній Азії простягається п’ять союзних рад. республік (казахська, туркменська, узбецька, киргізька і таджицька), заселених в більшості мусулманами. Відосередні тенденції мусульманського населення завдають Москві багато турбот; крім того — по думці рад. стратегів — мусульмани творять потенціяльну мілітарну загрозу для СРСР.
Великий приріст мусульманського населення викликує в СРСР загальне хвилювання і згідно з передбаченнями їхнє число подвоїться в найближчих двох десятиріччях, а в результаті мусулмани творитимуть більшість серед рад.
населення. Крім того історична ворожнеча між росіянами і підкореними мусулманами тепер ще підсилюється зростанням мусулманського націоналізму. Незважаючи на збільшення достатку населення, офіційні намагання останніх десятиріч створити тип “рад. людини" зазнали повної невдачі.
Хох рад. військові чинники мають непосильні труднощі в перевихованню молодих мусулманів на добрих вояків, то всетаки число мусулманських рекрутів постійно зростає і при кінці цього сторіччя вони будуть творити одну третину всіх новобранців. Може вони й не прив’язують ваги до релігії, але всеж іслям є для них життєвим дороговказом. В загальному між мусулманами й росіянами мало взаємнорозуміння, а більше ворожнечі.
СРСР не є “мелтінґ пот". Офіційна політика Кремля — “злиття націй” — пішла в відставку. Тепер говориться тільки про “наближення націй” і то на довшу мету. А тимчасом ми є свідками постійного зростання націоналізму в Україні, Білорусії, в балтійських країнах (Литва, Латвія, Естонія) та в Азербайджані.
Всі ті республіки лежать на окраїнах СРСР; всі вони мають власні історичні й культурні традиції і їхня релігія часто відрізняє їх від росіян, напр. Вірменія і Грузія приняли християнство багато скорше від слов'ян. В рад. Литві є велика льояльність до католицької церкви.
Проте найбільш важливим чинником, зокрема для військових сил, є швидкий ріст мусулманського населення. Тоді, як приріст російського населення наближається до зера, мусулмани подвоюють своє населення що двадцять років. Тепер є більше ніж 40 мільйонів рад. громадян мусулманської національности. Якщо приріст мусулманського населення буде дальше такий самий, то при кінці нашого сторіччя їх буде 80 мільйонів. Впродовж чотирьох десятиріч 21-го сторіччя мусулмани стануть абсолютною більшістю в СРСР. Загроза, спричинена тим приростом населення, тим більша, що всі рад. мусулманські республіки сусідують з Іраном, Афганістаном та Китаєм, де також живуть мусульмани. Рад. азербайджанці мають мільйони родичів у сусідньому Ірані Мільйони узбеків, таджиків і туркменів живуть в Ірані та Афганістані. В Китаю живе около 5½ мільйона уйгурів та коло 650 тисяч казахів; вони також мусулмани, як і їхні брати в СРСР. Червоний Китай своєю пропагандою посилює ворожнечу між росіянами і мусулманами. Китайські радіо-передачі в льокальних мовах атакують росіян як імперіалістів, що провадять кольоніяльну політику.
Пробуджена національна свідомість мусульманського населення є поважною проблемою для рад. армії. В додатку до військових частин, стаціонованих вздовж кордонів з Туреччиною, Іраном та Афганістаном, СРСР мусить охороняти 6.000 милевий кордон з Китаєм. На китайському кордоні є 43 дивізії (в тому п'ять танкових дивізій), з того: три дивізії в “незалежній" Монгольській Народній Республіці, а сорок — в Центральній Азії, Забайкаллю та в далеко-східних військових округах. Дуже мало військових частин в Центральній Азії є місцевого походження, бо — як правило — новобранців висилають поза межі їхньої батьківщини. В результаті військові відділи зложені деколи з 20-ох різних національностей, около 70% офіцерського складу творять росіяни, а решту українці й білоруси. Отже військові з'єднання, стаціоновані в мусулманських республіках, є національно чужі й майже цілковито ізольовані від місцевого населення відмінною мовою та культурою.
Подібно також мусулманських рекрутів висилають до інших частин СРСР, та в додатку до мовних перепон вони остають під командою слов'янських старшин. Тут вони зустрічаються з відмінним підсонням, незвичним соціальним середовищем та зовсім новими культурними установами. На добавок мі¬ сцеве населення ставиться до них зневажливо і з погордою. Тренінг таких рекрутів не легкий, а їхня льояльність до влади — після повороту до дому — щонайменше сумнівна.
Потенціальну небезпеку, яка тепер виринає в Центральній Азії, передбачувала рад. влада в Москві ще в 1917 р. Для “російського Туркестану”, якого царська армія не могла повність окупувати до кінця 19 ст„ вони приняли політику “розмежування” тобто “діли і здобувай". Перед революцією основною ознакою народів Туркестану була їхня ісламська спадщина або традиція. Рад.
правительство після “пацифікації” Туркестану створило п’ять окремих республік. Місцеві діалекти визнано як окремі офіційні мови.
Але нехіть до російської іміграції і кольонізації проявилася найбільше в 1916 р., коли то царська армія наказала мобілізацію місцевого населення. Це привело до повстання, відомого під назвою “Мардікор”. В часі революційного хаосу в 1917 р. большевики дістали підмогу не від мусулманського населення, а від російських залізничних робітників в Ташкенті. Було багато мусулманських спроб встановити місцеву національну владу. В 1918 р. місто Коканд, центр такого місцевого правління, заняли відділи Червоної армії й вирізали щонайменше 5.000 людей. Широко закроєне повстання “Басмагів" тривало кілька років (1918-1924), таки большевики здавили його.
Прапор басмачів
-
Сталін, сам грузин і перший комісар по справах національностей, не довіряв навіть визначним комуністам мусулманського роду. Свого близького співробітника Галієва, який пропонував об’єднати всі мусулманські народи СРСР в одну республіку, Сталін безпощадно зліквідував. Двох інших комуністичних провідників мусулманського роду — Файзуллу Ходжаєва і Акмаля Ікрамова — в 1937 р. обвинувачено в націоналізмі і страчено разом і з іншими “старими большевиками". Чистки 1930-их років спустошили партійні кадри мусулманських республік, напр. в Кирґізії знищено більше ніж 50% членства партії.
В часі Другої світової війни, коли німецька армія посувалася в напрямі Чорного моря і Кавказу, деякі мусулмани співпрацювали з німцями. В зв’язку з тим депортовано на Схід деякі менші народи, в тому кримських татар і надволжанських німців. Кримських татар реабілітовано після смерти Сталіна, але таки не дозволено їм вернутися на Крим.
Депортація кримських татар
-
Нині також є замітний льокальний патріотизм серед мусулман. Одночасно місцева освічена еліта розбудила сильне зацікавлення спільною іслямською спадщиною, яка об’єднує всіх мусулман. Є постійні прощі до мошеї Ґур-Еміра в Самарканді, де є могила Тамерляна. Небавом після відзначення 50-річчя більшовицької революції, Самарканд святкував з великими парадами 2500-річчя свого існування, підкреслюючи таким чином, що мусулманська спадщина 50 разів старша від жовтневої революції. Почуття солідарности з оттоманськими турками розбуджувало час до часу пан-турецький рух в Центральній Азії. Але від часів Ататурка Туреччина перестала попирати пан-турецький рух, а в останньому часі навіть наступило деяке зближення між СРСР і Туреччиною.
Мусулманські республіки набрали економічної сили особливо після Другої світової війни. Індустріяльна, хліборобська та мінеральна продукція є важливою для рад. економіки, а її потенціал в Центральній Азії величезний. Подібно, як на Середньому Сході, в СРСР є деякий зв’язок між іслямом та оливою.
Головним джерелом оливи в СРСР є мусулманський Азербайджан зі своїми рафінеріями довкруги міста Баку над Каспійським морем. Нафтові родовища на тій території вже майже вичерпались, але рівночасно відкрито й розвинено величезні резерви в країнах татар, які колись впродовж двох сторіч панували над слов’янами. Нові запаси оливи й природного Газу відкрито в центр, азійських республіках. Минулого року сама Туркменія дала 19% всего природного Газу в СРСР. Через те, що оливу і природний ґаз транспортують до промислових центрів в Европі й на Уралі, а також експортують за кордон (важливе джерело закордонної валюти!), не диво, що мусулманське населення почуває себе експлюатованим. Типово кольоніяльну політику бачимо в бавовняних районах Центральної Азії. Узбекістан є (після США і Китаю) третім найбільшим продуцентом бавовни в світі. Але тільки 3% бавовни обробляється на місці. В результаті, узбеки мусять купувати більшість своїх текстильних виробів від росіян. Казахстан, який дорівнює величиною цілій Західній Европі, є найбільше упромисловлений між усіма п’ятьома азійськими республіками. Започатковані Хрущовом “цілинні землі’’ продукують ⅓ всего збіжжя в СРСР. Центральна Азія, завдяки великим рікам, що випливають з південних гір, є джерелом електричної енергії. Вона багата також на вугілля та всілякі можливі мінерали.
Незважаючи на індустріалізацію, надмірний приріст населення викликав надвишку робочої сили в мусулманських районах, тоді як в решті СРСР брак робітників. Мусулмани — в більшості некваліфіковані робітники — не хочуть покидати своєї країни в пошуках за роботою, а це знов не подобається росіянам. Центральна влада не хоче інвестувати більшого капіталу в нову індустрію, а також на вишколення місцевих робітників, боячись, що це може довести до більшої самопевности мусулманського населення.
Рад. режим не задовольнив аспірації мусулманської еліти. Піднесення життєвого стандарту та швидке освідомлення інтелігенції не витворило “рад. людини", якої так дуже бажала Москва. Навпаки, є познаки більшого напруження між місцевим населенням і російськими бюрократами. З поглибленням освіти збільшується зацікавлення мусулман; узбеки, казахи та інші мусулмани пізнають, що вони мають спільну давну історію, яка сягає до часів, коли Самарканд і Бухара були столицями великих імперій та центром світової культури. Почуття національної гордости проявляється частинно в тому, що мусулмани плекають рідну мову, а нерадо вивчають російську, хоч та забезпечує їм життєву карієру. Характерно, що в часі останніх дебат над новою рад. конституцією, російський офіцер, майор А. Карпов, запропонував, щоб навчання російської мови зробити обов’язковим в цілому СРСР. Його пропозицію відкинено з уваги на тверду поставу мусулманського населення. Але рівночасно варто згадати, що право поодиноких республік мати власну армію (признане на папері Сталінською конституцією з 1936 р.), зовсім пропущено в новій конституції.
Зорганізовану в часі Другої світової війни мусулманську дивізію Панфілова вже раніше розв’язано. Взагалі ціла армія є під контролем росіян; “молодших братів” сюди не допускають.
Треба признати, що за рад. влади піднісся життєвий рівень мусулманського населення. Повністю зліквідовано неграмотність, що була загальним явищем перед 1917 р. Місцеві кадри дістали заохоту сягати по вищі провідні позиції і зробили в тому відношені значний поступ. Але покращання життєвих умовин не приспало націоналнього духа. Навпаки, політичні провідники та інтелігенція часто відкликуються на тезу Леніна про національне самовизначення.
Яке значення має те все для США? Яку політику застосовує американський уряд до мусулмаського населення СРСР?
Д-р Бжезінський, тепер дорадник президента Картера, писав приблизно перед п’ятьома роками, що Америка не повинна розпалювати національних сантиментів в СРСР, бо це буде перешкодою для рад.-американських відносин, а крім того може викликати реакцію російського націоналізму. З другої сторони той же Бжезінський писав, що американські радіопередачі до СРСР якось надто здержливо трактують національне питання так, як би воно там зовсім не існувало. Він вказував на те, що Америка має до диспозиції багато неформальних засобів, щоб стимулювати національну свідомість серед населення СРСР. Під цю пору є дві радіовисильні, спонзоровані американським урядом, які передають авдиції до СРСР. Голос Америки і Радіо Свобода. Голос Америки пересилає радіопередачі в вісімох мовах, в тому одну в узбецькій мові для мусулманського населення. Радіо Свобода пересилає авдиції в усіх важніших мусулманських мовах (від 1953 р.). Ті радіопередачі не фаворизують якоїсь окремої нації чи релігії, але в загальному обороняють людські права та під¬ креслюють принципи свободи, правопорядку, рівности рас, релігій і національностей
Фой Д. Колер (Коhler), колишній амер. амбасадор в Москві, а тепер професор міжнародного права на Маямському університеті, в вересні 1977 р. заявив перед Конгресовим комітетом для міжнародних відносин в Европі й на Середньому Сході, що згадані радіовисильні проломили бар’єри між народами СРСР і західним світом. Про успішність тих передач свідчать заяви дисидентів та часті атаки зі сторони рад. урядових чинників.
Хоч мусулманське населення рад. Центральної Азії є відтяте від Заходу далекими кордонами й окремою культурою, воно свідоме своєї ваги в світовому масштабі. Американський уряд пильно слідкує за тим, як мусулманська меншина в СРСР кує свою майбутню долю.
Джерело : Sig Nickelson "Muslim Population Explosion Poses Threat to Soviet Military" – Military Review, November 1978.
пер. Федорович. В. Вісті Комбатантів √1, 1979 р.
Комментарии
Отправить комментарий