З того моменту розпочалося активізація українського національної свідомості, Чернівці стали одним з центрів українського видання книжок та часописів. Також створювалися і українські гуртки, культурно-освітні, але австрійський уряд не дозволяв вести діловодства на українській мові а дозволяв вести на німецькій та румунській мові але, в школах дозволялося вести заняття на українській мові.
Паралельно з відродженням української ідентичності формується і москвофільський рух він позиціонує себе як рух проти асиміляції в німців та румунів і чимось навіть копіювали український рух. Рух розрісся у Буковині доволі сильно, через що, уряд Австрії був у вимушеному порядку надавати більше прав українцям заради протистояння з москвофільським рухом. Але паралельно з цим, місцеві румуни з утворенням Румунії почали замислюватися над тим щоб приєднати Буковину до складу нової румунської держави.
На переломі 19 - поч. 20 ст. у національному русі українців краю відбувались важливі ідейні зрушення. З’явилася нова генерація суспільних діячів, яких не задовольняла бо-ротьба за обмежені національно-культурні та політичні поступки. Слідом за молоддю Галичини та Наддніпрянщини вони підхопили гасло боротьби за незалежну Українську державу. Найяскравіше це виявилося хоча й у короткочасній, але дуже плідній діяльності чернівецького товариства “Молода Україна” в 1901–1903 роках. Завдяки йому в свідомості широких мас та практиці суспільної роботи почало утверджуватися поняття “українець”, “український”, поглиблювалося. Також, на Буковині розповсюдилося спортивно-пожежне товариство "Січ" перше товариство було утворено у 1902 році в місті Кіцман.
Паралельно з цим, у 1910 році австрійська влада ліквідувала москвофільські товариства що діяли всупереч своїм статутам. Перед Першою світовою війною буковинські москвофіли перетворилися на невеличку групку фанатиків, які всі свої надії покладали лише на Росію, одержуючи звідти матеріальну й моральну підтримку. Своєю діяльністю москвофіли завдавали тільки шкоду, поширюючи ілюзії про доброго російського царя та можливість поліпшення становища селян за допомогою благодіянь із Росії. Москвофільство потерпіло крах на Буковині, і це стало ще одним підтвердженням успішного розвитку національного відродження українців краю, які поступово звільнялися від хибних уявлень про минуле і майбутнє українського народу.
Напередодні першої світової війни, у Чернівцях було розпочато підготовку до відзначення 100 річчя з дня народження Тараса Шевченка підготовка цього свята велася по всій Україні (що в підавстрійській що в підросійській) відбувся заклик до святкування цього свята всіх українських організацій, і все ж захід відбувся 22 березня 1914 року у "Народному будинку" захід присвячений дня народження Тараса Шевченка паралельно з цим заходом було також, у цьому будинку була промова депутата Пігуляка де він виразив свій протест проти заборони свята у підросійській Україні а також, він виразив свій протест проти переслідувань українського народу російською владою. Після цього, відбулася нелегальна демонстрація яку поліція розігнала.
Отже, Буковина входить у вир Першої світової війни як свідомий український регіон попри всі труднощі та негаразди та не без допомоги уряду Австрії Буковина могла зберегти та пробудити українську ідентичність.
Починаючи з липня і до початку Першої світової війни (7 липня 1914 року) проводилась мобілізація всього чоловічого населення Буковини куди їх відправляли на фронт, переважна більшість буковинців було відправлено на італійський фронт, частину було відправлено до УСС інших було розпорошено по інших фронтах першої світової. Початковий план російської імперії приєднати всю Галичину та Буковину до складу імперії Романових адже імперія розглядала Буковину як уярмлену "Буковинську Русь", яку потрібно "врятувати" а заодно придушити (як на Галичині) "мазепинський" (український) національний рух.
Перші бойові дії почалися на прикордонних територій Бесарабії (де входив Хотинський повіт, який теж є частиною Буковинського краю) проте, австро-угорські війська не могли стримати російські війська, тому, розпочався активний наступ, місцеве населення побоюючись російські війська, вимушено було виїхати вглиб Австро-Угорщини, найбільшу кількість людей виїздило до Відня, Угорщину та Чехію. Опинилися і буковинська адміністрація за межами свого краю, тривали запеклі бої були зайняті села Новоселиця, Раранча (Рідківці), Топорівці, Бояни та інші командувачем російського наступу був Олександр Брусілов. 23 серпня розпочалися вже бої безпосередньо за самі Чернівці, але швидкого наступу їм невдалось місцеві жителі раділи та сподівалися що війська зможуть дати опір але ні, на наступний день розпочалися нові бої за місто Чернівці і вже 2 вересня місто було зайнято російськими військами перед відступом австрійські війська зруйнували міст через річку Прут тим самим відрізали можливість росіян для подальшого наступу.
-
Підірваний міст біля річки Прут
-
Після окупації Чернівців місто та місця що контролювалися російськими військами увійшло до складу Генерал - губернаторства. Під час першої окупації Буковини росіяни проявляли як і лояльність до місцевого населення так і застосовували репресії проти свідомого українського населення когось росіяни розстріляли, когось відправили до Сибіру, зокрема відправили інтелігенцію, також, розстріли торкнулися і єврейського населення паралельно з цим, з-за кордону повернулися і москвофіли яких ще до початку війни були заборонені урядом Австро-Угорщини. 8 вересня був призначений перший комендант Чернівців О. Навроцький. Він обіймав цю посаду лише 8 днів, але встиг звільнити з в’язниці багатьох людей, що були там ув’язнені через державну зраду та русофільську діяльність.
16 вересня був призначений новий комендат румун Фемістокла Бонакчі вірний русофіл він був людиною як зазначають очевидці «істерично-хворобливим чоловіком із мінімальними духовними якостями, який лише волею фатального випадку був призначений на повну небезпек посаду», 19 вересня Буковинська православна консисторія опублікувала розпорядження про поминання російської імператорської родини та вознесення молитв на перемогу російського війська з вдячністю про об'єднання її з Великоросією.
-
Оголошення Галицького генерал - губернатора щодо мовної політики в окупованому губернаторстві
-
12 вересня до Буковини прибули палкі українофоби заради того, щоб допомогати російській окупаційній адміністрації у русифікації Буковини, румуни та брати Олексій та Георгій Геровський. Дмитро Дорошенко у своїх спогадах писав що Олексій Геровський «людина фанатична в своїх поглядах, недобра й мстива, він зводив прора-хунки зі своїми політичними ворогами і наробив людям багато лиха. Його ім’я вселяло страх і переляк мешканцям Чернівців. У колах же російських, головно військових, він мав славу "мученика за російську ідею"». Він перебував на посаді прибічного секретаря буковинського губернаторства, поширював звернення до буковинців, де закликав людей спам’ятатися і приймати російські війська «з розпростертими руками, з хлібом-сіллю, бо це наші брати, наші спасителі». Звичайно, проводилися різні заходи щодо заборони всього українського а саме, преси, видання, закриття греко-католицьких церков. Це звичайно одразу відхилило весь проблиск "визволителів" а також, те що від усіх дії очманів навіть "губернатор" Бобринський москвофіли як і у сусідній Галичині не добилися визначних посад в окупаційній адміністрації.
-
Олексій Геровський
-
І все ж, окупація Буковини була недовгою, вже у жовтні відбувся контрнаступ австрійських військ де до кінця жовтня були звільнена вся Буковина від російських військ, і навіть бої велися за на території Хотинського повіту. Однак росіяни знову повернулися до Буковини вже через місяць, російські війська знову повернулися до Буковини та окупували її російське кидало на захоплення Буковини великі сили, внаслідок чого прийшлося відступити, знову ж росіяни зайняли більшість Південної Буковини. Тоді, генерал Едвард Фішер при підтримці українського парламентного депутата Миколи Василька було утворено у листопаді 1914 року гуцульський батальйон (інколи зустрічається в літературі гуцульсько-буковинський батальйон, легіон та курінь) на думку Василька, утворення такого батальйону сприяло б створювані за етнічною ознакою, мали сприяти консолідації суспільства, аби запобігти розпаду Австро-Угорщини. Водночас було утворено і з місцевих румун при сприянні румунського буковинського депутата Ончула – румунський батальйон. Звичайно, батальйони підкорялися напряму австро-угорському командуванню.
Під час другої окупації Буковини, росіяни вже вели себе не як "визволителі" а як грабіжники, ґвалтівники, внаслідок чого, це призвело до масового потоку біженців вглиб російської імперії наприкінці літа 1915 року, однак, перші біженці почали прибувати ще восени 1914 року, однак це не набувало масового характеру. Як я сказав трохи вище що біженці в масовому порядку почали прибувати у тилові українські губернії вже у наприкінці літа, а їхній пік досяг вже у вересні-жовтні того ж року біженців відправляли до Чернігівської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської губернії та навіть, їх відправляли до прикордонних українських губерній так відомо, що біженців відправляли до Курської та Воронезької губернії. Найбільша кількість біженців була розселена на території Катеринославської губернії та у губернському місті.
У губернському місті долучилися до допомоги біженцям місцеве товариство «Просвіта» де була організована їдальня та проводилися лекції з історії України, що мали великий успіх та викликали симпатію у українців міста Катеринослава та у біженців до один одного. Окрім Катеринослава діяло багато різних комітетів які були різні,наііть були і етнічні комітети у тилових губерній.
Повертаємось до фронту, після того як Австрія вдруге втратила Чернівці, німецьке військове командування вирішило допомогти австрійським військам у боротьбі з росіянами тому, на допомогу австрійцям було вислано війська та генерала Лінзінгена. Тоді, розпочалися бойові дії на Буковині вже на початку січня, відзначилися доволі сильно Гуцульський батальйон який брав у полон росіян. 22-23 січня 1915 року розпочався контрнаступ австро-німецьких військ на Південній Буковині. Росіяни зазнали значних втрат внаслідок потужних (без перебільшення) ударів внаслідок чого, 1 лютого почався відступ військ, а вже 17 лютого росіяни відійшли з Чернівців росіяни звичайно хотіли повернутися на свої позиції але нічого в них не вийшло. 20 лютого прибули і гуцульський батальйон де він виконував обов'язки охорони спокою у місті Чернівці. В березні розпочалися бойові дії у районі придністровських сіл Хрещатик, Кострижівка, Звенячин, Онут та інші.
Окремі з них по кілька разів переходили з рук в руки. Широко застосовувалися артилерія і аероплани, внаслідок чого сторони зазнавали великих втрат. З червня - жовтень велися активні бойові дії з метою прорвати фронт австрійців але їм нічого не вдалося. Таким був 1915 рік в історії Буковини, переходимо до 1916 року.
1916 рік для Буковини розпочався з прориву фронту росіян в районі Топорівців, але розвинути наступ не змогли. 7 січня 1916 р. австрійці вперше на Буковині, на північний схід від Чернівців застосували хімічну зброю, завдавши противнику значних втрат. З 13 січня росіяни знову ведуть бої за оволодіння укріпленнями австрійців, але безуспішно. Втративші значну кількість живої сили (за австрійськими даними, до 70 тис. осіб), російські війська з 26 січня в основному перейшли до оборони і старанної підготовки до нового наступу. Новий наступ розпочався 4 червня 1916 року розпочався так званий "Брусиловський прорив" до котрого росіяни відбили Волинь, а також повернулися назад до Галичини та Буковини. Генерал Брусилов у листі від 18 червня 1916 року Олексію Олексійовичу про те що він не буде робити масових переслідувань українського населення, а також заявив що він буде дотримуватися закону в генерал - губернаторстві. Це в свою чергу, призвело до того що до країн Антанти приєднався новий гравець, а саме Румунія.
Варто зазначити що, Австро-Угорська, Німецька та Російська імперії почали боротьбу на дипломатичному фронті за симпатію над Румунією ще на початку Першої світової війни за обіцянки в приєднанні до нових земель в разі перемоги Габсбурги та Гогенцоллерни пропонували румунам Бесарабію (тобто і Хотинський повіт який населений переважно українцями), особливий статус для Трансильванії та Одесу, натомість росіяни обіцяли на самому початку включити всі землі де переважна більшість населення складає румуни, тобто і частину Буковини де більшість населення були румунами, однак, уряд Румунії зажадав про включення всієї Буковини до складу Румунії і російський уряд на це погодився тут також потрібно зазначити, що впевненість румунам надало Брусиловський прорив і тоді, Румунія остаточно вирішила вступити у війну на боці Антанти 27 серпня 1916 року. Румунія зі спільними діями росіян окупували південну Буковину. Однак, не встигли румуни окопатись як з 31 серпня і до кінця вересня велися запеклі бої за цей край, внаслідок чого, більша частина Румунія була окупована австро-угорськими та німецькими військами. Але внаслідок цих пекельних дій було ліквідовано гуцульський батальйон, через те що він найбільше постраждав у ході бойових дій, і його було розпущено, вояків перенаправили до інших підрозділів де вони продовжили виконувати свій обов'язок до кінця.
-
Британський пропагандистський плакат часів війни, що висвітлює рішення румунського короля приєднатись до Антанти
-
Коротко про третю окупацію Чернівців, то росіяни вирішили запустити максимально русифікаційну політику, у 1916 році було утворено комітет з перейменування вулиць на російський манер, однак було прийнято рішення поки залишити деякі німецькі назви міста, але з перекладом їх на російську мову і цю ідею підтримали місцеві москвофіли так наприклад вулиця Ратушна стала вулицею генерала Лечицького або на нейтральну назву, така як Лілійна було також було призначено нового губернатора Федора Трепова.
-
Федір Трепов
-
У лютому 1917 року у росії відбулося повалення царату що у свою чергу означало що можливо розпочнуться процеси демократизації великої імперії однак, це не змінило становище на галицько-буковинському фронту не покращилося. Натомість, почалися зміни на території Буковини так кінці березня виникла Чернівецька гарнізонна рада військових депутатів. Також, у Києві виникає Українська Центральна Рада як законодавчий орган всього українського народу УЦР також підіймає питання Галичини та Буковини було прийнято рішення про призначення крайового комісара який відповідав за стабілізацію ситуації у Галичині та Буковини.
Тому, на прохання Центральної Ради в Києві та уповноваженого Земського союзу Тимчасовий уряд у березні 1917 р. було затвердив крайовим комісаром Галицько- Буковинського генерал-губернаторства з правами відомого громадського діяча Дмитра Дорошенка а губерніальним комісаром Чернівців став Олександр Лотоцький. На самому початку Дмитро Дорошенко розпочав боротьбу з москвофілами а саме, він розпустив москвофільську міську раду Чернівців і призначив нову але зібрану з усіх народностей та віросповідання. Водночас, силами Крайового Виконавчого комітету розгорнулася енергійна боротьба проти українських та румунських москвофілів які повернулися назад разом з російськими військами, тоді москвофіли розгорнули кампанію по дискредитації на деяких українських діячів як австрійських шпигунів, але натомість відбулися арешти москвофілів.
-
Олександр Лотоцький
-
Все ж фронт розпочав поступово розвалюватися, адже з приходом до влади Керенського та початків демократизації суспільства розвалюється і армія відмовляється воювати, заради того щоб хоч якось виправити ситуацію Керенський розпочав свій наступ, однак він зазнав невдачі, внаслідок чого Галичина та Буковина було остаточно деокуповано, допомогли у звільненні цих країв і гуцульська сотня УСС. Дмитро Дорошенко намагався зробити так, щоб місто Чернівці не пограбували та не знищили, однак цього невдалося уникнути, Чернівці та її околиці зазнали значних пограбувань та спалення. З моменту укладення Брест-Литовського мирного договору, УЦР підійшла до питання щодо об'єднання всіх земель в єдину державу, то було прийнято рішення що в разі перемоги країн Центральних держав буде утворений короний край Галичини та Буковини що дасть змогу об'єднатися з Україною але, австрійські війська зайняли Хотинський повіт.
З приходом до влади Павла Скоропадського та проголошення Української Держави розпочалися процеси щодо приєднання Буковини до складу України, найближчим до України був Хотинський повіт однак, як було зазначено, що Буковина була окупована австрійськими військами, натомість інший претидент на Бесарабію зажадав включення всієї Бесарабії а саме Румунія.
11 травня 1918 р. було видана наказ «Про заборону вивозу товарів до Румунії й Бессарабії», поки не буде «врегульоване питання про доллю Бессарабії, правомочність її приєднання». А в ноті гетьманського уряду від 5 червня 1918 р. не визнавалися права Румунії на Бессарабію. У ноті-відповіді королівського уряду від 19 червня всіляко обґрунтовувалась легітимність приєднання Бессарабії. Не зумівши досягти дипломатичного шляхом згоди румунської сторони на перегляд бессарабського питання, гетьманський уряд перейшов до економічних санкцій. 11 травня 1918 р. гетьманський уряд видав наказ «Про заборону вивозу товарів у Румунію і Бессарабію». 15 травня 1918 р. Румунія надала відповідь на ноту щодо Бессарабії. Румунія відкинула українські претензії на тій підставі, що Бессарабія, мовляв, не анексована, а добровільно возз’єдналася з батьківщиною. Радянської Росії до України.
«Митна війна» тривала протягом літа, аж поки до Києва приїхала румунська урядова делегація для відповідних переговорів. Утім, через позицію румунської сторони справу так і не було вирішено. 5 червня 1918 р. – уряд Української Держави надіслав Румунії ноту з наполяганням на тому, що «Сфатул Церій» не правомочний вирішувати долю Бессарабії й що населення останньої прагне до возз’єднання з Україною. А поки дипломати воювали за Бесарабію тим часом Міністерство внутрішніх справ підготувало постанову про тимчасове, до остаточного розв’язання питання про поділ України на нові адміністративні округи, підпорядкування окремих повітів, що відходили від Радянської Росії до України. В числі інших називався і Хотинський повіт Бессарабської губернії, який в адміністративному відношенні мав відійти до Подільської губернії. Так йшлося з телеграми МВС на ім’я Подільського губерніального старости від 20 червня 1818 року. Однак питання щодо приєднання Хотинського питання залишався відкритим , через те, що австрійські військові відмовлялись визнавати офіційних урядових осіб мотивуючи тим що немає офіційного документу щодо приєднання Хотинського повіту до складу України.
Однак «митна війна», яка була оголошена Румунії, тривала недовго: наприкінці літа 1918 р. до Києва прибула румунська місія, яка обговорила з представником гетьманського уряду питання про кордони між Українською Державою і Румунією. Восени, коли виникла потреба в контактах з Антантою, Павло Скоропадський пішов на укладання тимчасової торговельної угоди з Румунією і її дипломатичне визнання. Розв’язання бессарабського питання вирішили відкласти до кінця світової війни.
4 жовтня 1918 р. почалися переговори між Україною та Румунією в Києві з метою врегулювання питання про Бессарабію й встановлення товарообігу.
Восени 1918 р. позиція Павла Скоропадського змінилася з огляду на те, що Антанта перемагала у війні, а Румунія була її союзницею, 26 жовтня з Бухарестом було підписано угоду, яка фактично визнала статус-кво у Бессарабії. У вересні 1918 року австрійські війська йдуть з Хотинського повіту встановлюється українська адміністрація з того часу розпочинається активна політика гетьманського уряду призначається до влади повітовий староста Ізбіцький він виконував обов’язки повітового старости до 15 листопада коли остаточно вся Бессарабія, Буковина не увійшли до складу Румунії.
З початком дезінтеграційних процесів на території Австро-Угорщини та завершення Першої світової війни на користь країн Антанти, постало питання про майбутнє Західноукраїнських земель. 13 жовтня у Чернівцях було відкрито нараду української ради яка зажадала розділу Буковини на румунську та українську частину (з аналогією Галичини) та які гостро виступили проти австрійської окупації. Однак, голова Омельян Попович закрив цю нараду через агресивну поведінку прийшлося закрити нараду в той же день, було відкрито конференцію на якій було ухвалено резолюцію у якій, зокрема, зазначалося:
«Зібрана в Чернівцях 13 жовтня конференція всіх українських партій Буковини реклямує право на самоозначення також для українського народу. Разом з прочими українцями Австро-Угорщини хочемо самі рішати про свою долю.
Ми хочемо в мирі і згоді розійти ся з теперішнім і повсякчасним нашим сусідом румунським народом… Ми проголошуємо своє право на українські області Буковини з їхнім одиноким осередком торговлі і руху містом Чернівцями, яке з трьох сторін окружене чисто українськими областями а тільки з четвертої припирає пирає до мішаної, в якім сходяться всі торговельні шляхи з українських областей і в якім по жидах ми творимо взглядну більшість».
Тобто, українська делегація визначилися з майбутнім. Паралельно з утворенням української делегації було створено румунську національну раду яка бачила три варіанти розвитку подій : 1) компроміс : поділ Буковини на українську та румунську частин однак місто Чернівці повинні бути під спільним контролем; 2) приєднання до Румунії; 3) не вступати до ніяких рухів (тобто, ймовірно всього тут могла б бути ідея власної держави). Однак, переміг другий радикальний варіант і було прийнято рішення про приєднання Буковини та Трансильванії до складу румунської держави. Скликання румунського віча змусило активізуватися українську громадськість та Крайовий Комітет, і засвідчило, що часу на роздумування немає. Із протестом проти рішення румунів і підтримкою Української Національної Ради виступили збори українських студентів Чернівецького університету, третій з’їзд українського православного духовенства Буковини, з’їзд учителів Заставнівського повіту тощо.
Після листопадового зриву у Львові, на Буковині теж планується встановлення української влади, так було розпочато підготовка до віча, це віче відбулося 3 листопада на яке прийшло понад 10 тис. чоловік на яке вони зголосилися про приєднання до складу ЗУНР, а згодом і до Великої України. Такі дії не були не помічені зі сторони румунів на наступний день коли представники буковинської делегації планували відправити до Львова та Києва своїх представників заради того щоб встановити зв'язки з Галицькою УНРади а до Києва щодо дипломатичних відносин та деяких продовольчих питань однак, румуни скинули через літак з агітаційними листівками щоб припинити як було зазначено, "анархією в краї" через 4 днів, румунські війська отримали наказ про окупацію всієї Буковини. У прокламації як було зазначено Румуни що румуни вступили "на землю святого Степана з метою охорони життя, майна й свободи всіх її мешканців". Вже 10 листопада місто Чернівці були окуповані військами Румунії, до Буковини було вислано Січових Стрільців однак було відправлено всього 25 Стрільців на боротьбу з румунами 14 листопада було наказано відступити до Лужан, а з Лужан вони рушили у напрямку Станіславова (Івано-Франківська) де їм було надано наказ про припинення бойових дій на території Буковини.
Тепер переходимо до заключної частини, після окупації румунськими військами Буковини одна частина Буковини котра населяє румунам вітало румунські війська та владу як визволителів і становить важливу частину її складової, натомість та частина Буковини яка становить більшість українців виступила проти окупації і звичайно чинила опір проти окупації найбільше чинив опір Хотинський повіт, там навіть відбулося Хотинське повстання яке відбулося у січні 1919 року переважно у сільській місцевості це повстання було підтримано військами Директорії однак якого румуни розстріляли всіх тих, хто повстав.
Висновок
Перша світова війна залишила глибокий слід в історії Буковини. Військові дії, мобілізації та окупації спричинили значні матеріальні й людські втрати. Проте цей період також став часом активізації національно-визвольних прагнень. Українці Буковини, попри складні умови, змогли заявити про свої права на самовизначення. Війна стала поштовхом до трансформацій, які врешті-решт привели до змін у статусі краю та окреслили подальші шляхи його розвитку в контексті загальноукраїнської боротьби за незалежність. Також, попри окупацію румунськими військами, Буковина продемонструвала свою відданість українській справі.
Список використаних джерел та літератури
Антонишин, А. П. Політичний статус Хотинського повіту в добу національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. // Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження : тези доповідей ХХІ Вінницької наукової історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 2007. – С. 203-205.
Вебер. Ю. Російська окупація Чернівців / Чернівці, 2016 р. вид. Книги ХХІ ст.
Волковиський. В. Брусиловський прорив 1916 р. // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2003. - 688 с.: іл
Гуйванюк. М. Січовий рух у Галичині й Буковині (1900 - 1914 рр.) / Чернівці, 2009 р. вид. Зелена Буковина
Гакман. С. Процеси національного самовизначення на Буковині восени 1918 року та вплив геополітичних факторів на подальшу долю краю // «Румунсько-українські відносини. Історія та сучасність» Redactor I. L. Horvat. – Satu Mare – București: Editura Muzeului Sătmărean – Editura RCR Editorial, 2018.
Гайсенюк. В. Початок кінця. Москвофіли у Великій війни (1914-1918) / Чернівці, 2007 р. вид. Друк арт
Головченко В., Матвієнко В. Дипломатична історія України: підручн. Київ: Ніка-Центр, 2018. 420 с.
Гедін М. Українсько-румунські відносини напередодні та в періоді гетьманування Павла Скоропадського. Вісник КНЛУ. Серія: Історія, економіка, філософія. Вип. 17, 2012
Дорошенко. Д. Мої спомини про моє недавнє минуле / Мюнхен, 1969 вид. Дніпрові хвилі
ДАЧО. Ф. 3. Оп. 1. Спр. 11943. Арк. 1-4
ДАЧО. Ф. 27. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 82-82
Жванко. Л. Біженство Першої світової війни в Україні: Документи і матеріали (1914 – 1918 рр.): монографія/Л.М. Жванко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2010.
Жванко. Л. Біженці Першої світової війни : український вимір. / Харків, 2012 р. вид. Апостроф
Квітковський. Д., Бриндзана. Т., Жуковський. А. Буковина її минуле та сучасне / Париж – Філадельфія – Детройт 1956 р. вид. Зелена Буковина
Костецький. К. Хроніка парахої греко-католицької в Чернівцях від єї основання аж до року біжучого (1914 - 1918). Авторський рукопис : Чернівецький Краєзнавчий Музей : Кв. √12551. – Інв. √ІІІ - 6972
Кордуба. М. В посольстві до гетьмана (Уривок з щоденника) // журнал "Літопис Червоної Калини" ч. 10. листопад 1930 р.
К. Рік 1918 на Буковині // журнал "Літопис Червоної Калини" ч. 12. грудень 1933 р.
Кугутяк. М. Західно-Українська Народна Республіка 1918 - 1923 рр. / Львів – Івано-франківськ, 2008 р. вид. Манускрипт – Львів
Кучик. О. Міжнародні обставини політичного діалогу УНР і Румунії // Вісник Львівського національного університету. Серія міжнародні відносини 2013. Випуск 33
Крип'якевич. І., Гнатевич. Б., Шрамченко. С., Думін. О., Стефанів. З. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років ХХ ст.) / Львів, 1992 р. вид. «Світ»
Лисенко. О. «Просвітянський рух на Наддніпрянщині в 1905 - 1919 роках» // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2010. - Вип. 19.
Мартинов. А. Гуцульсько-буковинський легіон // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.
“Нова Буковина" – 1914. – 15 березня
“Нова Буковина" – 1914. – 22 березня
“Нова Буковина" – 1915. – 1 січня
Новосівський. І. Українська державна влада на Буковині в 1918 р. / Нью-Йорк, 1964 р. вид. Правничий вісник
Новосівський. І. Нарис історії права Буковини та Бесарабії / Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1986 рік вид. Наукове товариство імені Тараса Шевченка
Огуй. О. Грошовий обіг на Буковині часів Першої світової війни // Спеціальні історичні дисципліни: питанння теорії та методики. - 2006.
Шацилио. В. Первая мировая война 1914-1918. Факты и документы / Москва, 2003 г. изд. Олма - пресс
Allgemeins Verwaltungsarhy, Wien, Fond N. Wassilko.
Комментарии
Отправить комментарий