Народилася Олена Степанів 7 грудня 1892 році у селі Вишнивічику що знаходиться на Львівщині у родині УГКЦ Івана та його дружини Марії вона була третьою та наймолодшою дитиною у родині. Батько був душпастирем та організатором читальні товариства «Просвіти» у рідному селі, і він став головним фондоутворювачем бібліотеки читальні, він передав власні книги а також, він робив передплату для жителів села на два відомих галицьких періодичних видань а саме "Зоря" та "Діло" та побудову церкви в селі.
Дитинство Олени пройшло у її рідному селі де вона зростала та вчилася у школі свого села. Вона дуже любила під час свого зростання читати книги, особливо її цікавило історія та географія а також вона обожнювала музику й танці.
За настановою батька вона поїхала до навчання у Львів де вона поступила до першої дівочої школи ім. Шевченка після закінчення школи вона залишилися у Львові та вступила до семінарії «Українського Педагогічного Товариства» де її вчителями були такі відомі особистості як Степан Рудницький, Іван Боберський, Василь Пачовський під час свого навчання вона одразу записалась до кількох гуртків, почала видавати журнал під назвою "Життя" дбала про поповнення своєї власної бібліотеки. У наступному році вона вступила до новоствореного «Пласту» де вона навчилася корисним навичкам, зокрема як стріляти а також, відвідувала після лекції в спортивному товаристві «Сокіл» яку очолював Іван Боберський згодом вона вступила та очолила жіночу чоту, вона постійно відвідувала лекції та навіть відвідувала уроки полоністики від професора Біґельазеном від якого Олена дізнавалася трохи глибше про українсько-польські стосунки у Галичині.
–––––
Олена Степанів у 1903 році
–––––
Після того як вона закінчила семінарію вона вступила до Львівського університету на філософський факультет, але окрім цього вона ще ходила на студії з історії та географії її викладачами були Михайло Грушевський, Степан Рудницький, Степан Томашівський, Еугеніуша Ромера (відомий польський географ та картограф) та інші. В університеті вона вивчала історію, географію та також вона співала. Але окрім навчання вона організовувала по селах Галичини товариства «Просвіта», «Січ» та «Сокіл» але окрім організаційних робіт вона займалася і роботам просвітницьким. У вас виникне запитання «У неї напевно не вистачало часу на виконання всього того, що вона запланувала?» насправді у вона встигала все зробити, вона планувала кожну вільну хвилину та навіть встигала на промови видатних особистостей наприклад голови польської військової допомоги Юзефа Пілсудського саме завдяки Пілсудському вона приєдналася до табору військових, бо саме військо повинно визволити Україну адже з лекцій Пілсудського, вона засвоїла важливий урок, що потрібно боротися за власну землю "крісом та шаблею"
Олена Степанів у 1913 році
–––––
У січні 1914 року було утворено студентську організацію під назвою «Січові Стрільці - ІІ» ця студентська організація займалася формування добробату яка могла б використана для визволення України до цієї організації приймали усіх, навіть приймали жінок, очільником організації став студент Роман Дашкевич, до цієї організації приєдналася сама Олена окрім Олени приєдналися цілий ряд відомих жінок, серед яких були, Марія Донцова, Ольга Басараб, Гандзя Дмитренко та інші. Під час свого перебування у цій організації Олена Степанів та Роман Дашкевич зблизилися настільки, що вони вже почали планувати весілля, але на заваді цьому стала війна.
Почалася війна почалося формування українського війська на теренах Галичини де населення становило українське, почалося формування Українських Січових Стрільців Олена Степанів хотіла вступити до лав війська, однак, через те що законодавство Австро-Угорщини забороняло дівчатам вступати до війська, на той час дівчатам у війську дозволялося служити лише в двох країн Великобританія та росія. Однак, Олена Степанів звернулася за спеціальним дозволом до бойової управи яку очолював Кирило Трильовський вона отримала дозвіл на те, щоб вступити до лав УСС та воювати в лавах УСС прибула вона до Самбора де вона розпочала своє навчання. Першим її "бойовим хрещенням" стала битва за село Комарники і про неї розлетілась слава завдяки тому, що це був її перший пекельний бій де вона проявила мужність за що була нагороджена медаллю "За хоробрість" однак, вона не потрапила ледь за ґрати через те, що фотограф який робив фотографії про військових УСС запідозрив в неї жінку, і через це вона потрапила до поліції і ледь не потрапила до першого з концтаборів Талергофу. Однак, завдяки Володимиру Старосольському він владнав конфлікт і Олена Степанів продовжила воювати за УСС. Цікавий момент, Олену Степанів сприймали її побратими по зброї не як жінку, а як чоловіка.
Потім Олена Степанів приймала участь в битві за Маківку та Болеховим, саме у битві за Болехів Олена Степанів потрапила до російського полону, її захопили та відправили до Ташкенту, її наречений Роман Дашкевич коли дізнався про те, що Олена Степанів потрапила у полон планував сам здатися росіянам у полон заради того, щоб бути разом зі своєю нареченою, він потрапив згодом у полон, але його відправили до Забайкалля.
Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка
–––––
Під час перебування у російському полоні Олену Степанів було доволі тяжко в моральному плані адже вона опинилася в чеському таборі, де всі знали що вона є жінка-офіцер і до неї ставилися негативно. У Ташкенті вона захворіла у неї проявилася легенева кровотеча і їй не допомогли російські лікарі, але допомогли австрійські офіцери які роздобули ліки та вилікували її, однак їй повезло з тим, що у грудні 1915 року до неї дійшов лист від Володимира Старосольського та від її матері привітання з Різдвом.
Олені Степанів згодом вдалося отримати дещо кращі умови на відміну від інших так як вона жінка вона отримала окрему кімнату, та працювати в канцелярії. Їй не забороняли листуватися, вести просвітницьку роботу. Є спогад про те, що москалі вважали її справжнім своїм ворогом, бо чоловіки могли воювати з примусу, з обов'язку, а ця — добровільно пішла проти росії.
Після повалення самодержавства у 1917 році Олена Степанів все ще перебувала у Ташкенті де вона допопогала у розвитку Туркестанської Української громади де вона вже змогла вільно пересуватися без конвою та відвідувати заходи. Однак, неочікувано надійшло розпорядження від німецького Червоного Хреста щоб Олену Степанів відправити з Ташкенту до Петрограда (а там, до Галичини) і Олена Степанів погодилася на те, щоб виїхати до Петрограду, вона приїхала до Петрограда певний час вона пробувала у цьому місті потім вона поверталася назад до Галичини її шлях пролягав наступним чином, Петроград – Фінляндія – Швеція – Німеччина де за неї спостерігала іноземна та галицька преса але все ж, вона нарешті добралась до Галичини до її рідної домівки, однак, одразу після повернення її було звільнено з військової служби її та подруг з невідомих причин. Після того як її примусово звільнили з війська то вона не призупинила свою участь у військово-політичному житті Галичини. Олена Степанів продовжила бути членом Головної військової управи а також, приймала участь у підготовці Листопадового Зриву, а також, була членом українсько-галицької делегації яка була відправлена до Києва для таємних перемовин з Павлом Скоропадським.
Олена Степанів разом з пораненим офіцером в Торнео (Швеція) повертаються до Галичини
–––––
Після початку національно-визвольної війни на Галичини вона повернулася назад до військової служби вона продовжила свою боротьбу за Україну вона пройшла бойовий шлях у складі 4-ої Золочівської бригади УГА вона пройшла шлях від Львова до Старокостянтинова. У подільському "чотирикутнику смерті" вона захворіла на висипний тиф який косив тисячі молодих солдат, їй вдалося вижити завдяки фельдшеру Степану Гайдочуку співзасновнику спортивного товариства «Україна».
Навесні 1919 року до Олени Степанів звернувся Начальник штабу при Команді УГА полковник Віктор Курманович він викликав Олену до його штабу у Ходорові заради того, щоб Олена змогла зорганізувати жіночий військовий відділ з селянок Бобринецького повіту [району] які зголосилися воювати, однак, вона виступила проти такої ідеї аргументуючи тим, що «проти жіночих частин у війську, а навіть і проти масової участі жінок на війні» однак, вона вимушена була виконувати наказ Курмановича де вона все ж таки затягнула частину дівчат до визвольних змагань.
Перебувала у Кам'янці-Подільському де поступила до місцевого університету одночасно працює пресовим референтом Міністерства закордонних справ Української Народної Республіки. Наприкінці цього ж року вона з дипломатичною місією відбула до Відня для переговорів, оскільки мала військовий досвід, володіла декількома мовами. У Відні після довгої розлуки вона зустрілася нарешті зі своїм коханим чоловіком Романом Дашкевичем і саме у Відні вони зіграли весілля також, у Відні вона вступила до Віденського університету.
–––––
"Січове весілля" Олени Степанів тут можна на помітити на цій фотографії Степана Рудницького (сидить поруч з Оленою), Євгена Коновальця (він стоїть) та Кирила Трильовського
–––––
У 1921 році бригаду УСС було розформовано внаслідок домовленості Директорії з польським урядом. Після закінчення бойових дій, Олена Степанів почала звикати до нормального мирного життя, однак, для неї це було доволі тяжко адже вдягнути для неї спідницю це було «дуже тяжко. Почувала себе зовсім неповоротно в жіночім одязі. І знаєте – якось попросту не знала, що було зробити з особистою свободою… наче б заважала вона. Довго часу потрібно було, щоб знову «тілом і душею» повернутися до нормального стану». Після війни Олена Степанів продовжила своє навчання вже у Віденському університеті де вона захистила докторську дисертацію німецькою мовою на тему «Розподіл і розвиток суспільства в давній Русі до половини ХІІІ століття» за яку вона отримала ступінь доктора філософії в галузі історії та географії. Після того як закінчила Віденський університет вона повернулася назад до Львова де вона розпочала свою науково-педагогічну діяльність. Почну з того що вона отримала роботу вчителя викладання в гімназії сестер Василіянок, де у неї на початках проявилась військова дисципліна, так одна з учениць буде згадувати про Олену Степанів наступне : «Раптом понісся гострий, скрипучий голос команди: «Сідати, встати, сідати, встати!», – аж поки ми всі рівно, як одна, безшумно не виконали наказу» тобто можна помітити що їй було дуже тяжко інтегруватися до мирного життя, тим не менш, з часом вона вже звикла до нормального життя і згодом заслужила авторитет у учениць. Також вона вступила до НТШ у Львові де розпочала свою наукову роботу в області географії написання праць по географії вона доречі була єдиною жінкою вченою географії міжвоєнного періоду. Вона стала ініціатором створення географічної комісії та товариства «Рідна школа» також,продовжила свою співпрацю з «Пластом» та співпрацювало з УВО/ОУН, працювала у Львівському українському таємнові університеті де вела лекції з історії та географії. У 1926 році у неї народився син, який в майбутньому стане видатним істориком а саме Ярослав Дашкевич і він був єдиною дитиною в родині. У 1929 році відбувся доволі перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора Володимира Кубійовича до того ж, Олена Степанів стала "хрещеною мамою" Кубійовича і зробила з нього видатного географа у своїй праці «Мені 85» він писав, що саме Олена Степанів допомогла йому увійти в «львівське русло, починаючи від участи на з’їзді українських географів-педагогів у Львові 1930 р., на якому я виголосив доповідь». Окрім заснуванням та співпрацею Олена продовжувала писати праці про історію та географію та стала доволі поважною науковцем у міжвоєнний період. Після початку німецько-радянської війни Олена Степанів залишається у Львові та продовжує свою наукову роботу навіть попри умови окупації, через що, у неї трохи згодом будуть проблеми.
Викладачі й учениці Гімназії Сестер Василіянок., Львів, 20-ті роки. Сидять ліворуч: другий – письменник Юліан Опільський, третій – проф. Осип Янів, четвертий – проф. Остап Макарушка, п’ята – сестра Северина Париллє; стоять у другому ряді ліворуч: третій – Іван Брик, п’ятий – проф. Микола Мельник, шоста – Олена Степанів
–––––
Коли радянські війська наближалися до Львова то багато людей почало евакуацію на Захід, пропонували поїхати в еміграцію і Олені Степанів, однак вона прийняла рішення залишитися у Львові через сина Ярослава і через її власні переконання. Після закінчення Другої світової, Олена Степанів була доцентом Львівського університету, також завідувала сектором економіки Львівського відділу Інституту економіки АН УРСР та науковою співробітницею Природничого музею.
Однак, напередодні нового 1950 року (30 грудня 1949 року) Олену Степанів заарештували радянські спецслужби а ще раніше заарештували її сина Ярослава за "за зраду батьківщини" їй інкримінували таємні зв'язки з Романом Шухевичем, зберігання націоналістичної літератури і публікації антирадянських статтей через Олена провини не визнала й усе заперечувала. Прокурор вимагав 25 років позбавлення волі. Олену Степанів засудили на 10, проте, як особливо небезпечну державну злочинницю, відправили до Мордовського табору де вона пробула в доволі тяжких умовах до 1956 року вона повернулася назад до Львова разом з сином Ярославом однак, її будинок вже на той момент був давно конфіскований та переданий іншій родині, тому вона винаймала маленьку кімнату на околицях Львова, де вона доживала до кінця свого життя, померла 11 липня 1963 року у Львові, похована вона на Личаківському цвинтарі.
Висновок
Таким чином, Олена Степанів довела, що жінка може бути не лише берегинею родинного вогнища, а й відважною захисницею своєї держави та визначною інтелектуалкою. Її приклад надихає сучасних українців на боротьбу за правду, свободу та розвиток науки й освіти. Її ім’я назавжди закарбоване в історії як символ сили, мудрості та відданості Україні.
Список використаних джерел і літератури
Байдак. М. С. Жінка в умовах війни у світлі повсякденних практик (на матеріалі Галичини 1914-1324 рр. Дис…канд. істор. наук за спеціальність 07.00.01 – Історія України. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2017. 308 с.
Кос. А. Героїня України Олена Степанів / Львів, 2005 р. вид. Галиц. Вид. Спілка
Книш. І. Останній салют Олені Степанів // "Визвольний Шлях", Лондон, 1963, кн. 11-12.
Козак. Н. Олена Степанів: історія першої у світі жінки-офіцера, яка воювала в УСС та УПА // інтернет - ресурс «Артефакт» [режим доступу] : https://artefact.org.ua/history/olena-stepaniv-istoriya-pershoyi-u-sviti-zhinki-ofitsera-yaka-voyuvala-v-uss-ta-upa.html
Кубійович. В. Мені 85 / Париж - Мюнхен, 1985 р. вид. Молоде життя
Мазіна. Н. Одна з перших українських воячок. Легендарна старшина Січових Стрільців — Олена Степанів // інтернет-ресурс "hromadske" [режим доступу] : https://hromadske.ua/posts/odna-z-pershih-ukrayinskih-voyachok-legendarna-starshina-sichovih-strilciv-olena-stepaniv
Смирнов І. Любіцева О., Цуй Чж. Олена Степанів – офіцер УСС та УГА, український дипломат, географ, геологіст. // Вісник КНУ ім. Т. Г. Шевченка. 2021. № 1/2(78/79). С. 19-25.
Степанів. О. Спогади-роздуми хорунжої Українських січових стрільців Олени Степанів жінок на фронті під час Першої світової війни // Назустріч. – Львів, 1934. – 15 червня. – Ч. 12. – С.3.
Тишкевич. М. Олена Степанів: Я залишаюся зі своїм народом // інтернет-ресурс «Український інтерес» [режим доступу] : https://uain.press/blogs/olena-stepaniv-ya-zalishayusya-zi-svoyim-narodom-1373419
Шаблій. О. Олена Степанів : науковець і педагог // Доктор філософії Олена Степанів: географ, краєзнавець, педагог : матеріали Міжнародного наукового онлайн-семінару до 130-ліття від народження ученої (Україна, м. Львів, 20 грудня 2022 р.). Львів : Простір-М, 2023. 268 с.
Комментарии
Отправить комментарий