Після поразки Росії у війні з Японією 1904-1905 рр. у Китаю залишилось багато вояків, а в тому і мій батько – козак з Полтавщини. Я ж народився в Китаю в місті Харбін і хоч московські впливи з минулого давали про себе знати, але я ніколи не забув свого українського козацького походження, бо так мене виховав мій покійний, царство Йому небесне, тато...
Манджурія, де ми перебували, мали свою протягуючу силу - це її великі, незаселені простори. Але, це незважаючи на те, що Китай вже тоді був густо заселений, то ніхто з китайців з центрального Китаю не хотів осідати в Манджурії. На те було дві причини : дуже гострий клімат та минулі історичні події. Ті минулі події вселили у пересічного китайця переконання, що краще жити в тісноті центрального Китаю, ніж і на широкому просторі, але по сусідству з московитами.
Ще пам'яталось, що "Дальнєвосточная Сібірь" була колись китайскою країною, яку московити "русифікували" всякими способоми, хоч більшість місцевого автохтонного населення були "хіняни" (китайці з мішаниною інших азійських племен.)
Московська імперіалістина політика для своєї експанзії в Азії потребувала забезпечити для себе той широкий край і для того просто фізично нищила все історичне чи етнографічне китайське. Поступово, рік за роком, змінювали навіть всі місцеві китайські назви поселень і місцевостей на московський лад. А китайців – господарів цього далекого східнього краю. Москва нищила небувалими фізичними способами. Тоді розстріл або петля на шию рахувались "гуманним" або ще "людяним" способом народовбивства.
Китайці носили довге волосся всі, в тому числі і мужчини. І ось московські "культуртрегери" використовували ту національну китайську традицію для свого московського садизму в цілі розв'язання "китайської проблеми в Сибірі".
Москалі ловили китайців, хапали по три-чотири особи, зв'язували їх косами "букет", себто – до купи, і спихали зі стрімкого берега в річку. Нещасні точились на очах завойовника, так званого "христолюбіваго руськаго воінства"... Якщо ті "ході" (московська насмішлива назва китайців, подібно, як нас називають "хахлами") і вміли плавати, то звязані волоссям їхніх довгих кіс не могли тим спастися, бо їхні рухи паралізувались. Вони один другому перешкоджали і тонули в глибоких хвилях рік на "гордість, радість, сміх і славу вєлікай Расєї"...
Таким "винахідливим" способом Московська імперія забезпечувала для себе "необ'ятниє" простори у східній Сибірі. А щоб скоріше той процес "русифікації" краю і скоріше знищити решти автохтоного населення, "державні мужі" того краю рішили "побідоносно" прискорити те народовбивство. З наказу московського генерал - губернатора "Приамурской" области від 1914 року рішено всіх "ході" (китайців) "виселити" до Китаю. Робилося це в такий підлий спосіб. Усіх китайців, як "врагов отєчества", включно зі старими і дітьми немовлятами вигняли на берег ріки Амуру, обманюючи, що їх туди наказано виселити. В дійсності ж виконання того історичного наказу робилося інакше. Коли на березі широкої річки Амуру було зібрано тисячі вигнаних китайців оточених московським військом, то залунав наказ : «Насядай на врагов, брасай іх у рєку!»... Почалася жахлива бойня... Береги Амура скропилась кровю, а хто не був добитий на березі, той сам кидався у воду. З великої маси нещасних до " хінського" берега повноводної й сильної річки Амура доплили лише 400 китайців... Грубі десятки тисяч так "виселених" "врагов велікай Расєї" загинули на незабутній сором і ганьбу Москви...
Від 1932-го року до 1938 року я мешмісті місті Та - хей - ха (по московські - "Сахалін") проти міста Благовіщенськ на річці Амур. Пам'ятаю три серпневі дні звані "Днями молитов за вбитих і потоплених москалями." До цих днів мешканці цього міста щороку приготовляли індустріальним способом такі пляшки, щоб вони не могли потонути, коли їх пустити в річку. В них наливали олії з ґнотом, який запалювали і так пускали в ріку по течії. Вночі це було чудове видовище. Амур блищав тисячами огнів. Це робилося скрізь по течії Амур і без перерви три дні пливли ці символічні свідки ненависти китайців до московської ментальности. Цей ритуальний акт мав свій символічний зміст : то, ніби, душі затоплених і вбитих допоможуть своєю ізотеричною силою повернути назад до Китаю зайняті московинами китайські землі в Сибірі.
Я, як українець, глибоко співчував душевному болю китайців та їхньому природньому бажанню, але у ці три серпневих дня майже цілими добами висижував, не виходячи з хати.... Було дуже прочуло дивитися, як до Сахаліну допливали з Мохо ті маси горіючих символічних плящок, що віщують прийдешню волю для сплюндруваного краю...
Задумуюсь і проходжу до висновку, що китайці, які пускали до течії Амуру ті горіючі пляшки, мали рацію... Передбачаю, що "Російська" імперія підкочується до свого фізичного розвалу бажає Китай...
Комментарии
Отправить комментарий