Масове переселення українців на територію «Сірого Клину» розпочалося з початком будівництва Транссибірської залізниці магістралі (1895 р.)та початок Столипінської аграрної реформи. В основному переселенцями з України були вихідці з Чернігівської губернії. А вже у 1907 році основними переселенцями до Сірого Клину стали жителі з Харківської, Полтавської, Катеринославської, Київської, Волинської та деяких інших губерній в основному, українці переселялися у сільську місцевість та переселялися у місто Омськ, внаслідок чого він став неофіцим "центром" для українців. У 1899 році був виданий указ «О доброволь ном переселении сельских обывателей и мещан на казенные земли» у ньому окрім того що дозволялося переселятися на територію «Сірого Клину» так і держава надавала землю для переселенців з усіма правами на неї та податками. Окрім цього, росіяни планували зробити з новоприбулих поселенців представників типових росіян з колонізованих районів однак, їм не вдалося це зробити, адже українці мали перевагу, їх підтримували і білоруські переселенці якщо виникав конфлікт з представниками російської адміністрації то білоруси ставали на сторону українців і це, стосувалося не тільки у сварках по різним справах, а навіть і політичних. Окрім виникнення такими цікавих особливостей на території Казахстану виникали села з питомо українськими назвами такі як, Малоросійка, Пантелеймонівка, Веселе і інші.
Як згадував, один землемір з Полтавщини який переїхав жити до Омська де він згадував що місто виглядає як московське проте на ярмарках, люди спілкуються виключно українською мовою. Також, в місті Томську розквітає українське життя, у 1907-мому українцями-студентами місцевого університету була заснована Українська студентська громада, яка була справжнім гуртком та кузнею молодих українських патріотів. Паралельно цьому існував також і український гурток «Просвіта». Найбільшим періодом переселення в історії Сірого Клину в рамках переселення став період 1910-1914 р. тоді переселилося на територію Сірого Клину понад 541 тис. українців в основному це були селяни вихідці з Катеринославської губернії.
З початку Першої світової війни, цей регіон був типовим і до нього не докочувалися бойові дії, натомість цей регіон як і всі інші тилові райони російської імперії стали пунктами для прийому військовополонених українців з УСС, а також у 1916 році відбулося Центральноазійське повстання, серед якими були і повстання казахів, це було повстання проти того, щоб набирати людей з тилових частин російської імперії і це було перше повстання проти імперської влади, однак в придушені повстання приймали участь і українці бо казахи вважали їх за колонізаторів.
Після повалення царату на територію всієї російської імперії для українців Сірого Клину це стало періодом для відкриття нових можливостей. Новина щодо повалення царату, досягнуло на територію Сибіру першим ніж навіть на територію України. З початком подій, постало багато українських організацій, також почалася українізація військ, в казармах 37-го стрілецького полку декілька українських офіцерів дістали дозвіл на організацію української військової частини яка була заборонена місцевою військовою округою. Було зорганізовано перший «полк ім. Петра Дорошенка» вони увійшли до складу 39-го сибірського піхотного полку, згодом було утворено «Перший український Курінь ім. Петра Сагайдачного» та «Курінь ім. Тараса Шевченка» до цих всіх формацій, входили як місцеві українці, так і воїни УСС. Окрім військових, виникали ще і українські громадські організації на території Сибіру такі як Українська Вільна Громада у Омську, Томська Окружна Рада також, в Омську та по всьому Сибіру діяли філії допомогових установ, що постали в Києві з метою опіки над українцями з Галичини й Буковини, вивезеними російською владою до Росії та українцями-вояками Австро-Угорської армії, що опинилися в російському полоні. Не відставали від налагодження українського життя і українські військовополонені УСС вони допомогли у видачі газети «Українського Голосу» в Омську та «Українське Слово» в Томську також, було засновано українську школу у місті Ново-Миколаївськ
20 березня з ініціативи місцевої групи українських соціалістів-федералістів - котра сама щойно відновила свою легальну діяльність - відбулися перші організаційні збори томських українців, на якому було вирішено заснувати Український клуб «Згода». Від імені зборів було скеровано вітальну телеграму на адреси голів Тимчасового Уряду та Петроградську Раду робочих та солдатських депутатів, у якій висловлювалися надії на те, що нова Російська держава задовольнить справедливі вимоги української нації на автономію та побудову держави за федеративно-демократичним принципом.
На початку серпня 1917 р. відбувся Перший Українській з’їзд Сибіру, що заснував Головну Українську Раду Сибіру й вислав делегата до Української Центральної Ради в Києві. Важливою подією в організованому суспільно-політичному житті українців Сибіру став Другий Сибірський Всеукраїнський з’їзд, що відбувся 11-13 серпня 1918 р. в Омську. Делегати з’їзду вимагали від Сибірської обласної думи проголошення самостійності Сибіру і здійснення принципу самоврядування для окремих національностей, зокрема, для українців, а також створення Сибірської армії для охорони країни.
Надзвичайний з’їзд Сибіру вислав привітання до Української Центральної Ради у Києві з нагоди проголошення Третього Універсалу, а Обласна Рада 7 січня 1918 року повідомила що не визнає більшовицьку владу яка сформувалась у Петрограді. В кінці січня, 1918 Томський совєт робітників і солдатів розігнав Сибірську Обласну Раду, але з її доручення далі діяв Тимчасовий Автономний Уряд Сибіру, і таким чином на території Сибіру утворилося двовладдя.
Тим часом, за часів гетьманату Скоропадського відбулася перші дипломатичні кроки між урядом Гетьманату та Сибірським урядом перші кроки були зроблені Сибірським Обласним Урядом. 12 травня 1918 року Веніамін Песоцький, виконуючий обов`язки головного військового комісара Сибірського Обласного Уряду (цей урядовець ситуативно резидував у Одесі), призначив Івана Кіріллова повноважним представником Сибіру в Україні.
У квітні 1918 року місцеві українські установи на нарадах ухвалили рішення про обрання та скерування власних спеціальних посланців до Києва з метою встановлення прямих контактів з українською владою. Так згодом, до Києва прибула делегація українців до голови МЗС Дмитра Дорошенка з проханням, допомоги та захистити їхні інтереси та призначення українського консула. З подібним проханням прибула делегація з Томська і Новомиколаївська де вони прохали голову МЗС захистити їхні інтереси і їхні інтереси були захищені.
У червні 1918 року після підписання угоди між УД та РСФСР було утворено консульські служби декілька сибірських та далекосхідних міст вже розглядалися в якості осідків представників України. Так, Красноярськ, Томськ, Омськ, Тобольськ, Владивосток, Миколаєвськ на Амурі та Харбин. Аналогічно вже тоді й на посади консулів Української Держави до Сибіру зголосилося кілька громадян, що мали певний управлінський досвід. Зокрема, такий собі агент Російського міністерства торгу й промисловості Андрій Болобан висловив побажання отримати дипломатичне скерування до Західного Сибіру, просили про призначення на консульські посади до Сибіру і Юрій Бойко та Кость Йосипов. Втім, невідомо, як би повернулася сибірська дипломатична політика України, якби не ініціативність тамтешніх українців. Однак, консули були мужніми, через те, що наприкінці травня 1918 року відбулося повстання "Чехословацького корпусу" де була встановлена влада адмірала Колчака.
У серпні 1918 року було засновано консульського агенства ІІ розряду. А вже починаючи з 27 серпня ситуація несподівано отримала блискавичний розвиток. Того дня згідно із одним наказом ця установа підвищувалася у статусі до І розряду, а іншим наказом було затверджене призначення завідуючого консульського відділу МЗС - буковинця з походження, правника та у минулому січового стрільця Осипа Суховерського консульським агентом у Новомиколаєвську.
Осип Суховерський
---
Важливою подією в організованому суспільно-політичному житті українців Сибіру став Другий Сибірський Всеукраїнський з’їзд, що відбувся 11-13 серпня 1918 р. в Омську. Делегати з’їзду вимагали від Сибірської обласної думи проголошення самостійності Сибіру і здійснення принципу самоврядування для окремих національностей, зокрема, для українців, а також створення Сибірської армії для охорони країни. Проте, в умовах громадянської війни в Сибіру на той час перемогли сили білих. Демократичний Тимчасовий Автономний уряд Сибіру в листопаді 1918 року передав владу Центральному Тимчасовому Всеросійському Уряду, котрий очолив адмірал Колчак, і розвиток українського руху в регіоні було загальмовано.
З приходом білогвардійців український рух на Сибіру пожвавився і відбувалася суттєва напруга між українцями щоб цього не було, адмірал Колчак дозволив воювати українським частинам на території Сибіру. Однак, деякі були включені до складу різних частин, так наприклад, курінь імені Тараса Шевченка був включений до 11-ї згодом до 12-ї Уральської стрілецької дивізії, натомість курінь Сагайдачного було розгорнуто в окремий стрілецький полк. Також, окрім цих військових одиниць, був сформований при Чехословацькому корпусі Карпаторуський полк. Цей полк формувався з вихідців з Закарпаття, згодом до цього полку кликали і вихідців з Галичини. Він формувався на базі "Карпаторуської ради" що знаходився у Омську, очолив відомий москвофіл з Львівської області Андріан Копистинський видавали також і власну газету під назвою «Карпатторуское слово»
У жовтні 1918 року у місті Челябінськ відбувся З'їзд делегатів від "карпато - руських колоній Сибіру" та з'їзд полку де вони прийняли резолюцію, у котрій, говорилося що : «не смотря на шестивековую политическую обособ ленность от России, население Прикарпатской Руси (Галичина, Буковина и Угорская Русь) на протяжении своего тысячелетнего существования, со времен Владимира вплоть до нынешних дней, всегда считало и считает себя русским, всегда вело борьбу за русские идеалы, и свою пре данность русской идее запечатлело кровью сво их лучших сынов». Також, було на цьому з'їзді було закликано галичан вступати до до цього полку.
Тобто, тут ми бачимо що на цьому з'їзді було чітко окреслено за що вони воюють. З погіршенням для білих ситуації на Сибірському театрі бойових дій, Карпаторуський полк насильно мобілізував місцевих галичан які опинилися там і це робилося за допомогою облав. У серпні 1919 року Карпаторуський полк було виведено зі складу Чехословацького корпусу і було переведено до складу Сибірського козачого війська однак, у листопаді 1919 року Карпаторуський полк поніс суттєві втрати і був розформований хтось продовжив воювати за білий рух далі, хтось воював за червоних а хтось собі сидів у домівці. Також відбулося дезертирство 1100 людей з куреня імені Тараса Шевченка який мав гарне екіпірування та був оснащений за "останнім словом техніки" він перейшов на бік червоних через їхні перемоги на Сибіру, бійці даного куреня знищили позиції 12-ої Уральської стрілецької дивізії де вони перебували.
У 1920 році було встановлено остаточно радянську владу на території Сибіру. Після встановлення радянської влади на території Сибіру відроджується певною мірою українське культурне життя. Так, в місті Оренбург вже на початку 1921 р. був організований Український клуб імені Т.Г. Шевченка, а в клубі імені И.В. Сталіна, почала роботу драматична секція, що залучала найкращі просвітницькі і культурні сили міста до організації й проведення заходів для українців. В рамках "українізації" діяли українські лікувальні пункти, відкривалися українські школи де компактно проживали українці.
Не дивлячись на те, що українізація йшла чудово, були і проблеми в організації української освіти в Урало-Сибірському регіоні просувалося вкрай повільно. Загальний стан у сфері національно- культурного розвитку української національної меншини регіону наочно ілюструє проведення українізації у Троїцькому окрузі Уральської області, що був одним з найдавніших місць оселення українців в Урало-Сибірському регіоні. Тим не менш, "українізація" проходила своїм ходом і було і була згорнута напочатку 30-х років і проваджувались традиційні репресії проти українців.
На початку 1990-х рр. відбулося певне відродження українського життя на Сірому Клині було створено організації під назвою «Сірий Клин» це український культурний центр який пропагував українську культуоу, але на превеликий жаль він у 2020 був ліквідований Омським обласним судом за адміністративним позовом обласного управління міністерства юстиції РФ. Діяли також місцеві громадські організації такі як : «Національно-культурна автономія українців міста Омська», «Національно-культурна автономія українців Одеського району Омської області», «Національно-культурна автономія українців Полтавського району Омської області». Однак, у 2017 місцевого священика УГКЦ (так,саме так, існувала невелика громада УГКЦ) о. Д. Козака було депортовано з РФ за сфабрикованій справі за звинуваченням у порушенні міграційного законодавства. На превеликий жаль через асиміляційної політики, багато хто зараз воюють за російську федерацію. Сподіваюсь, що після війни буде справжнє відродження української громади на Сірому Клині і повернеться все на круги своя.
Висновок
Сірий Клин є яскравим прикладом української колонізації та збереження національної ідентичності в умовах чужого середовища. Незважаючи на асиміляційні процеси та політичні зміни, українська культура залишила значний слід у цьому регіоні. Історія Сірого Клину свідчить про силу української громади, її здатність до самоорганізації та збереження традицій навіть за тисячі кілометрів від рідної землі.
Пояснення
*Пізній палеоліт - період який тривав епоха, що тривала близько 25 тис. років (від близько 35-40 тис. років тому до 11 тис. років тому).
*Чехослоцький корпус - національне добровольче військове з'єднання, сформоване в Російській республіці у складі російської армії восени 1917 року з полонених чехів і словаків — колишніх військовослужбовців австро-угорської армії, які висловили бажання брати участь у війні проти Німецької та Австро-Угорської імперій.
Авраменко. А. Омськ // https://esu.com.ua/article-76070
Андрусяк. М. Державні змагання Українців на Далекому Сході в 1917—1920 рр. // Літопис Червоної Калини. 1932 р. √4
Бежкович. А, Могилинская. С. Украинцы - переселенцы Семипалатинской области // Ленинград, 1930 г. изд. Академия наук СССР
Багаев. А. 1917 год. Хорошие новости на фоне самосудов и разрухи // інтернет - ресурс tv2 [режим-доступу] : https://web.archive.org/web/20171014182916/http://tv2.today/Istorii/1917-god-horoshie-novosti-na-fone-samosudov-i-razruhi
Захарченко. Р. Згоди та незгоди сибірських українців. Як наші стяги у Томську замайоріли // інтернет - ресурс "Деловая столица" [режим доступу] : https://web.archive.org/web/20171013013058/http://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/zgodi-ta-nezgodi-sibirskih-ukrayintsiv-yak-zhovto-sini-styagi-05052017180000
Захарченко. Р. Гетьманська дипломатія за підтримки нашої діаспори поза Уралом намагалася улітку 1918-го затвердити найсхідніші дипломатичні форпости України // інтернет - ресурс "Деловая столица" [режим доступу] : https://web.archive.org/web/20180928121528/http://www.dsnews.ua/nasha_revolyutsiya_1917/-stribok-na-shid-yak-ukrayinska-derzhava-prosuvala-sibirskih-15082018200000
Закіров. М. Національно-культурне відродження українців Урало- Сибірського регіону (на матеріалах Уральської області) // Історична панорама. Вип. 5
Автор: Сич О.І. | Рік видання: 2007 | Видавець: Чернівці: ЧНУ "Рута" | Кількість сторінок: 158
Кабузан. В. М. Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века – 1989 год. Формирование этнических и политических границ украинского этноса. / Москва, 2006 г. изд. Наука
Кубійович. В., Світ. І. Сибір //
Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1973. — Т. 7.
Крупина. В.О. КОЛЧАК Олександр Васильович // Енциклопедія історії України: Т. 4: Ка-Ком / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2007. - 528 с.
Мицюк. О. Переселення в Степовий Киргизький край (на Сірий Клин). Області: Тургайська, Уралська, Акмолинська, Семипалатинська / Київ, 1909 р. вид. Видано коштом П. Косенка
Олесіюк. Т. Сіра Україна. Українська дочерня осельдча держава в середній Азії / Женева, 1947 р. вид. на правах рукопису
Сибирская речь, № 246, Омск, 9 ноября 1919 г.
Сергійчук. В. Українці в імперії. / Київ, 1992 р. вид. Бібліотека українця
Світ. І. Українські військові формації в Азії // "Свобода" √72 за 1959 рік
Тинченко. Я. Армии Украины 1917 - 1920 годов. / Москва, 2002 год. изд. Восточный горизонт
"Українізація" 1920-30-х років: передумови, здобутки, уроки : [кол. монографія] / НАН України, Ін-т історії України; [авт. кол.: В. М. Даниленко (керівник) та ін. ; відп. ред. В. А. Смолій]. – Київ: [Ін-т історії України НАН України], 2003. – 391 с.
ЦДАВО. Ф. 166, Оп. 9. Спр. 1088. Арк. 18
Комментарии
Отправить комментарий