Стародубщина давня українська земля
Місто входило до складу Чернігівського князівства і у цьому місті відбувалися баталії окрім іноземної інтервенції були і міжусобиці, так відомо що у 1096 році відбулася місячна облога міста Стародуб військами Мономаха і Святополка коли вони пішли у двох до князя Чернігівського Олега Святославовича через те, що він був проти що він не виступив разом з ними проти половців, а навпаки об’єднався з ними. Незважаючи на військовий конфлікт між князями, Володимир Мономах пропонував Олегу «коло Стародуба отчину».
У 1141 р. у Стародубі княжив Святослав Ольгович, у 1147 р. бачимо тут Ізяслава Давидовича, а в 1156 р. – Ростислава Мстиславовича. Згідно з літописом, у 1167 р. князь Олег Святославович «...тоді поїхав до Стародуба, бо стародубці прислали були (послів) до Олега». На той час Олегові Святославичу не вдалося «покняжити» у місті, але у 1174 р. він почав війну за Стародубське князівство, яке на той час належало Святославу Всеволодичу також, у 12 столітті за деякими даними з’явилась гласна емблема Стародуба на печатці князя Івана Всеволодовича та його синів однак, її так і ніхто поки не знайшов. [1], [28], [29], [15].
Подалі Стародубщина входить до складу Великого князівства Литовського де стає прикордонною частиною ВКЛ та Золотою Ордою [1]. З кінця 15 століття Стародубщина увійшла внаслідок війн ВКЛ та Московським царством до складу Московського князівства де перебувала з 1500 року до 1618 року після першої війни Речі Посполитої з Московією та підписання Деулінського перемир'я Сіверський край включно зі Смоленськом та Стародубщиною були приєднані до складу Речі Посполитої. Через декілька років після укладення перемир'я король Сигізмунд ІІІ надав Стародубу Магдебурзьке право що сприяло економічному розвитку Стародубщини і цей регіон став економічно і політично могутмім у майбутньому та це посприяло навіть переселення білорусів та російських старообрядців. Незважаючи на підписання перемир'я між Річчю Посполитою та Москвою все ж не було вирішено одне важливе питання, а саме питання розмежування кордону яке так і не було вирішено остаточно.
У ході Смоленської війни (1632-1634 рр.) московські війська захопили Стародуб, але не встановити контроль. У 1634 році було підписано Полянівський мирний договір за яким по суті був встановлений статус -кво а також, було встановлено лінію розмежування Новгород-Сіверської та Чернігівської земель від Трубчевського і Путивльського районів, а також Брянська, Рославля та Почепа з прилеглими територіями. Сіверська земля була перетворена в Чернігівське воєводство (з Новгород-Сіверським і Чернігівським повітами), а Стародубський повіт відійшов до Смоленського воєводства Речі Посполитої і з таким статусом Стародубщина перебувала до моменту Хмельниччини. [20], [28], [1]
З початком періоду Хмельниччини як і в інших містах Лівобережної України почалося встановлення козацької влади, після перемоги Хмельницького у квітні 1648 року над польським військом то у Стародубі місцеве населення котре складалося з українців, почало валити польські маєтності Вишневецького, Потоцького та Кисіля та тій місцевості. Полки що перебували у місті готували оборону міста, особливо оборона була посилена після того як вони дізналися що місто Новгород-Сіверський був взятий без всякого спротиву навіть не дивлячись на те, що полки були готові до атаки. Вже 10 червня був взятий Стародуб, однак коли пішли війська Хмельницького, польські війська зайняли міста Стародуб, Почеп та Погар. [8], [21], [22], [28]
Одразу після входження козаків до Стародубщини цей край був включений до Борзенського козацького полку через рік Стародубська округа була підпорядкована до Ніжинського полку. Польські та литовські війська перебували у Стародубському краю до 1654 року до поки не вигнав війська Ніжинський полковник Іван Золотаренко. [8],[20], [23]
Адміністративний поділ Війська Запорозького 1647-1657рр.
-
У 1663 році, після того як прийшов до влади Іван Брюховецький відбулася адміністративно-територіальна реформа, місто Стародуб стало полковим містом це реформа була необхідна щоб, послабити великого Ніжинського полку, де переважали сили його політичного опонента Василя Золотаренка. Цей полк складався з 8 сотень : Мглинський, Новгородський, Погарський, Почепській та Почепській, Стародубський, Топальський та Шептаківський сотні. У 1668 році коли гетьман Петро Дорошенко перейшов на Лівий берег Дніпра то Стародубський полк був розформований і на його місці було утворено Новгород-Сіверський полк котрий проіснував недовго після приходу до влади наказного гетьмана Дем'яна Многогрішного то він відновив Стародубський полк. У 1672 році Іван Самойлович створив ще одну сотню Бакланську. [23]
-
Адміністративний поділ Війська Запорозького у 1660-1678 рр.
-
Після підписання Бахчисарайського мирного договору (1681 р.) до складу Російської держави від Речі Посполитої відійшли поселення по берегах р. Сож. їх приєднали до Стародубського і Чернігівського полків. Причому жителі цих місцевостей самі висловлювали бажання “перейти в подданство Россіи”. Зокрема, у листі “пропойскаго” мешканця Василя Красинського до гетьманського сина, стародубського полковника Семена Самойловича, датований 5 грудня 1685 р. йшлося “о желаніи жителей Пропойска и других городов по реке Сож” це здійснити. При цьому мотивація прагнення до переходу під владу царського уряду була така: “... До чого самая кривда бозская великим есть примусем и прозба розных станов люди, во православию мешкаючих, которых през гвалты наворочают на проклятую унию, а иных многих юж и навротили по неволе...”. Проте незабаром, у квітні 1686 р., ці землі знову повернулися до Речі Посполитої на підставі домовленості (“запису”) між обома країнами. [7]
Печать Стародубського магістрату 1696 року
-
Під час Північної Війни (1700-1721 рр.) Стародубщиною не оминула участь у цій війні, російський цар Петро І у 1708 році направив указ до Миколи Іфлянту про те, щоб при наближенні армії ворога потрібно знищити харчі та знищувати села щоб не було просування війська (по факту використати тактику "випаленої землі") але, Стародубський край був зайнятий шведським військом де їх зустрічав Стародубський полковник та наступник гетьмана Івана Мазепи Іван Скоропадський зустрічав їх з " хлібом та сіллю" [8], [19]. Після програшу у війні Стародубщина залишалася у складі Лівобережної України до указу Катерини ІІ однак, і проводилися і створення гербів сотень, у 1775 році вийшов указ Гетьмана Кирила Розумовського про створення корогв, було виготовлено 6 з 11 корогв для кожного полку. Також, після поразки у війні, народ у Стародубщині негативно відносився до росіян, були відомості про те, що місцеве населення висказувалось проти того, щоб діти не жили в Росії і навіть назвали "Князя Меншикова называл князиком, блинниковим сыном и блинником" також, є судова справа де житель міста Почеп лаявся на росіян, називав їх "шавками та поганими собаками". Але, як там не було у 1781році Катерина ІІ ліквідувала полково-сотенний устрій Лівобережної України. На місці Стародубського полка було приєднано до складу Новгород-Сіверського намісництва. А місцевий козацький полк що знаходився на території полка було утворено 34-ий Стародубський полк. [19], [27], [23], [2], [24]
Карта Чернігівської губернії
-
Як би там не були політичні ігри, але саме в Стародубщині було багато маєтностей українських гетьманів Івана Мазепи, Івана Скоропадського, Данило Апостола та Кирила Розумовського, відповідно як і всі інші регіони видавалися укази різні гетьманів які заслуговують на окремий допис. [20]
Церква в Новому Ропску збудована за часів гетьмана Івана Мазепи
-
Після входження Стародубського полку до складу російської держави цей регіон увійшов спочатку до Новгород-Сіверського намісництва, вже у 1802 році Стародубщина входить до складу Чернігівської губернії, як Стародубський повіт [29].
В першу чергу, перед тим як ми перейдемо до періоду визвольних змагань, нам потрібно розповісти про кількість населення та національний склад згідно переписами населення. Отже, згідно перепису населення Чернігівської губернії за 1859 році населення північній її губерній (Стародуб, Новозбиків, Мглинську та Суражських повітах) 425 тис. осіб. У Стародубському повіті проживало 75,2% українців та 21,9 % росіян. У Новозбикові 67% українців, 29, 7 % росіян та 2,2 % білорусів. У Мглинську 95,5% українців та 1,3 % білорусів. Але найбільшим за кількістю білорусів було у Суражському повіті 66 % , 19,3% українці, 11,4% росіяни. [6]
У 1897 році українців приписало лише 778 душ, тут вже наголошується питання про те, що це цифра занижена, адже неможливо за 20 років все змінитися вось так, також, у перепису того ж року, було занижено кількість білоруського населення. [18]
З початком визвольних змагань Стародубщина як і інші повіти Чернігівської губернії були за те, щоб залишитися у складі України на першому селянському з'їзді проголосили щоб північні повіти залишилися у складі України делегати "обурилися, що їх нібито не хочуть прийняття до автономії вільної України" та заявили, що "вони хоча не вміють розмовляти по-вкраїнському, але завжди були єсть українцями і просять їх від вільної України не відштовхувати". Після такого обурення була прийнята резолюція про те, що повіти Сураж, Стародуб, Мглин, Новозбиків та Новгород-Сіверський вважати українським регіоном. Однак, під час управління Тимчасового уряду на чолі з Керенським були спроби приєднати північні повіти Чернігівської губернії до складу Російської Республіки. Згідно з Інструкцією Тимчасового уряду до Генерального Секретаріату де говорилося що влада Генерального Секретаріату розповсюджується на Чернігівщину тільки частково за Тимчасовим урядом залишається лише повіти, Стародуб, Мглин, Сураж, Новозбиків та Новгород-Сіверський. Звичайно, після такого національно свідомі жителі всіх повітів почали писати листи з протестами щодо того, щоб їх залишили у складі України. [3], [9], [29]
Карта Української Народної Республіки на момент 1917 року
-
Першим повітом за яким розпочалася боротьба стало місто Новозбиків, під час підготовки виборів до Українських Установчих Зборів центральний виборчий комітет розіслав листи щоб вони провели вибори, спочатку Новозбиків та ще деякі поселення були проти такого рішення,натомість Київський Центрвиборчком натиснув на проведення виборів і таки трапилося, а також, це рішення дало змогу північним губерніям Чернігівщини певної впевненості щодо прийняття рішень щодо входження цих повітів до складу України. На початку листопада до України приєдналися Мглин та Сураж а 24 листопада, Стародубський повіт проголосив себе частиною України. Також, тут варто зазначити що на північні повіти Чернігівської губернії претендувала і Велика Білоруська Рада, однак, всі північні повіти обрали саме Україну. [9]
Отже, після початку першої більшовицько - української війни Стародубщина та вся Чернігівська губернія перейшла до рук більшовиків до моменту визволення Чернігівської губернії до травня 1918 року. Було піднято два важливих питань, перше питання це зміна адміністративних кордонів. Комісарів було замінено на старост. А також, було поставлено питання, щодо нового кордону. 23 травня розпочалися переговори з розпочалися українсько-російські переговори, які тривали протягом всього існування гетьманського уряду. Одним з основних питань була проблема це питання щодо встановлення кордонів. Росіяни запропонували таку лінію кордону: Сураж — Унеча — Стародуб — Новгород-Сіверський — Глухів — Рильськ — Колонтаївка — Суджа — Беленіхіно — Куп’янськ. Це означало, що Українська держава мала втратити Мглинський та значні частини Стародубського, Суражського, Новгород-Сіверського та інших повітів.[29]
Вже у червні відбувся черговий раунд перемовин щодо кордонів. Під час самих перемовин зі всієї Стародубщини надсилали листи про, більшовицьких агітаторів котрі розпитували людей щодо того, куди вони хочуть в Україну чи в росію, насильно змушують людей підписувати петицію щодо приєднання Стародубщини до складу Московщини погрожуючи розстрілом, те як більшовики переходять демаркаційну лінію та грабують місцеве населення та вивозять продукти до росії , за те, що вони посадили у Мглину 50-150 українських патріотів тільки через те, що вони були за те, щоб приєднати Стародубщину до складу України і багато іншого. Але як би там не було, жителі Стародубщини були тільки за те, щоб вони приєдналися до складу України та жили у мирі та злагоді. 30 жовтня 1918 року Стародубський повітовий староста відправив листа до полковника Петра Болбочана з проханням, щоб ліквідувати більшовицьких агітаторів що засіли у нейтральній зоні а також, ті хто полягли за волю України повітовий староста вирішив виділити 3,5 тис. карбованців для сімей загиблих за волю України.[4], [16], [10], [11], [13], [26], [12], [14], [17], [25], [27], [5]
Після повалення Гетьманату Скоропадського питання щодо приєднання Стародубщини до складу України зійшли нанівець, адже після встановлення влади Директорії розпочалася друга радянсько-українська війна котра як ми знаємо завершилася окупацією України. У 1919 році ці землі були передані спочатку Гомельській губернії РФСР а у 1926 році ці землі було передано до складу Брянської області де вони зараз і перебувають у складі. Після входження Стародубського краю до Росії починається стирання української ідентичності та стирання всього що було пов'язано з Україною на Стародубщині можна ще почути українську, але місцеві жителі це будуть називати це "мєстним діалєктом". Зі Стародуба пішли російські танки на місто, котре було у давні часи неприривно зв'язане на протязі багатьох століть, а саме Чернігів.
Проте, сподіваємося що після цієї війни Стародубщина повернеться до матері України і воз'єднається зі своєю історичним містом, Черніговом. А поки, дякую за те що прочитали цей допис, якщо виникнуть питання, пишіть у коментарях
Список використаних джерел і літератури
[1] Артюх. Л. Стародубщина екскурс у минуле і стан сучасної етнографії краю // Народна творчість та етнологія: №1 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2012.
[2] Боговиря. А. «ПО НАШЕМУ НАЗВАНИЮ — МОСКАЛИ»: РОСІЯНИ У СПРИЙНЯТТІ МЕШКАНЦІВ ГЕТЬМАНЩИНІ XVIII ст. // Український історичний збірник, Вип. 20, 2018
[3] Бойко. В. , Демченко. Т. , Оніщенко. О. 1917 рік на Чернігівщині історико-краєзнавчий нарис / Чернігів, 2003 рік вид. Сіверянська думка
[4] "Відродження" 27 (14) июня 1918, - Ч. 72, - с. 7.
[5] "Відродження" – 1918.– Ч. 178
[6] Вып. 48 : Черниговская губерния : Список населенных мест по сведениям 1859 года / обраб. Н. Штиглицом ; сост. и изд. Центр. стат. ком. М-ва внутр. дел. - 1866. - LX, 229 с.
[7] Гуржій. О. Українська козацька держава в другій половини XVII - XVIII ст. : кордони, населення, право / Київ, 1996 р. вид. Основи
[8] Дорошенко. Д. Коротенька історія Чернігівщини / Чернігів, 1918 р. вид. Сіверянська думка
[9] Дорошенко. Д. Мої спомини про моє недавнє минуле (1914-1920 рр.) / Київ, 2007 р. вид. Темпора
[10] IP ЦНБ НАНУ: Ф.ХІ.- Спр. 2470.-Арк.1.
[11] IP ЦНБ НАНУ: Ф.ХІ.- Спр. 2470.-Арк. 2
[12] IP ЦНБ НАНУ: Ф. ХІ. – Спр. 2470. - Арк. 3.
[13] IP ЦНБ НАНУ: Ф. ХІ. – Спр. 2475. - Арк. 1
[14] IP ЦНБ НАНУ: Ф. ХІ. – Спр. 2468. - Арк. 1
[15] Желіба. О. Геральдика Стародубщини // Український вимір. Міжнародний збірник інформаційних, освітніх, наукових, методичних статей і матеріалів з України та діаспори. - №5. – Ніжин-Київ: НДУ ім. М. Гоголя, 2006.
[16] НБУ. // ІР : Ф. ХL. – Спр. 2475. – Арк. 7
[17] НБУ. // ІР : Ф. 1 – Спр. 57 938. – Арк. 1
[18] Олесюк. Т. Північні кордони Української Народної Республіки // Табор 1934 рік
[19] Павленко. С. Військо Карла XII на півночі України / Київ, 2017 р. вид. Києво - Могилянська академія
[20] Реднюк. Т. Стародубщина - зрусифікована історично українська порубіжна земля // Народна творчість та етнологія: №1 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2021.
[21] Літопис Самовидця (вид.1971 р.) / Київ, 1971 р. вид. Наукова думка
[22] Лазаревский. А. Описание старой Малороссии. ‒ Т. 1: Полк Стародубский. ‒ К., 1888.
[23] Заруба. В. Адміністративно - територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького / Дніпропетровськ, 2003 р. вид. Ліра
[24] РГАДА, Ф.248 - Оп.29 - Кн.1793 - Л.76.
[25] ЦДАВО. Ф. 3766. – Оп. 1. – Спр. 186. – Арк. 75, 76
[26] ЦДАВО. Ф. 3766. – Оп. 3. – Спр. 7. – Арк. 3
[27] ЦДАГО. Ф. 1. – Оп. 6. – Спр. 1. – Арк. 96
[28] Чухліб. Т. «Стародубщина чекає на повернення...» історичні, історіографічні та політичні проблеми українського субрегіону російської федерації // Сiверянський лiтопис. — 2014. — № 5.
[29] Чухліб. Т. Стародубщина - давня українська земля // газета «День» √ 170, (2011)
Комментарии
Отправить комментарий