Щодо діяльності ОУН на території Миколаївської області то інформація відсутня. З початку німецько-радянської війни Миколаївщина як і вся Україна почала готуватися до оборони проти німецьких військ. Німецькі війська увійшли до Миколаївської області вже 2 серпня де вони зайшли з тилу радянським військам, вони увійшли до міста Первомайськ а вже 17 серпня німецькі війська увійшли до Миколаєва а вже до кінця серпня вся Миколаївська область була окупована німецько-румунськими військами.
Радянські війська намагаються відбити атаку німецьких військ, 1941 рік.
-
Після того, як область була окупована вся Миколаївська область, була сформована група ОУН (м) з Буковини більш відома як «ПУМА» на чолі з Орестом Масікевич вона направлялися до Миколаєва наступним шляхом, Вінниця – Балта – Одеса – Миколаїв. Після прибуття члени ОУН (м) одразу почали проникати у адміністрацію Миколаєва, відомо що члени ОУН (м) Орест Масікевич став головою міської управи міста, а Богдан Сірецький став начальником поліції.
Оунівське підпілля зорганізовала комітет допомоги, котрий мав допомагати військовополоненим, пораненим, інвалідам, дітям з незаможних родин. Цю організацію очолила Віра Дорохольська вона була за часів радянського періоду викладачкою Миколаївського педагогічного інституту. Після того, як прийшли німці, її призначив Орест Масікевич до міської управи де вона була інспектором бібліотек та музеїв. Саме допомоговий комітет став прикриттям для діяльності ОУН.
Віра Дорохольська
-
1 вересня 1941 року до Миколаєва прибувають члени ОУН (б) на чолі з Дем'ян Мацілінський, окрім Миколаєва члени ОУН (б) зайшли до Нової Одеси та Соляни де вони розпочали свою агітацію за незалежну Україну вони прагнули приєднатися до будівництва влади у Миколаєві, однак всі основні посади зайняли мельниківці але все ж, Дем'яну Мацілінському вдалося зайняти посаду начальника стройової частини української поліції. Наприкінці вересня відбулися підпільні збори де приймали участь люди з Нової Одеси де їх прийняли до членів ОУН також, було наголошено що Оунівці бандерівського крила не повинні вести боротьби проти мельниківців в міській управі (таким чином протистояння з мельниківцями на протязі існування підпілля було відсутньо). Оунівці (б) зорганізували у Миколаєві обласний відділ пропаганди де вони розповсюдили його на Миколаєв, Баштанку, Вознесенську, Новоодесу, Привільненськ, Олександрівку, с. Піски (Баштанського району) та Констянтинівка (Південноукраїнського району). Штаб Миколаївського обласного проводу ОУН знаходився у історичному музеї працювала друкарка, виготовлялися прокламації також, членам ОУН вдалося завербувати до власних лав Віру Дорохольську вона була конспіровним агентом ОУН (б) в управі.
У листопаді 1941 року розпочалися репресії зі сторони німецької влади вони отримали наказ на арешт та розстріл обох ланок ОУН, бандерівців за те, що вони проголосили незалежність України, а щодо мельниківців через їхнє розгортання Української національної ради було заарештовано 16 чоловік. Репресії продовжувалися до січня 1942 року де багатьох було розстріляно, комусь вдалося втікти до сусідньої Дніпропетровської області. Внаслідок чого, у Миколаєві створюють школу СД для проникнення у підпільні організації, ця школа базувалася на вулиці Адміральській. 7. Але нажаль німці отримали документи про діяльність Миколаївського підпілля
Після репресій, діяльність ОУН продовжилася наприклад, читалися лекції з історії України де учасники збиралися 2 на тиждень вони проходили то у музеї та меблевій фабриці але всі виходили конспіративно, через побоювання арешту. Але все ж німці розпочали вже другу хвилю арештів вони розпочалися у жовтні 1942 року почалося з того, що було заарештовано хлопців які їхали по селах які, роздавали літературу, агітували за незалежність України. Потім відбувся арешт націоналістів у Пісках у самому найбільшому за кількістю членів ОУН комусь вдалося уникнути репресій вони виїхали з-за меж та продовжили свою діяльність.
У 1943 році розпочалися знову репресії проти ОУН на допитах всі тримався та не видавали підпільників. У тому ж 1943 році до Миколаєва прибув молодший брат Богдан Бандера, це молодший брат Степана Бандери згодом він переїхав до Херсону але трохи згодом він був переведений до Миколаєва в якості референта з молоддю згодом відправили керувати Баштанським відділом. Також, у Баштанці перед приходом радянської влади планувалося утворити дві криївки, однак майстрам вдалося зробити лише одну і ту помітили німці коли відступали з області.
Богдан Бандера
-
З приходом радянської влади на територію Миколаївської області націоналістичне підпілля продовжило своє існування, буквально перед наступом радянських війни на Миколаївщину було сформовано групу з 20 людей яка була озброєнна та відправлена до лав УПА, де вони прийняли участь в національно-визвольної боротьбі в лавах УПА - Південь, однак їхні імена по сей день невідомі їхні імена.
Що стосується міжвоєнного періоду існування ОУН в Миколаєві, то воно продовжило існувати але за вже почали пресувати радянські спецслужби затвердили справу під назвою "Тризуб"
я своєчасно перехопити канали зв’язку та ввести до оунівського підпілля, яке з поверненням радянської влади починало діяльність в нових умовах, кваліфіковану агентуру. Були виявлені периферійні організації українських націоналістів та зв’язкові лінії з Дніпропетровською й Одеською обласними організаціями ОУН. Миколаївське УМДБ також хизувалося встановленням членів місцевого підпілля як керівників, так і рядових, а також їхніх зв’язків. В одній із доповідних чекісти вказували, що встановили особи 950 членів ОУН на Миколаївщині.
Співробітники радянських органів державної безпеки не приховували, що успіху досягли за рахунок якісної "роботи", яку проводили агенти та секретні інформатори. Протягом 1944-1946 років у справі "Тризуб" був завербований 41 "сєксот". Найбільш продуктивними були агенти "Боєвой", "Морозова", "Удар", "Валя", "Апрєльская", "Волошин", "Надя" і "Євгеній".
За результатами розробок, чекісти склали схему структури Миколаївського обласного проводу ОУН. На чолі організації був Довбуш – уродженець Буковини, який користувався псевдонімами "Директор" та "Остап Яворський", загинув у перестрілці з нацистською службою безпеки СД у 1944 році. Керівником референтури Служби безпеки ОУН був "Роман" ("Юхим"), який загинув разом із "Директором". Уродженець Нижньодніпровська Дніпропетровської області Григорій Кононов ("Михайло", "Ігор", "Геннадій", "Олег") відповідав за проведення агітації. Після загибелі Довбуша Кононов очолив Миколаївський обласний провід, але вже у вересні 1944 року був заарештований УМДБ. За півроку до цього, у квітні, був заарештований заступник керівника СБ обласного проводу Іван Ковальський ("Андрій") – уродженець Балаклійського району Харківської області
Відповідно до складеної Миколаївським УМДБ схеми, обласному проводу підпорядковувалися наступні оунівські організації:
Миколаївська міська (провідник "Іван")
Вознесенська окружна ("Ворон")
Великоолександрівська окружна ("Барабаш", пізніше – Назаренко)
Херсонська окружна (Богдан Бандера, рідний брат Провідника ОУН Степана Бандери)
Миколаївська сільська окружна (Павло Микитенко – "Хвиля")
Ново-Одеська окружна (Григорій Кононов).
Окрім цього, в рамках розробки агентурної справи чекістам вдалося виявити 14 районних осередків націоналістичного підпілля та 30 конспіративних квартир.
Завдяки агенту "Бойовому" всі дії Кононова з відновлення структурних одиниць підпілля, зокрема за рахунок вже перевірених підпільників та залучення нових кадрів, були відомі співробітникам МДБ. Скориставшись цим, чекісти засилали до підпілля значну кількість агентів, що дозволило їм взяти місцеву ОУН під повний контроль й зрештою заарештувати Кононова, який під час цього намагався вчинити самогубство.
Після арешту Кононова, чекісти створили повністю легендований обласний провід ОУН, який складався виключно з агентів МДБ: "Бойового", "Удару", "Морозової" та "Валі". Самі агенти один одного не знали, тому вважали за справжніх оунівців. Мета діяльності цього легендованого проводу полягала у встановленні уцілілих кадрів ОУН, а також намаганні отримати канали зв’язку з реальними осередками підпілля на території інших областей України, а в ідеалі – вийти на керівництво підпілля націоналістичного руху та командування УПА.
За два роки розробки справи "Тризуб" чекістам вдалося заарештувати 181 учасника націоналістичного підпілля Миколаївщини. Серед них, зокрема були:
Михайло Леванісов, уродженець Миколаєва, директор школи ФЗО, член обласного проводу ОУН
Олександр Назаренко ("Юрко", "Краснівський"), уродженець Ново-Воронцовки, керівник Великоолександрівського окружного проводу
Олександра Ткачова, уродженка Ново-Воронцовки, керівниця жіночої сітки Великоолександрівського району;
Ольга Леванісова, уродженка Ново-Бузького району, зв’язкова обласного проводу ОУН.
У доповідній МДБ з приводу закінчення справи "Тризуб" зазначалися й деякі вироки заарештованим членам ОУН. Воєнний трибунал Київського військового округу та військ МВС Миколаївської області засудив Ковалевського, Назаренка та Джемерчука до розстрілу; Кононова, Леванісова та Ткачову – до заслання на 20 років каторжних робіт. Багатьох інших членів місцевого підпілля було засуджено до каторжних робіт на 15 років з конфіскацією майна та на 10 й п’ять років таборів з подальшим ураженням в правах.
Станом на літо 1946 року агентурна справа "Тризуб" вважалася реалізованою й була закінчена. Матеріали на тих членів ОУН, яких не вдалося знайти або ж стосовно них не було достатніх підстав для арешту, були винесені в окремі провадження. Однак, навіть після репресій зі сторони НКВС миколаївські підпільники намагалися спробувати знищити новостворений крейсер "Куйбышев" вони піднесли вибухівку та підірвали її однак вони пошкодили корабель, їх спіймали співробітники НКВС та згодом суд виніс вирок про розстріл.
-
Крейсер "Куйбышев"
-
І це була остання акція ОУН, у 1950 році було заарештовано останнього підпільника ОУН на псевдонімом "Бом" його було заарештовано на шляху до Запорізької області де мав утворити там, підпільну мережу, він мав утворити осередок у Приморську. Так що якось так, Миколаївські підпільники боролися за вільну і незалежну Україну.
Висновок
Діяльність ОУН у Миколаївській області мала значний вплив на національно-визвольний рух, однак через репресії з боку нацистських і радянських спецслужб підпілля зазнало серйозних втрат. Після війни радянська влада доклала всіх зусиль для знищення залишків організації в регіоні. Попри це, боротьба ОУН залишила слід у національній пам’яті, ставши прикладом самовідданості та прагнення до незалежності.
Гурова. О. Слід Бандери на Херсонщині // інтернет - ресурс «Херсон» [режим доступу] : https://kherson-yes.com.ua/uk/eternal/slid-bandery-na-hersonshhyni
Зайцев. Ю. Ю. Націоналістичне підпілля на території Миколаївщини в 1941–1944 рр. // Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни: 1941–1944 / гол. редкол. О. М. Гаркуша, авт. колектив: М. О. Багмет, В. Д. Будак, О. М. Гаркуша [та ін.]. – Миколаїв: Квіт, 2004.
Коваль. А. Діяльність Організації Українських Націоналістів на Миколаївщині в 1940 – 1950 -х рр. // Український визвольний рух: наук. зб. — Львів, 2013. — Збірник 18.
Ковальчук. В. ОУН в Центральній, Південній та Східній Україні / Київ, 2011 р. вид. НАН України
Котляр. Ю. Миколаївщина в перші місяці Великої Вітчизняної війни (червень-серпень 1941р.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Вип.26. - 2004. - 26.
Мамедов. А. Діяльність ОУН на Півдні України в роки Другої світової війни // Конкурс студентських наукових робіт «Український визвольний рух 1920-1950-х років»
Малюга. В. М. Антинімецька інформаційно - пропагандистська діяльність ОУН і УПА серед населення окупованої України : дис...к. і-их наук : 20.02.22 / Київ, 2006 рік с. 215
Шанковський. Л. Похідні групи ОУН. Причинки до історії похідних груп ОУН на центральних і українських землях України в 1941-1943 рр. / Мюнхен, 1958 р. вид. Український самостійник
Щур. Ю. Архіви КДБ: Як було насичене агентами й знищене підпілля ОУН на Миколаївщині // інтернет - ресурс "Depo" [режим доступу] : https://mk.depo.ua/ukr/nikolaev/arkhivi-kdb-yak-bulo-nasichene-agentami-y-znishchene-pidpillya-oun-na-mikolaivshchini-202101171272257
Щур. Ю. ОУНівські адреси Миколаєва // інтернет - ресурс «Націоналістичний портал» [режим доступу] : https://ukrnationalism.com/history/1998-ounivski-adresy-mykolaieva.html
Комментарии
Отправить комментарий