Марко Безручко
Марко Безручко народився 31 жовтня 1883 року у місті Токмак що знаходиться в Запорізькій області в звичайній міській родині. Свою початкову освіту отримав у місті Переяслав що знаходиться на Київщині де він навчався у вчительській семінарії яка готувала вчителів, однак самого Марка це не цікавило і він вирішив вибрати шлях воїна, тому він вступив до Одеського піхотного училища де він закінчив у 1908 році але він не завершив своє навчання у Одесі, він вирішив продовжити своє навчання,тому він вступив до Миколаївської військової академії в Санкт-Петербурзі де він навчався на штабіста. Після закінчення свого навчання в Одесі увійшов до складу 106-го Уфімського полку який базувався у Вільнюсі. Закінчив Миколаївську військову академію у 1914 році.
Приймав участь у Першій світовій війні у складі свого 106-го Уфімського полку де він приймав участь у боях у Східній Пруссії. На фронті він дістав поранення і контузію після чого його було переведено на посаду офіцера для доручень штабу 3-го армійського корпусу. У 1916 році отримав звання капітана, а у 1917 році став штаб-старшиною для доручень штабу 30-го армійського корпусу за роки війни він здобув кілька нагород, найпочеснішими з яких стали орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом та орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість».
Орден Святої Анни
-
Після початку визвольних змагань Марко Безручко включився до розбудови нової української армії чітко усвідомивши те, що «сильна армія — це право на існування нації» тому, він приймав участь в "українізації" війська. У квітні 1918 року його призначили начальником оперативного відділу Генерального Штабу УНР, він продовжив займати цю посаду навіть за правління гетьманату Скоропадського. Після повалення гетьманату він продовжив свою військову службу вже при штабі Січових Стрільців на чолі з полковником Євгеном Коновальцем де координував дії УСС.
Наприкінці грудня 1919 року був інтернований до Луцька де були інтерненовані всі частини УСС. Певний час пробув у таборі для інтернованих, однак вже 10 січня 1920 року до табору інтернованих надійшов запит від Симона Петлюри щоб до нього прибув Марко Безручко для формування нового військового формування Безручко прибув до Варшави де головний отаман його призначив в.о. командира 6-ої стрілецької дивізії де він розпочав свою працю з цієї дивізії. Першою чергового він розпочав з підбором кадрів, спочатку він хотів підібрати кадри з старшин УСС однак поляки відмовили причиною слугувала тим, що УСС могли створити "загрозу" для уряду Польщі та України, бо якраз тривали перемовини щодо укладення договору між вище згаданими країнами. Однак, старшинська рада УСС дозволила вступити старшинам Січових Стрільців до новоствореної дивізії але в індивідуальному порядку
В якості пункту збору було обрано табір інтернованих у місті Ланцут де вже перебувала певна частина полонених та інтернованих вояків армії УНР де загалом було зосереджено 3320 осіб. Вже 8 лютого Марко Безручко видав свій наказ √1 по формуванню дивізії у цьому наказі було зазначено що ця дивізія «має по своєму сформуванню переїхати в Україну і стати кадром регулярної армії української для боротьби з більшовиками» до речі, варто зазначити що високі посади зайняли колишні старшини УСС серед яких були Всеволод Змієнко, Роман Сушко, Григорій (Гриць)Гладкий, Андрій Домарацький та Петро Серга.
Конкорда VI Січової Стрілецької Дивізії
-
Приймали всіх українських військових що опинилися в таборах для інтернування які бажали покинути табір. Вже у березні з табору у Ланцуті відбувся переїзд до міста Брест-Литовський (або Берест) основною причиною стало те, що у таборі розпочалася епідемія тифу яка покосила багатьох військ. У Брест-Литовському продовжилося формування дивізії до яких приєдналися ще й українці з «балаховців»*¹.
Після того як дивізія була сформована вона розпочала свій наступ у складі армії УНР і вона розпочала свій наступ визволяти Україну від більшовиків першим "бойовим хрещенням" дивізії стало визволення міста Бердичів від більшовиків де відбулося також і посвячення прапору, наступною битвою 6-ої стрілецької дивізії бій за місто Київ де спільно з польською армією було визволено це місто від більшовиків і вже 9 травня 1920 року у місті Києві відбувся парад українсько-польського війська. Однак українські війська пробули недовго і були відкинуті більшовиками, однак у червні 1920 року у боях біля села Рудня що на Житомирщині розгромила 73-ю бригаду 25-ї стрілецької дивізії Червоної Армії. За словами учасника бою хорунжого Петра Самутіна, “більшовики позалишали свої шинелі, гармати з набоями, покидали всі кулемети… Командир бригади ледве зібрав 40 чоловік… в 10–12 верстах від місця бою”.
Вручення бойового прапора Стрілецької Дивізії у Бердичеві біля Петлюри стоїть Марко Безручко
-
Перемога українців дала змогу польським союзникам організовано відійти на укріплені позиції за річкою Уборть. Протягом наступних двох тижнів дивізія Безручка героїчно боронила ці рубежі, завдавши великих втрат 25-й і 58-й дивізіям противника. Однак, більшовики були сильніші у живій силі і тому війська поступово втрачали свої позиції та пункти. У липні більшовики увійшли до Львова та рвалися до Варшави.
Над незалежності Польщі нависла загроза. Більшовицька Перша кінна армія Будьонного була уп’ятеро більша за союзні польсько-українські війська (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк). Ситуація на момент серпня була наступною, польським військам вдалося відбити масовий наступ більшовиків на Варшаву, внаслідок чого це згодом історики прозвали "Дивом на Віслі", тоді Будьонний вирушив в напрямку Замостя де він планував здобути перемогу він прибув до Замостя 29 серпня 1920 року
У Замості перебував якраз дивізія Марка Безручка яка прямувала на з'єднання до групи військ що перебувала на Дністрі. Однак Будьонний почав стягнення велику кількість своїх військ до Замостя та розпочав оточення цього міста однак українська 6-та дивізія та ряд інших військових формацій трималися міцно в Замості і штурм Будьонного провалився і його війська було розбито, після перемоги в Замості, Безручка було призначено командиром Середньої групи УНР де він командував військами на Подільському напрямку у жовтні 1920 року отримав підвищення до генерал-хорунжого.
Однак Польща підписала з більшовиками мир внаслідок чого війна була програна, війська та сам командир Безручко опинилися знову у таборі для інтернованих у місті Александруві - Куявському де відбувалися таборове життя. 15 серпня 1920 року була відкрита школа для не писемних метою цієї школи було те, що допомогти тим хто не встиг опанувати школу, у квітні 21-го за сприянням Безручка була придбана для табору друкарська машинка на якій приймали платні замовлення від різних таборових видань та багато чого іншого, а отже виходить що Безручко розбудував таборове життя на чужині. У жовтні 1921 року вийшов наказ про переїзд до іншого табору у Стшалково а потім переправили до Шипйорно де він прибув до 1924 рік.
Але окрім того що він виконував таборові обов'язки він продовжував військову політику. Наприкінці 1920 року, після відступу, Марка Безручка призначили начальником штабу Армії УНР і керівником військової місії УНР у Варшаві. Пізніше Безручко був військовим міністром Уряду УНР на еміграції та членом Вищої Військової Ради УНР а також вступив до Українського Центрального Комітету.
Після ліквідації таборової системи Марко Безручко поїхав спочатку до Львівського області де він хотів влаштуватися на роботу до одній з резиденції митрополита Шептицького, однак йому не вдалося через його відому військову славу тому він переїхав до Варшави де він працював у польському військовому картографічному інституті, та вступив в ряд українських діаспорних у Польщі організацій.
У 1931-1935 роках він – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державу». Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині». У 1934 році був звільнений з картографічного товариства через кризу. Напередодні Другої світової війни коли Польща святкувала 20-річчя незалежності Марка Безручка планували нагородити медаллю в честь 20-річчя відновлення держави, однак Безруко відмовився від медалі, заявив що він воював за Україну.
З'їзд членів Українського воєнно - історичного товариства у 1935 році, у 1-му ряду посередині сидить Марко Безручко
-
У 1940 році був призначений урядом УНР в екзилії був призначений міністром військових справ. Помер 10 лютого 1944 року у Варшаві. Його поховали поруч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка та інших українських вояків у православній частині цвинтаря «Воля».
Висновок
Життя і діяльність Марка Безручка — це приклад самовідданого служіння Батьківщині. Він не лише вів українське військо до бою, а й до останніх днів підтримував ідею незалежної України в еміграції. Його внесок у збереження української державності та боротьбу проти більшовицької загрози має важливе історичне значення. Сьогодні його ім'я повертається з забуття, нагадуючи нам про ціну свободи та необхідність берегти національну пам’ять.
Пояснення
¹*«Балаховці» - окрема від білоруської армії добровольча армія яка утворилася генералом Станіславом Булак-Балаховичем яка складалася окрім з білорусів з представників інших національностей серед яких, українці складали 23%
Бондарчук. Л. Марко Безручко : українець який врятував Польщу // інтернет ресурс «Район. Історія» [режим доступу] : https://history.rayon.in.ua/blogs/646251-marko-bezruchko-ukrainets-yakiy-vryatuvav-polshchu
Вішка. О. Шоста Січова Стрілецька Дивізія Армії Української Народної Республіки. Формування, бойовий шлях, інтернування (1920-1924 рр.) / Торунь, 2012 р. вид. Наукове видавництво Університету імені Миколая Коперника
Липовецький. І. Культурно - освітня діяльність штабу 6-ої Січової Стрілецької Дивізії // Бюлетень. Союзу Бувших Українських вояків в Канаді. жовтень - грудень 1960 р.
Мараєв. В. Марко Безручко - українець, який врятував Польщу // інтернет - ресурс «Український інтерес» [режим доступу] : https://uain.press/blogs/marko-bezruchko-ukrayinets-yakij-vryatuvav-polshhu-979290
Печерський. А. Боронячи Замостя, Марко Безручко воював за Україну: до 140-річчя від дня народження генерал-хорунжого // інтернет - ресурс «AрміяINFORM» [режим доступу] : https://armyinform.com.ua/2023/11/12/boronyachy-zamostya-marko-bezruchko-voyuvav-za-ukrayinu-do-140-richchya-vid-dnya-narodzhennya-general-horunzhogo/
Тинченко. Я. Офіцерський корпус. Армії Української Народної Республіки (1917-1921 рр.). Книга 1 / Київ, 2007 р. вид. Темпора
Самутин. П. VI Січово - Стрілецька дивізія. Організація в Бересті і похід на Київ // «Вісті Комбатантів» – 1971 р. ч. 5 (55)
Удовиченко. О. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921 / Вінніпег, 1954 р. вид. Хорунжий УСС Дмитро Микитюк.
ЦДАВО. ф. 2373, оп. 1, спр. 2, арк.1
Комментарии
Отправить комментарий