Яків Новицький

Народився Яків Новицький 6 листопада 1847 році в селі Аули що знаходиться в Кам'янському районі Дніпропетровської області в сім'ї канцеляриста земського суду. Його батько Павло Іванович Новицький походить з козацько-старшинського роду Новицьких його предок Ілько Новицький був компанійцем*¹ та служив 3 гетьманам Дем'яну Многогрішного, Івана Самойловича та Івану Мазепі. Батько походить з міста Козелецька де він працював суддею згодом він одружився на доньці відставного майора російської армії Єлизаветі Мартиненко. 

Окрім Якова в родині було 4 братів Петро, Іван та Федор та 2 сестер Ганна та Олександра. У дитинстві Яків разом з місцевими сільськими дітьми пас коней у степу, колядувати, посипати, щедрувати, святкувати Великдень та Івана Купала простіше кажучи, дотримувався як місцевих так і загальних українських традицій. Саме з розповідей місцевих українських старих людей він почав цікавиться козацькою історією та визначило його подальшу долю. Тому він хотів повторити цей шлях а задля її реалізації йому потрібно навчатися наполегливо тому він поїхав до свого брата Петра до Олександрівська [Запоріжжя] де вступив до місцевого повітового училища в училищі він навчався дуже чудово за що отримав похвальну грамоту. Однак через смерть батька нажаль він не закінчив освіту. Тому він розпочав займатися самоосвітою читав книги як російських так і українських науковців, він читав ботаніку Андрія Бекетова, філологічні та етнографічні роботи Ізмаїла Срезневського, етнографа Миколи Сумцова, істориків Володимира Антоновича, Миколи Костомарова та Дмитра Багалія. Проте самоосвіта самоосвітою але потрібно заробити на життя так у 1865 році він працював у державній службі на посаді повітового канцеляристом у казначействі однак він пропрацював всього 3 роки тоді він і звільнився. 

——————————————————

Яків Новицький у молоді роки

——————————————————

Але у тому ж році він зустрівся з організатором народної освіти в Україні та людиною яка відстоювала право навчати дітей українською мовою бароном Миколою Корформ саме знайомство Новицького та Корфом визначило долю Новицького як педагога адже Корф побачив в Новицького потенціал і через те що у нього не було бодай початкової освіти він був дуже начитаною людиною тому Корф призначив на роботу вчителя а також, надихнув його на наукову працю. Працював він викладачем у селі Вознесенка (нині входить до складу міста Запоріжжя) у 1869 році. 

————————

Микола Корф

————————

Яків Новицький читав багато педагогічної літератури та наукові статті заради того щоб покращити та виокремити себе як педагог виявив себе "нестандартним" адже окрім традиційних предметів які вивчалися в сільській школі а саме вивчення закону Божого, читання, письма, рахування і співу – він вів непланові предмети такі як, історія, географія, природознавство, фізика, гігієною та технікою. Також, він приділяв велику увагу і диференційному підходу в навчанні, пропонуючи педагогу добре знати рівень підготовки всіх учнів та їх загального розвитку. Спираючись на чималий власний досвід, Яків Павлович категорично виступав проти повторних курсів навчання для учнів. Не забував педагог експериментатор і про моральне виховання дітей. Любов до рідної землі, народної культури, мови, звичаїв, дисциплінованість, взаємодопомога, почуття дружби – ось ті напрями виховної роботи, яким шкільні працівники зобов’язані приділяти постійну увагу. Належне місце у навчальному процесі, за поглядами Новицького, повинно відводитись естетичному та фізичному вихованню.

Також, Новицький наголошував саме на введення навчання українською мовою та друкування підручників саме на українській мові. Внаслідок введення його викладацької діяльності Новицький отримав від Олександрівської повітової ради нагороду у вигляді 100 карбованців сріблом. Тоді, у 1871 році Микола Корф запропонував йому переїхати до села Іванівка що знаходиться на Дніпропетровщині де він побував вчителем всього рік у наступному році його відправили до Ольгино що знаходиться на Донеччині де він пропрацював до 1878 року поки його не звільнили та позбавили право на викладання за зберігання української літератури. Тому Яків Новицький 

Маріупольська шкільна рада взяла на себе обов’язок з’ясувати всі обставини інциденту, а поки що Якова Новицького запросило на службу в статистичне бюро Чернігівське губернське земство. Там Новицькому пощастило короткий час попрацювати під керівництвом відомого діяча в галузі статистики Олександра Русова. 

У травні того ж року Яків Павлович взяв участь в експедиції для опису населення Борзинського повіту Чернігівської губернії. Наприкінці літа цю роботу було закінчено, і Яків Новицький, добившись місячної відпустки, поїхав на Катеринославщину. До Чернігова з різних причин він уже не повернувся, а здобуті ним знання і досвід статистика, постійно використовувалися вченим в історичних та етнографічних дослідженнях. Наступний рік був для нього дуже приємний адже, у нього в наступному році народився син Констянтин і в тому ж році Маріупольська шкільна рада звернулася до Катеринославської губернської шкільної ради з проханням зняти обвинувачення з Новицького та повернути його право на викладання у школі цей запит був виконаний і внаслідок чого, Новицький повернувся до своєї педагогічної діяльності а також, він вимагав повернути 10 книг які були конфісковані однак було повернуто лише 3 книги. У наступному 1880 році він був призначений вчителем у селі Білоцерківка але незабаром йому запропонували зайняти місце секретаря Олександрівської шкільної ради і завідуючого книжковим складом. На останній посаді він прослужив до 1896 р.

Окрім педагогічної діяльності Яків Новицький відзначився і в науковій діяльності займався він в етнографічній діяльності та історії Запорізької Січі. Також, вів листування з видатними діячами історичної науки та археології серед яких імена Олександр Поль, Микола Сумцов, Василь Тарнавський, Дмитром Яворницьким та інші. 

Особливо приязні стосунки склалися з Дмитром Яворницьким, познайомився Дмитро Яворницьким у 1883 році під час експедиції яку організував Яків Новицький по Запорожжю. Розпочалась їхня піша хода від невеликого куреня Яків Новицького і тривала від Олександрівська на захід до Кічкасу, а звідти уверх, понад лівим берегом Дніпра. Враження від цієї першої спільної мандрівки, що супроводжувалася опитуваннями дідів-старожилів козацького краю, були такі сильні, що закарбувалися в пам’яті обох побратимів на все життя.

Яків Новицький щедро ділився з Дмитром Яворницьким своїм досвідом із вивчення історії й топографії колишніх Вольностей Війська Запорозького Низового, надавав йому свої цінні колекції, фольклорні записи, фотознімки, плани-карти, що стали важливим матеріалом для праць молодого дослідника. Тому цілком закономірно, що Дмитро Яворницький надсилав другу й однодумцю на рецензування всі свої праці без винятку. Окрім того, Дмитро Іванович постачав своєму другові наукову літературу , яку надсилав із Харкова і Санкт-Петербурга. Співпрацював з багатьма науковими журналами де публікував статті на різні теми переважно публікував етнографічні матеріали. Яков Новицький мріяв про переїзд до Запоріжжя до місця де він провів більшу частину свого життя але через багато різних причин йому вдалося переїхати. Тому, у 1894 році він завершив будівництва своєї садиби на вулиці Олександрівська 55 три дубки за переказами місцевих жителів 2 з яких були викорчували радянська влада коли будували будинок на цій вулиці а на місці цих дубків була ще й садиба Якова Новицького. У 1902 році став одним з наповнювачем фондів музею імені Олександра Поля [Нині Дмитра Яворницького] наповнював він переважно археологічними знахідками. У 1904 році він став одним з учасників відкриттям у Запоріжжі міської бібліотеки Період з 1905 р. по 1913 р. виявився для Новицького найбільш вдалим на втілення у життя творчих планів і задумів. Саме в цей час світ побачили найвагоміші праці з історії, фольклору та етнографії Запорізького краю які використовують історики і по цей день. 

У 1915 – 1916 рр. «зародилась думка» про утворення в Олександрівську краєзнавчого музею, здійсненням якої активно і зайнявся Яків Павлович. Сюди, до установи, що тільки зароджувалася, він не тільки передав із власного «домашнього музею» велику кількість особисто зібраних експонатів, але й продовжив проводити археологічні експедиції з метою пошуку кісток доісторичних тварин, речей з міст стоянок стародавніх народів. За п’ять років соціально-громадських потрясінь і кривавої війни, з 1917 по 1922 р., значна частина клопітко зібраних експонатів була втрачена під час переходів міста Запоріжжя з рук в руки це підірвало і на так вже погане здоров'я Новицького*², кожна нова влада за переказами старожилів заходила до Якова Новицького як до шанованої людини як Яків Новицький. Після встановлення радянської влади Яків Новицький залишився у Запоріжжі та продовжив працювати в Запоріжжі, де відновив діяльність музею вже у 1923 році. Незважаючи на такі успіхи це було ніщо у порівнянні з тим що він жив у злиднях у останньому листі до Дмитра Яворницького датовано січнем 24 року він писав наступне 

«Ти знаєш мій будинок, в котрому я жив: пам’ятаєш обгорожений двір і садок з пасікою. Тепер не те: з сімьєю в п’ять душ (невістка і онуки) мешкаїмось в трёх невеличких кімнатах с чорного ходу; в дворі, в садку забора нема і сліду – розграблено; плодюче дерево – інше зрубано, друге знівичено, пасіка розграблена. Мало цього – в помешкані столи, стільці, ліжко, вся одежа, посуда, годинник і напослідок фотографічні аппарати (5) реквізовано»

У «Нестора української етнографії» катастрофічно не вистачало грошей, тому за декілька місяців до смерті, а саме 20 січня 1925 р., Яків Новицький вимушений був звернутись до Запорізької окружної міліції з такою заявою: «Не имею возможности содержать на свои средства дворника, прошу Милицию, по примеру прошлого года, разрешить мне исполнять єту обязанность по своему домовладению». 19 травня 1925 р. 

Яків Павлович Новицький помер. Нажаль на даний момент не було віднайдено могилу де було поховано самого Новицького через те що під час активної розбудови Запоріжжя пам'ять про видатного історика була майже стерта була зруйнована його садиба а на місці садиби будинок, дуби як зазначав вище 2 спиляні лише один залишався. Кладовище більшовики зруйнували тому могила находиться невідомо де. 

Висновок 

Яків Новицький залишив незгладимий слід в українській історії та культурі. Його праці є джерелом натхнення для сучасних дослідників, а його приклад нагадує нам про важливість збереження власної ідентичності та історичної пам’яті. Його життя — це доказ того, як окрема особистість може впливати на цілий народ, формуючи його уявлення про минуле та допомагаючи будувати майбутнє.

Пояснення 

¹*Компанійці - вільнонаймані полки Гетьманщини, створені в 60-х — 70-х роках XVII століття. Складались з найманної кінноти, укомплектованої переважно вихідцями з Правобережної України, запорожцями, та іншими бажаючими служити за грошову винагороду. Під час кампаній іноді використовуючи коней лиш для пересування та ведучи бойові дії пішими, на зразок драгунів.

²*Йому на той момент було вже 70 років 

Список використаних джерел та літератури

Бровко. А. С., Бровко. Б. А. Яків Новицький та його імениті предки / Запоріжжя, 1997 р. вид. Тамдем – У

Бровко. Б. А. Зв'язки Я. П. Новицького з відомими діячами науки і культури // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – Вип. XIV. – 254 с.

Бойко А., Бровко А., Бровко Б., Іваннікова Л. Яків Новицький — видатний дослідник і громадський діяч Запорізького краю. //Новицький Яків. ТВОРИ / Упорядн. Анатолій Бойко. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, Інститут історії України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського; Запорізький національний університет; Запорізьке наукове товариство ім. Я. Новицького. У 5 т. - Т. 1. - Запоріжжя: АА Тандем, 2007. - 508 с. Запоріжжя: АА Тандем, 2007.

ДАЗО. Ф. 161. Оп. 1. Спр. 6. Арк 1-3

Олійник. П. Дерева, що говорять: Про кого розповідають запорізькі дуби // інтернет - ресурс «depo. ua.» [режим доступу] : https://zp.depo.ua/ukr/zp/dereva-shcho-govoryat-pro-kogo-rozpovidayut-zaporizki-dubi-21082016140000

Світленко. С. Дмитро Яворницький : вчений та педагог в українському інтелектуальному співтоваристві / Дніпро, 2017 р. вид. Ліра 

Стойчев. В. Запорожский историк Валерий Стойчев выдвигает свою версию о том, где может находиться ныне не сохранившаяся могила нашего славного земляка Якова Новицкого. // Газета «Миг» 2007 г.