Дем'ян Многогрішний

Дем'ян Многогрішний 

Дем'ян Многогрішний народився у 1621 році поблизу м. Короп що знаходиться на Чернігівщині. Народився він у родині Гната Многогрішного та мати котра до нині невідома, у звичайній сільській родині. Окрім нього, в родині було ще два брата Василь та Зиновій Многогрішні. Дитинство, початкову освіту де він отримував нам невідомі, відомо лише те, що він отримав якісну освіту вже навчаючись у Києво-Могилянській академії де він здобув широкі пізнання у адміністративному плані. [11]

Дем'ян Многогрішний приєднався у роки повстання гетьмана Богдана Хмельницького та покозачився. Многогрішний здобув свою військову славу де він отримував авторитет не тільки від рядових козаків, а й ще від самого гетьмана. А також, у 1649 році, його було обрано військовим осавулом. Під час своєї кар'єри осавула він займався підготовкою нових козацьких загонів, забезпечував зброю, боєприпасами та навчання молодиків військової справи тощо. Окрім навчання, Дем'ян Многогрішний виконував також і доручення Хмельницького та його найближчого оточення. Брав участь він у врегулювання напруженого середовища, що склалося між населення Київщини та польськими властями. Також, Дем'ян Многогрішний та Данило Нечай від польського короля Яна Казимира грамоти, які підтверджувала умови Зборівського трактату між Україною та Польщі. Внаслідок чого, це задовольнило як і Богдана Хмельницького, так і польського короля. [1]

Після закінчення війни Хмельницького Многогрішний зникає на певний час і невідомо чим займається, однак, він з'явився вже за часів гетьманування Івана Брюховецького він був призначений Чернігівськім полковником а також, його брат був призначений осавулом Ніжинського полку. Многогрішний виконував всі розпорядження Брюховецького і став на його бік, під час війни з російськими воєводами яку він програв , це призвело до антигетьманського повстання проти нього повстала старшина, серед них був і Дем'ян Многогрішний.

А вже після того, як Петро Дорошенко з'явився на території Лівобережної України та встановивши контроль над Лівобережжям а особливо і північна частина була категорично проти того, щоб ставати під турецький протекторат. Тому, на посаду сіверянських полків було призначено Дем'яна Многогрішного "наказним сіверським гетьманом" після того як його призначили на цю посаду розпочалася вже третья московська - українська війна де він як полководець обороняв північні полки від російських загарбників. Але паралельно з військовими діями він також дбав і про мирне життя північних полків. Зокрема, підтвердив надання м. Стародуб магдебурзького права, а також відновив Стародубський полк котрий розпущений з приходом Петра Дорошенка. [1], [11], [12], [8]

Однак, коли з півдня на Правобережній частині напали татари то Петро Дорошенко вимушений був повернутися до Чигирина заради того, щоб обороняти місто від татар, Многогрішний сподівався на те, що ця війна з татарами буде недовгою, однак, коли пав Чернігів від військ московитян то стало зрозуміло що чекати підтримки зі сторони Дорошенка то розпочалася підготовка до того, щоб припинити бойові дії на території Лівобережної України. У місто Седнів з'їхалися представники північних полків Василь Многогрішний (брат Дем'яна, полковник Ніжинський), Петро Рославець (полковник Стародубський) та Матвій Гвинтовка (колишній Ніжинський полковник) вони почали вмовляти Дем'яна Многогрішного стати повноправним гетьманом Лівобережної України.

Дем'ян Многогрішний відмовлявся від такої влади, як це описував Літопис Самовидця «як стара діва від гарного жениха» однак, 17 грудня 1668 року на козацькій нараді в місті Новгород-Сіверському було затверджено Дем'яна Многогрішного як нового повноправного "сіверським гетьманом" офіційно на цій нараді були присутні тільки полковники з північних полків а також, єпископ Чернігівського та Новгород-Сіверського Лазар Баранович. [11], [1], [9], [5]

Розпочинаємо ми з вами традиційну рубрику для всіх гетьманів України а саме внутрішня та зовнішня політика. Починаємо ми з вами з внутрішньої політики.

Внутрішня політика 

Внутрішня політика за часів гетьманату Дем'яна Многогрішного доволі тяжкою. Після того як він прийшов до влади на Лівобережжі сіверські полки та Київський, Переяславський полки вони визнали владу Многогрішного як повноправного гетьмана Лівобережної України, але не визнали південні полки (Полтавський, Лубенський та Миргородський) Дем'ян Многогрішний намагався домогтися визнання своєї влади завдяки дипломатичним зусиллям у співпраці з московитами. Зокрема, гетьман відправив до південних полків уродженців цих регіонів, які служили у підконтрольних йому військах, із завданням схиляти тамтешніх жителів на свій бік, у тому числі за допомогою антитатарської агітації (це підтверджували у своїх повідомленнях і московські джерела в Україні).

Однак, південні полковники визнали владу Петра Дорошенка і представники Дорошенка це підсилювали і це призводить до того, що проти Многогрішного повстає Лубенський полковник Григорій Гамалія він постає разом з іншими південними полками проти Многогрішного. Розгорівся бій біля Ромен, війська Многогрішного спільно з московськими військами розгромили війська Гамалії. Тим часом Петро Дорошенко надсилає своє підкріплення на Лівобережжя, а саме білгородських татар. Однак, Многогрішному вдалося не без допомоги москвитян виграти цю міні громадянську війну за встановлення влади. Однак, на цьому повстання та спроба встановлення гетьманської влади Многогрішного не зупиняється, він подавляю ще повстання Слобідського полковника Івана Дзиковського, сподвижника Степана Разіна*¹ , що зміцнило його становище в очах Москви. Звичайно, заради того щоб зміцнити своє становище він призначав своїх родичів на різні посади свого брата наприклад він призначив полковником Чернігівським. [10], [13], [11], [2]

——————————

Григорій Гамалія

——————————

Що стосується окрім політичних ігр Многогрішного , то він не забував ще й про розвиток України. Як і всі гетьмани він надавав землі його сподвижникам та монастирям. Але, він також і зробив для міста Чернігова що він звільнив від надання підвод і кормів. Також , він покращував матеріальне становище своєї рідної Alma Mater Києво-Могилянської академії а також Київського Братського монастиря допомогав ректору та ігумену Ваарламу Ясинському котрого ігнорував російський уряд щодо видачі старих маєтностей та надання нових. Але, Многогрішний надав нові села могли бути розташовані приміщення Києво-Могилянської академії та Братського монастиря. Також, обіцяв соорудити церковну школу але це невдалося реалізувати. [4], [7], [11]

Це якщо коротко про внутрішню політику за часів Дем'яна Многогрішного, переходимо ми до зовнішньої політики.

Зовнішня політика 

З приходом до влади Многогрішного він був сторонником російського вектору розвитку тому, одразу після приходу до влади він відправив посольство до Москви з намірами визнати його владу на Лівобережній України та відновити Переяславський договір 1654 року щоб "нога Московська не стояла". Це стало можливим у березні 1669 року у місті Глухові відбулася рада за участю старшин та міщан та російського полковника Григорія Ромодановського. На цій раді був визнаний Многогрішний як гетьман Лівобережної України а також, було підписано Глухівські статті. Що ці статті з собою передбачали : 

1) Зменшення російських воєвод в Україні тепер вони перебували тільки в містах Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів та Остер, також, російським воєводам заборонено втручатися у внутрішні справи міст;

2) Право вільного вибору гетьмана;

3) Водночас було зроблено застереження стосовно того, що обраний гетьман міг бути позбавлений влади лише за дозволом царського уряду, як це раніше було зафіксовано Переяславськими статтями 1659 (за винятком випадків, коли він звинувачувався в державної зради);

4) Гетьман був позбавлений право на зовнішню політику але передбачалося обов'язкова присутність козацьких представників на переговорах московської старшини що безпосередньо стосувалося безпосередньо України;

5) Ці угоди стали першими законодавчо закріплювали право гетьманів утримувати 1 тис. найманого війська.

Звичайно, ці статті обмежували автономію України, однак ці статті зміцнили позиції гетьмана як ставленика Москви. Однак, любовь до Москви закінчилася коли було підписано Андрусівське перемир'я коли Україну було поділено офіційно на Правий та Лівий берег то Многогрішний розпочав таємні переговори з Петром Дорошенком щодо об'єднання в єдину державу але під турецький протекторат. Відповідно старшина котра дізналася про плани Многогрішного, вирішила написати донос на Многогрішного щодо його перемовин з Дорошенком. У ніч з 12 на 13 березня 1672 року група старшин та представники Московської залоги заарештували Многогрішного та відправили до Москви де відбувався суд проти нього де його в кінцевому результаті було вивезено до Бурятії же він помре у 1703 році [1], [3], [11], [14], [2], [6], [4]

Пояснення

¹*Степан Разін ватажок донського повстання 1667—1671 років у Московському царстві.

Список використаних джерел та літератури

[1]Борисенко. В. Дем'ян Многогрішний // ред. В. А. Смолій. Володарі гетьманської булави / Київ, 1994 р. вид. Варта

[2]Гуржій. О. Українська козацька держава в другій половині XVII - XVIII ст. / Київ, 1996 р. вид. Основи

[3]Горобець В.М. ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ 1669 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.: іл.. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Glukhivski_statti_1669

[4]Горобець. В. М., Хижняк. З. І. Дем'ян Многогрішний // Києво - Могилянська академія в іменах XVII - XVIII ст. упор. З. І. Хижяк, Київ, 2001 р. вид.

[5]Дорошенко. Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльності/ Нью-Йорк, 1985 р. вид. Українська Вільна Академія Наук у США

[6]Дорошенко. Д. Нарис історії України. Том 2 (від половини XVIІ століття) / Мюнхен, 1966 р. вид. Дніпрова хвиля

[7] ІР. НБУВ. - Ф. 1. – Спр. 54497. – Арк. 91 зв. – 92

[8]Заруба. В. Адміністративно - територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького / Дніпропетровськ, 2003 р. вид. Ліра

[9]Літопис Самовидця (вид.1971 р.) / Київ, 1971 р. вид. Наукова думка

[10]Мамалага. В. Поворотний період гетьманування Дем'яна Ігнатовича. Квітень-травень 1669 р. : від добровільного визнання до приведення у покору // Батуринська старовина: зб. наук. праць. Вип. 9 (13). Ніжин: ПП Лисенко М.М., 2023. С. 118-123.

[11]Мицик. Ю. Дем'ян Многогрішний // Історичний календар, Київ, 2002 р. вид. Генеральна дирекція по обслуговуванню іноземних представництв

[12] Пиріг. П. Штрихи до соціально-політичного портрету гетьмана Дем'яна Многогрішного // Сiверянський лiтопис. — 2009. — № 2-3. — С. 9-22. — Бібліогр.: 87 назв. — укр.

[13]Сокирою. О. Лицарі другого сорту. Наймане військо Лівобережної Гетьманщини 1669 - 1726 рр. / Київ, 2006 р. вид. Темпора

[14]Чухліб. Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648 - 1714 рр. / Київ - Нью-Йорку, 2003 р. вид. НАН України