Історія України та світу

Українська громада в Німеччині є однією з найбільших українських діаспор у Європі. Її формування тривало протягом багатьох десятиліть і було пов’язане як із політичними подіями, війнами та економічними труднощами, так і з прагненням українців зберегти власну культуру та національну ідентичність за межами Батьківщини. Особливо чисельною українська присутність у Німеччині стала у ХХ–ХХІ століттях, коли сюди прибували студенти, робітники, науковці, політичні емігранти та біженці. Сьогодні українці в Німеччині відіграють важливу роль у культурному, громадському та економічному житті країни. Вони створюють власні організації, школи, культурні центри та активно популяризують українську мову, традиції й історію. Після початку повномасштабної війни Росії проти України у 2022 році українська громада Німеччини значно зросла, а тема підтримки України стала важливою частиною суспільного життя країни. У сьогоднішній статті розглянемо історію формування української громади в Німеччині, о...

   З часу переходу Запорожського Війська під владу російської імператриці в 1734 р., запорожське козацтво не переставало хвилюватись. На Запоріжю цілий час боролись дві партії : московська - автономістів та кримська - самостійників. Останні нераз бажали повернутись під владу кримського хана.      Незадоволені новими порядками, запоріжці уходили за р. Буг, яка була границею Запоріжжя, й в той же час границею Російської імперії з володіннями турецькими. Там серед кочових орд, де признававсб протекторат Туреччини, вони жили й займались промислом. Ряди їх в значній більшости поповнювались вихідцями (еміґрантами) з Дніпровського правобережжя, на котрому запорожське реєстрове козацтво доживало останні дні.     В рядах цих добровільних еміґрантів знаходили пристановище й інші неспокійні елєменти : турецькі, бувші російські й польські підданці, готові в кожну хвилю приняти участь в якій будь авантюрі.     А тому, коли в 1768 р. ...

В другій половині січня 1919 року 4-й Запоріжській ім. Гетьмана Богдана Хмельницького піший полк в складі 1.500 чоловік в темну і морозну ніч вступав до Катеринослава. Ми відступали з північних кордонів України, де ціле літо, в час Гетьманщини, стояли на демаркаційній лінії. Після боїв під Валуйками, Купянським, ст. Бурлуцькою, Мерефою, під натиском московських червоних військ ми відступили аж до ст. Лозової. Тут оточені зо всіх боків, мусіли пробиваися через "царство" Махна і після бою з махнівцями під с. Губинихою, прорвалися на зєднання з відділами отамана Гулого в районі Новомосковського.      Не вспіли ми ще розташуватися в Новомоськовському, як одержали тєлеграфічний наказ з Катеринослава негайно прибути туди. Дорогу до Катеринослава пройшли ми форсовним маршом. Була надія, що там ми відпічнемо після виснажуючих боїв, довгих маршів та походів. Але даремні були наші надії. Замість тихого, спокійного міста ми застали гніздо партійних пристрастей, здеморалі...