Оборона Катеринослава
Не вспіли ми ще розташуватися в Новомоськовському, як одержали тєлеграфічний наказ з Катеринослава негайно прибути туди. Дорогу до Катеринослава пройшли ми форсовним маршом. Була надія, що там ми відпічнемо після виснажуючих боїв, довгих маршів та походів. Але даремні були наші надії. Замість тихого, спокійного міста ми застали гніздо партійних пристрастей, здеморалізовану революційну залогу директоріянських військ, та стан облоги. Колиж зорієнтувалися в місцевій ситуації, то командант Богданівського полку і всі старшини побачили, яка глибока ж ріжниця між нашими запорожцями і катеринославскою залогою і яка велика небезпека загрожує нашому полкові, коли він залишиться у цьому середовищі. Моральний розклад і повний занепад дисципліни були б кінцевим наслідком нашого перебування тут.
Командат полку сотник Лазуренко скликав полкову нараду старшин, на якій обговорюється це грізне положення. Наш кадровий реґулярний полк, загартований в останніх боях, послушний своїй старшині, тепер попадаючи в атмосферу розкладової аґітації, своєвілля та в середовище рознузданої іреґулярщини, міг на протязі короткого часу втрати всі свої бойові вартости і звінелюватись до рівня місцевої залоги. І на полковій нараді вирішено на другий же день виїхати в Кременчуг, на зєднання з Запоріжським корпусом, від якого ми, в силу неспроможних обставин під Лозовою, мусіли відірватись.
Але разом з тим командування, катеринославського фронту розраховувало на нас, як на реґулярну частину, при обороні Катеринослав від наступаючих махнівців. Та всетаки, на другий день після обіду курені, команди і обоє прибули на залізничний двірець і заладувалися в ешелони, що були подані до рампи. Ми відїзджали знову на схилі дніпрової гори, ніби хлюпаючись в водах грізного Борестена. Так хотілося хоч трохи пожити міським культурним життям, хоча на час забути про грізну дійсність. Але виїхати треба було конечне, аби врятувати полк від згубних впливів катеринославської залоги і деморалізаційного впливу великого робітничого міста.
Тільки тепер нам стало ясно і ми зрозуміли, який неоціненний скарб ми маємо в руках і якою силою розпоряджаємо. Тільки тепер зрозуміли, чому з таким сумом і жалем дивились катеринославці на відходячі стрункі ряди Богданівців.
"На кого нас покидаєте!" говорили деякі.
Але самі ми не усвідомлювали собі, в яке грізне становище ставимо ціле місто своїм відїздом. Не дивлячись на всі прохання катеринославського штабу, наш командант полку не погоджувався залишитися.
Та не вспіли ми ще як слід навантажитися в вагони, як одержали розпорядження команданта полку, аби усі старшини зібралися в кімнаті вартового на залізничному двірці.
За кілька хвилин вартового переповнилася старшинами. Війшов сотник Лазуренко і звернувся до нас із такими словами :
"Панове старшини, ми вже постановили їхати до Кременчуга на зєднання в Запоріжським корпусом, аби схоронити боєздатність нашого полку, але тепер виникають перепони, яких я сам не можу усунути і яких не можу брати на своє особисте сумління. Тому я зібрав вас усіх сюди, аби ви почули все те, що тут буде говоритись".
Андрій Гулий - Гуленко
---
Не спів командант докінчити своїх слів, як відчинаються двері і до кімнати входить ціла група цивільних людей. Як виявилося, була це дєлеґація в склад якої входили : Катеринославський Ґуберніяльний Комісар, Ґубеніяльний Командант, Начальник Катеринославських Залізниць, Начальник Залізничної Охорони, Міський Голова, Голова Ґуберніяльної Земської Управи і ще богато інших високих представників місцевої горожанської та цивільної влади, яких трудно собі тепер пригадати. Обличчя у них були збентежені, рухи нервові, очі смутні, невеселі. Спочатку вони якийсь час мовляли, ніби вдивлялися в нас. Нарешті, здається, Ґуберніяльний Комісар виступив вперед і почав зхвильованим, але певним голосом:
"Панове старшини! Сьогодня Україна переживає страшну хвилю. Зо всіх боків вона оточена ворогами, які мов буруни бють в ті нечислені запори, які поставила їм наша молода героїчна армія. Але не тільки зовнішні вороги чигають на неї. Внутрішні, ще більше небезпечні, шарпають її стромлене тіло, пють її кров. Не так давно наш Катеринослав пережив страхіття махнівської навали. Ще руїни від цього гунського наскоку не перестали димитись, ще могили оборонців не цілком присипані, ще сльози на очах матерей не висохли, як гряде друга та сама навала. Марево смерти і загибелі знову повіяло своїм широким крилом над стурбованим містом. Серце стискається з жаху за його майбутнє. Коли ж ви, славні Богданівці, не станете в обороні міста, то ворог камня на камені не залишить, голови дітей наших розібє об придорожні стовпи, плугом розоре головні вулиці і лиш ворон буде крякати над цією новою пустелею. Ви чули бойовий клич Махна : "Смерть городам і буржуям". Нові орди збунтованого селянства вже сунуться на нас, наші передові частини відступають і внедовзі ми їх побачимо на протилежному боці Дніпра. Дорогі Запорожці, - тут голос його задріжав, - чиж не все одно вам боронити чи Кременчуга, чи Катеринослава, аджеж один батько Дніпро, аджеж одна лиш мати Україна. Ми усі тут присутні просимо вас, панове старшини, не вид'їзджайтез полком, а захищайте Катеринослава, який без вас не продержиться і одного дня".
Комісар скінчив і питаючо дивився на нас. Всі мовчали. Тяжке вражіння зробила на нас ця промова комісаря. Ніхто зі старшин слова не забирав, очі були звернені на команданта.
"Панове старшини! Сьогодня Україна переживає страшну хвилю. Зо всіх боків вона оточена ворогами, які мов буруни бють в ті нечислені запори, які поставила їм наша молода героїчна армія. Але не тільки зовнішні вороги чигають на неї. Внутрішні, ще більше небезпечні, шарпають її стромлене тіло, пють її кров. Не так давно наш Катеринослав пережив страхіття махнівської навали. Ще руїни від цього гунського наскоку не перестали димитись, ще могили оборонців не цілком присипані, ще сльози на очах матерей не висохли, як гряде друга та сама навала. Марево смерти і загибелі знову повіяло своїм широким крилом над стурбованим містом. Серце стискається з жаху за його майбутнє. Коли ж ви, славні Богданівці, не станете в обороні міста, то ворог камня на камені не залишить, голови дітей наших розібє об придорожні стовпи, плугом розоре головні вулиці і лиш ворон буде крякати над цією новою пустелею. Ви чули бойовий клич Махна : "Смерть городам і буржуям". Нові орди збунтованого селянства вже сунуться на нас, наші передові частини відступають і внедовзі ми їх побачимо на протилежному боці Дніпра. Дорогі Запорожці, - тут голос його задріжав, - чиж не все одно вам боронити чи Кременчуга, чи Катеринослава, аджеж один батько Дніпро, аджеж одна лиш мати Україна. Ми усі тут присутні просимо вас, панове старшини, не вид'їзджайтез полком, а захищайте Катеринослава, який без вас не продержиться і одного дня".
Комісар скінчив і питаючо дивився на нас. Всі мовчали. Тяжке вражіння зробила на нас ця промова комісаря. Ніхто зі старшин слова не забирав, очі були звернені на команданта.
-У вас, панове, є багато полків, відділів, і кошів, почав сотник Лазуренко, які загальній кількості в пять раз. або й більше перевищують наш полк, а ви сподіваєтеся, що тільки наша участь спасе положення міста.
-Так, панове, відповів комісар, у нас досить війська і досить зброї, але коли це військо дізнається про ваш відїзд, то ні один з них не стане до оборони. Ваш полк усі лічать за дисципліновану і сильну бойову частину і тільки ваш приклад може попровадити решту військадо бою. Від вас залежить рятунок міста. Коли ж ви не зостанетеся, то разом з вами і ми мусимо виїхати.
Після цього голос забрав голос сотник Кириченко, помішник команданта полку.
Цей один з хоробріших старшин нашого полку, сам родом з кубанець, був дуже люблений цілим полком і його погляд був авторитетом для всіх.
-Ми всі патіроти, почав він, і боронимо батьківщину не там, де нам вигідніше, а там де є потреба і де вимагає наш обовязок. Коли ми хочемо виїхати, то тільки для того, аби схоронити свій полк, чи залишитися в Катеринославі. Для нас тепер річ ясна, що ми мусимо боронити Катеринослава, який нам так само дорогий як і кожне інше місто. Який палець не відтяти, кожний болить однаково. Я певний, що так думають усі старшини. Але все залежить від команданта полку, як він накаже, так і буде.
Одразу після ціх слів огні радощів засвітилися в очах делєгації, лиця їх повеселішали, а усім нам ніби якийсь тягар спав з грудей.
Одразу після ціх слів огні радощів засвітилися в очах делєгації, лиця їх повеселішали, а усім нам ніби якийсь тягар спав з грудей.
-Так панове, сказав сотник Лазуренко, ми залишаємося, але я ставлю умову, щоби мій полк був якнайбільш ізольований від ваших частин і займав головний відтінок фронту, бо за ваші частини я напевний.
Делєґація попрощавшись в піднесеному настрої вийшла, а ми вернули до своїх сотень. Ми мали надію, що в бойових обставинах жадної небезпеки що до деморалізації козаків не буде. Одразу в сотнях був наданий наказ чистити зброю і шикуватися до виступу.
Тимчасом Штаб Оборони Катеринослава готовився теж до зустрічі ворога. Гарматні стріли вже було чутно зі сходу. В місті відчувався пригноблений стан населення, яке ще могло забути грудневого нападу Махна, коли після залишення міста австрійцями, він пятндцятисячною бандою затакував місто і зруйнував гарматним обстрілом може третину міста.
Місцева залога заметушилась і як видно готовилась до оборони.
Чудні були для нас назви частин катеринославської залоги, запозичені здається з історії Еварницького. Був тут "Курінь Донецького Кряжу*", "Самарська паланка", "Дніпровська паланка", відділ отамана Горобця і т.п.
Всі ці відділи носили на собі усі ознаки нереґулярщини. Брак дисципліни і субординації, мала вишколеність і панічність. Брак старшинства в їх рядах були головною неґативною стороною орґанізації частин. Кіннота гарцювала по вулицях, часом пострілюючи в повітря. Піхота не сиділа в касарнях, а вічно десь бродила і щось реквірувала. Загально все це пригадувало часи 1917 року, коли після упадку Керенського, всякий авторитет старшинства упав. Кількість залоги доходила до 15 тисяч людей.
Ще в той вечір був розроблений план оборони міста. Штаб оборони, як видно, не почував себе настільки певним і сильним, щоб зробити ворогові спротив на підступах міста, а рішив боронитись по Дніпру с.т. перенести сферу ділянь в саме місто.
Катеринослав (тоді він носив назву Січеслава, назва, яка не дуже прийнялася) лежить на правому березі Дніпра, який в той час не зовсім був замерз і тим самим був натуральною перешкодою, як для маневрових, так і для наступових ділань ворога, тому Штаб виробив плян оборони міста по лінії Дніпра з сильним передмостовим заслоном. Треба зазначити, що Катеринослав лучиться з Лівобережжям великим залізничим мостом, на протилежному боці якого лежить місто Нижнєдніпровськ.
Згідно з пляном оборони, Богданівським полк мав зайняти ці передмостові позиції і міцно їх тримати, маючи до помочі один бронепотяг. Ми були з цього задоволені, бо обсаджували найважніший відтинок, який остановив ключ до здобуття міста.
Решта частин мала тримати берегові позиції вверх і вниз по Дніпру. Після наради виявилося, що ворог вже майже підійшов до Нижнєдніпровська і наші частини з бронепотягами вже на мості. Прийшлося Богданівському полкові спішно вигружуватись і займати вищезгадані позиції.
В місті всі вогні були погашені, зловіща тиша і абсолютна темнота підкреслювали важливість наступаючих подій.
Вневдовзі полк зайняв позиції на пост Амурі, по той бік Дніпра по обох боках залізниці. На залізниці курсував бронепотяг з залоголою, здається, від "Куріня Донецького Кряжу". Курінем цим командував військовий фершал Мелашко - лєґендарно хоробра людина. Разом з ним курінь виявляв велику бойову силу, без свого отамана курінь був зером. Треба було зобачити козакам, що отаман їх залишив позицію і відійшов взад, як вони кидали позиції і панічно втікали.
Штаб нашого полку помістився на залізничному двірці.
Тимчасом Штаб Оборони Катеринослава готовився теж до зустрічі ворога. Гарматні стріли вже було чутно зі сходу. В місті відчувався пригноблений стан населення, яке ще могло забути грудневого нападу Махна, коли після залишення міста австрійцями, він пятндцятисячною бандою затакував місто і зруйнував гарматним обстрілом може третину міста.
Місцева залога заметушилась і як видно готовилась до оборони.
Чудні були для нас назви частин катеринославської залоги, запозичені здається з історії Еварницького. Був тут "Курінь Донецького Кряжу*", "Самарська паланка", "Дніпровська паланка", відділ отамана Горобця і т.п.
Всі ці відділи носили на собі усі ознаки нереґулярщини. Брак дисципліни і субординації, мала вишколеність і панічність. Брак старшинства в їх рядах були головною неґативною стороною орґанізації частин. Кіннота гарцювала по вулицях, часом пострілюючи в повітря. Піхота не сиділа в касарнях, а вічно десь бродила і щось реквірувала. Загально все це пригадувало часи 1917 року, коли після упадку Керенського, всякий авторитет старшинства упав. Кількість залоги доходила до 15 тисяч людей.
Ще в той вечір був розроблений план оборони міста. Штаб оборони, як видно, не почував себе настільки певним і сильним, щоб зробити ворогові спротив на підступах міста, а рішив боронитись по Дніпру с.т. перенести сферу ділянь в саме місто.
Катеринослав (тоді він носив назву Січеслава, назва, яка не дуже прийнялася) лежить на правому березі Дніпра, який в той час не зовсім був замерз і тим самим був натуральною перешкодою, як для маневрових, так і для наступових ділань ворога, тому Штаб виробив плян оборони міста по лінії Дніпра з сильним передмостовим заслоном. Треба зазначити, що Катеринослав лучиться з Лівобережжям великим залізничим мостом, на протилежному боці якого лежить місто Нижнєдніпровськ.
Згідно з пляном оборони, Богданівським полк мав зайняти ці передмостові позиції і міцно їх тримати, маючи до помочі один бронепотяг. Ми були з цього задоволені, бо обсаджували найважніший відтинок, який остановив ключ до здобуття міста.
Решта частин мала тримати берегові позиції вверх і вниз по Дніпру. Після наради виявилося, що ворог вже майже підійшов до Нижнєдніпровська і наші частини з бронепотягами вже на мості. Прийшлося Богданівському полкові спішно вигружуватись і займати вищезгадані позиції.
В місті всі вогні були погашені, зловіща тиша і абсолютна темнота підкреслювали важливість наступаючих подій.
Вневдовзі полк зайняв позиції на пост Амурі, по той бік Дніпра по обох боках залізниці. На залізниці курсував бронепотяг з залоголою, здається, від "Куріня Донецького Кряжу". Курінем цим командував військовий фершал Мелашко - лєґендарно хоробра людина. Разом з ним курінь виявляв велику бойову силу, без свого отамана курінь був зером. Треба було зобачити козакам, що отаман їх залишив позицію і відійшов взад, як вони кидали позиції і панічно втікали.
Штаб нашого полку помістився на залізничному двірці.
Михайло Малашко
---
По обсадженню становища на пост Амурі, розвідка нашого полку захопила місцевий Нижнєдніпровський "совєт" в кількості 22 чоловіка і одразу зіткнуласья з ворогом та привела кілька полонених махнівців. В Штабі була така радість, начеб ми узяли цілу бригаду в полон.
Але якою було несподіванкою для всіх, коли після допиту "махнівців" виявилося, що ці полонені це командант батальйону та красноармійці московського совітського полку.
З цього виникало, що не Махно наступав на місто, а москалі, яких видно той самий Махно перепустив через Павлоград. Справа представлена далеко складніше, бо приходилося тепер мати до діла вже з частинами реґулярними.
Ніч пройшла спокійно. На ранок розпочалася боротьба на відтинку Богданівців, але спільно з бронепотягом їм вдалося відкинути ворога досить далеко.
Але якою було несподіванкою для всіх, коли після допиту "махнівців" виявилося, що ці полонені це командант батальйону та красноармійці московського совітського полку.
З цього виникало, що не Махно наступав на місто, а москалі, яких видно той самий Махно перепустив через Павлоград. Справа представлена далеко складніше, бо приходилося тепер мати до діла вже з частинами реґулярними.
Ніч пройшла спокійно. На ранок розпочалася боротьба на відтинку Богданівців, але спільно з бронепотягом їм вдалося відкинути ворога досить далеко.
Цікаво, що тільки тепер в місцевій пресі повідомлялося що залишення Білгорода, Харкова і бої під Полтавою. Як видно, про ситуацію на Лівобережжу умисне і цілево замовчувалося, мовляв, "на Шіпкє всьо спокойно" і вже коли ціле Лівобережжа знаходилась під московським чоботом, неясніі трафаретні відомості про дійсний стан річей появились у пресі.
Під вечір появилася велика маса друковних метеликів, які розповсюджувалися серед війська. В цих летючках завідомлялося всіх про арешт Болбочана, який ніби умисне залишив Лівобережжа і був у змові з Добровольчою Армією, але мовляв, контрреволюційну гідру одразу вдалося вирвати з корінням. Летючка закінчувалась : "Зрада шириться, шукайте зрадників". Підписано : пресово-інформаційний відділ Штабу Армії.
Я своїм очам не вірив, щоб нашого усім любленого командира Болбочана, котрий не раз показав себе дійсним патріотом і оборонцем України, котрий досі героїчно боровся проти червоної навали, заарештували за зраду і залишення Лівобережжа. Єдиний оборонець Лівобережжа і той був заарештований. Злорадно сміявся і потирали руки ті, для яких арешт Болбочана був громозводом. Дуже пригноблююче вражіння на нас зробила ця вістка.
А тим часом гармати греміли над Катеринославом. Неповинне місто знову переживало страхіття гарматнього бомбардування. Богданівці на Амурі трималися міцно відбиваючись всі атаки ворога. Отаман Мелашко з броневиком і його ослоною виявляв чудеса хоробрости. Він був тим маґнетом, що елєктризував своїх людей до чину. Але треба було отаманові Мелашкові піти на перевязку (він був ранений в боях) до перевязочного пункту, аби перебандужувати свою ногу, як броневик з цілою залогою панічно залишав позиції і тікав. Стрілою вилітав отаман, недокінчивши перевязки, на зустріч своїм козакам.
-Дітки, хлопчики мої, не тікайте, я тут з вами - кричав їм на зустріч отаман шкандибаючи на раненій нозі. І тільки зобачивши свого отамана "дітки" затримувалися і знову йшли з ним вперед.
-О, Господи Боже, навіть перевязки не дадуть зробити, - говорив отаман зітхаючи.
Але мати такого союзника і помішника для нас не дуже було вигідним і деморалізуюче впливало на наших запорожців, тому командант наказав замінити "Курінь Донецького Кряжу" і обсадити бронепотяг Богданівцями.
Гарматня стрілянина не вгавала з обох боків. Тепер фронт розтягнувся вверх і вниз од мосту берегом Дніпра на кілька верств, на якому оперувала катеринославська залога.
Наступали сильні морози, які скували Дніпро. В двобою бронепотяг наш був підбитий. Забито машиніста і кількох козаків. Положення булоб катострофальне, колиб на поміч не прийшов другий запасовий бронепотяг. Ворог знову був відбитий і становище повернуте.
Вже третій день тримали Богданівці передмостові позиції, нараліжуючи всі ворожі зусилля. Ворог бачучи, що в лоб Катеринославського Коша вниз по вулицях міста ґальопом летять обози, кухні, вершники і піші. Все живе кинулося на станцію, аби ладуватися в потяги. Досі не знаю, що було причиною цієї утечі. Одні відомости були, що то вибухло місцеве більшовицьке повстання і повстанці захопили горішню частину міста, другі знов запевнювали, що московський відділ перейшов Дніпро на самому крайньому нашому правовому крилі, де фронт тримав кінний відділ отамана Горобця, обійшов місто зі сходу і заатакував його з півдня.
Фактом однак було те, що ворог появився у нас ззаду і таким чином уся наша героїчна трьохдобова оборона залізничного мосту, на ніщо не придалася. Треба було залишити свої становища і ладуватись у ваґони. Переносити сферу боротьби в саме місто не було доцільним. Зрештою усі частини були в повному відвороті. Останній клаптик Лівобережжа був залишений нами. Міст був підірваний, але невдало і вибух не вчинив йому великої шкоди.
Ми відїзджали двома ешелонами, минаючи величезні заводи тяжкої індустрії, що розкинулися по шляху залізниці, де робітники провожали на недоброзичливими поглядами.
Ешалон за ешалоном відходили відходили зі станції і по шляху творилося ціле намисто потягів. Красунь Катеринослав, що раз, то віддалявся від нас.
Під вечір появилася велика маса друковних метеликів, які розповсюджувалися серед війська. В цих летючках завідомлялося всіх про арешт Болбочана, який ніби умисне залишив Лівобережжа і був у змові з Добровольчою Армією, але мовляв, контрреволюційну гідру одразу вдалося вирвати з корінням. Летючка закінчувалась : "Зрада шириться, шукайте зрадників". Підписано : пресово-інформаційний відділ Штабу Армії.
Я своїм очам не вірив, щоб нашого усім любленого командира Болбочана, котрий не раз показав себе дійсним патріотом і оборонцем України, котрий досі героїчно боровся проти червоної навали, заарештували за зраду і залишення Лівобережжа. Єдиний оборонець Лівобережжа і той був заарештований. Злорадно сміявся і потирали руки ті, для яких арешт Болбочана був громозводом. Дуже пригноблююче вражіння на нас зробила ця вістка.
А тим часом гармати греміли над Катеринославом. Неповинне місто знову переживало страхіття гарматнього бомбардування. Богданівці на Амурі трималися міцно відбиваючись всі атаки ворога. Отаман Мелашко з броневиком і його ослоною виявляв чудеса хоробрости. Він був тим маґнетом, що елєктризував своїх людей до чину. Але треба було отаманові Мелашкові піти на перевязку (він був ранений в боях) до перевязочного пункту, аби перебандужувати свою ногу, як броневик з цілою залогою панічно залишав позиції і тікав. Стрілою вилітав отаман, недокінчивши перевязки, на зустріч своїм козакам.
-Дітки, хлопчики мої, не тікайте, я тут з вами - кричав їм на зустріч отаман шкандибаючи на раненій нозі. І тільки зобачивши свого отамана "дітки" затримувалися і знову йшли з ним вперед.
-О, Господи Боже, навіть перевязки не дадуть зробити, - говорив отаман зітхаючи.
Але мати такого союзника і помішника для нас не дуже було вигідним і деморалізуюче впливало на наших запорожців, тому командант наказав замінити "Курінь Донецького Кряжу" і обсадити бронепотяг Богданівцями.
Гарматня стрілянина не вгавала з обох боків. Тепер фронт розтягнувся вверх і вниз од мосту берегом Дніпра на кілька верств, на якому оперувала катеринославська залога.
Наступали сильні морози, які скували Дніпро. В двобою бронепотяг наш був підбитий. Забито машиніста і кількох козаків. Положення булоб катострофальне, колиб на поміч не прийшов другий запасовий бронепотяг. Ворог знову був відбитий і становище повернуте.
Вже третій день тримали Богданівці передмостові позиції, нараліжуючи всі ворожі зусилля. Ворог бачучи, що в лоб Катеринославського Коша вниз по вулицях міста ґальопом летять обози, кухні, вершники і піші. Все живе кинулося на станцію, аби ладуватися в потяги. Досі не знаю, що було причиною цієї утечі. Одні відомости були, що то вибухло місцеве більшовицьке повстання і повстанці захопили горішню частину міста, другі знов запевнювали, що московський відділ перейшов Дніпро на самому крайньому нашому правовому крилі, де фронт тримав кінний відділ отамана Горобця, обійшов місто зі сходу і заатакував його з півдня.
Фактом однак було те, що ворог появився у нас ззаду і таким чином уся наша героїчна трьохдобова оборона залізничного мосту, на ніщо не придалася. Треба було залишити свої становища і ладуватись у ваґони. Переносити сферу боротьби в саме місто не було доцільним. Зрештою усі частини були в повному відвороті. Останній клаптик Лівобережжа був залишений нами. Міст був підірваний, але невдало і вибух не вчинив йому великої шкоди.
Ми відїзджали двома ешелонами, минаючи величезні заводи тяжкої індустрії, що розкинулися по шляху залізниці, де робітники провожали на недоброзичливими поглядами.
Ешалон за ешалоном відходили відходили зі станції і по шляху творилося ціле намисто потягів. Красунь Катеринослав, що раз, то віддалявся від нас.
Серце стикалося з жалю, що ці величезні будинки, ці могутні заводи, цей незабутній краєвид треба покидати, залишати ворогам. Це усе наше, цеж найбільш українська земля рясно впоєна кровю і засіяна кістками прадідів наших. Та чи вернемося ми коли знову, щоб привітати тебе, ти наш славний Катеринославе? Чи вернемося знову збройними полками, щоб тебе вже ніколи не віддати нашим ворогам?
Трудно тепер передати усю ту трагедію, яку прийшлося переживати в той час. Якесь передчуття підказувало, що більш ніколи в цій війні ми туди не вернемося, що ніколи не замає над дорогим містом наш жовтоблакитний прапор, що ніколи козацькі коні не напються тут Дніпрової води.
Передчуття не обмануло нас. Ніколи вже наші реґулярні частини не осягнули Катеринослава. Кілька разів він переходив то в руки білих, то червоних, але нам не судилося його побачити. Ми відїзджали на захід, перед нами простягалася ще довга, страшна, виснажуюча боротьба.
Сьогодня ми вже забули про усі ті страждання і муки, про голод і холод, про смерть і каліцтво, про розпуку і тугу, але тебе, Катеринославе, ми ніколи не забудемо.
Примітки
*Кряж - витягнута горбиста височина або плоскогір'я. Характеризується згладженими вершинами гребенів. Як правило кряжі — це залишки давніх гір, дещо піднятих новітніми тектонічними рухами і поруйнованих процесами денудації. Відносні висоти кряжів звичайно не перевищують десятки метрів, іноді — кілька сотень метрів. Вони височіють над рівниною у вигляді пагорбів або гірської гряди.
Донецький кряж. Кринка
---
Монкевич. Б. Оборона Катеринослава // Літопис Червоної Калини. ч.9, 1935 р.
Комментарии
Отправить комментарий