Український науковий інститут у Варшаві - маловідома сторінка в історії української діаспори
Після закінчення Першої світової війни та визвольних змагань на території Східної Європи скупчилась значна кількість українців. Зокрема на території Польщі, у Варшаві діяла частину уряду УНР на чолі з Андрієм Лівицьким. Варто зазначити що у Варшаві діяло багато різноманітних українських товариств таких як Український центральний комітет у Польщі (УЦКП), Спілка українських інженерів та техніків, Українське історичне товариство та ін.
Водночас з моменту приєднання Галичини до складу Польщі були ліквідовані українських кафедр у Львівському університеті. Після поразки українців у польсько-українській війні керівництво Університету Яна Казимира у Львові ліквідувало українські кафедри та заборонило навчання українській молоді. Це спричинило гострий конфлікт і спонукало українських викладачів створити Таємний український університет у Львові.
У 1922 році Українська парламентарна група в польському Сеймі запропонувала заснувати окремий український університет, однак уряд не погодився на його відкриття у Львові, пропонуючи Луцьк чи Станіславів. Через політичну нестабільність проєкт так і не реалізували.
Попри це, ідея українського університету залишалася живою. Її підтримували й деякі польські науковці та політичні діячі, зокрема професори Варшавського університету, які виступали за налагодження польсько-українських відносин і підтримували створення українознавчого наукового інституту у Варшаві. Тоді, у 1925 році за рішенням Міністерства освіти Польщі було відкрито у Варшавському університеті факультет православної теології. Спочатку на ньому були чотири кафедри : 1) душпастирської теології; 2) догматичної теології; 3) церковно-слов'янської мови; 4) історії християнської церкви і патрології. Окрім суто релігієзнавчих предметів на факультеті викладались також філософія середньовіччя і доби відродження, філософія новожитня. Ці кафедри очолювали такі вчені як, Іван Огієнко, В'ячеслав Заїкин, Роман Смаль-Стоцький.
Роман Смаль-Стоцький
---
Кількість студентів у перший навчальний рік навчалося 39 чоловік і ця кількість зростала, до 1930 року кількість охочих навчатися підскочила до 150 студентів. Факультет був надзвичайно популярний. Однак були й свої конфлікти та протиріччя так, у 1928 році виник кадровий конфлікт між професором Заїкмним через те, що кола УНР та польське міністерство освіти планів щодо відкриття української секції Варшавського східного університету. Якщо коротко то це був внутрішній конфлікт, який закінчився звільненням Заїкмним а на місце Заїкмна приїхав Олександр Лотоцький, видатний громадсько-політичний діяч, дипломат, вчений релігієзнавець.
Одразу як Олександр Лотоцький переїхав до Варшави остаточно, він включився в громадську та наукову роботу. Також, він почав розробку статуту та положень до нового Інституту який міг стати осередком українського наукового життя у Варшаві. Так, він запросив на ділову вечерю теж історика Тиміш Олесюка де Лотоцький розповів йому про статут Українського Наукового Інституту у Варшаві та ввели невеликі корективи та переклад його на польську мову. 7 лютого 1930 року цей статут було затверджено Міністерством релігійних справ та Народної освіти Польщі таким чином, розпочалася історія Українського Наукового Інституту.
Директором цього інституту став Олександр Лотоцький він зосередив тут кваліфіковані кадри і створив значний центр української науки. Дмитро Дорошенко, якого Олександр Лотоцький запросив на роботу в інститут та сприяв його переїзду до Варшави, відмічав, що головним завданням для УНІ стало дослідження культурного та соціально-економічного життя Наддніпрянської України. Окрім Дмитра Дорошенка до університету приїхали, Василь Біднов, Богдан Лепкий, Валентин Садовський та інші.
Серед завдань Українського Наукового Інституту значилося: організація наукових конференцій, курсів української мови, публікація наукових праць. Головною метою Інституту була «підтримка тих галузей української науки, для яких відсутні умови вільного розвитку в Радянській Україні», а також підготовка кадрів «для наукової праці» і проведення досліджень «в галузі економічного життя, культури й історії української нації». Інститут фінансували польські урядові структури: Міністерство віровизнань і Мініс-терство внутрішніх справ; згодом частину прибутків забезпечував також продаж видань УНІ.
Інститут мав відділи: українського господарського та суспільного життя, української політичної історії та історії української культури, церковної історії. Основним друкованим органом Інституту були «Праці Українського Наукового Інституту у Варшаві». За перші п’ять років було видано видано 36 наукових праць, до 1939 р. їх було вже 53
Особливе значення серед них має 13-томове видання творів Тараса Шевченка, том «Діаріуша Пилипа Орлика», два томи збірника статей «Мазепа», праці з економіки та демографії України, двотомний «Нарис історії України» Дмитра Дорошенка. Для УНІ Олександр Лотоцький придбав архів Михайла Драгоманова, за документами якого вийшов один том. Архів було придбано у дочки Михайла Драгоманова, матеріали складався з двох частин: рукописи самого Михайла Драгоманова та листи до нього. Серед численних документів архіву самого Олександра Лотоцького зацікавили листи Пантелеймона Куліша до Михайла Драгоманова як джерело для реконструкції їх стосунків та листування Івана Рудченка-Білика з Михайла Драгомановим, яке, на думку вченого, яскраво виражає світогляд українофіла 70-х рр. ХІХ ст.
Олександр Лотоцький
---
Наукова робота Інституту зосередилася на організації конференцій та різноманітних історичних комісій. Зокрема, було проведено конференцію з економічних питань, діяли комісії, що мали на меті вивчення історії української літератури, дослідження формування українського народу. У рамках УНІ діяла також Комісія з дослідження польсько-українських відносин. Вона була створена 27 листопада 1933 р. (у звіті УНІ за 1930–1935 рр. подається дата – 1934 р.) з метою наукового опрацювання та висвітлення взаємо- відносини двох народів-сусідів – українського і польського. Серед праць, які були випущені в рамках комісії інституту варто відзначити декілька таких праць такі як «Українська політика князя Адама Чарториського перед початком Кримської війни» Марселя Гандельсмана (Варшава, 1937) та робота Леона Васілевского, «Українське питання як міжнародна проблема» (Варшава, 1934). Цікавим є той факт, що обидва автори досліджували українську проблему у міжнародному контексті й хоча періоди їхніх зацікавлень різні, обидвоє дійшли висновку, що завдяки „міжнародній коньюнктурі” українці зможуть у своїй боротьбі використати „історичну мить” для забезпечення собі кращого майбутнього і „40-мільйонний український народ знайде своє місце серед суверенних держав”
Співробітники Інституту були активними учасниками наукових конференцій. На запрошення Польського історичного товариства УНІ у Варшаві делегував Олександр Лотоцького своїм представником до Організаційного Комітету по скликанню Конгресу Історичних наук, що відбувся у Варшаві 20–28 серпня 1933 р. У березні 1932 р. учений взяв участь у роботі ІІ Українського Наукового з’їзду, виступивши як директор УНІ з привітальною промовою до учасників наукового зібрання. У ході засідань історичної підсекції він представив учасникам доповіді на теми «Ідейні течії в київській «Старій Громаді» в 70–80-х рр. минулого століття» та «Розрив між київською «Старою Громадою» та Михайла Петровича Драгомановим», що ґрунтувалися на матеріалах архіву Михайла Драгоманова, придбаного УНІ. А вже 4 квітня директор звітував в УНІ про роботу з’їзду, приділяючи увагу насамперед його організації та роботі українських установ. Інститут проводив різноманітні семінари, уроботі яких брав участь і директор, зокрема, у жовтні 1931 р. на одному з засідань Олександр Лотоцький виступив з доповіддю «На переломі (Українська національно думка в кінці ХVІІІ ст.)», 13 січня 1939 – з темою «Схід і Захід у проблемі української культури»
У 1939 році через свою хворобу Олександр Лотоцький покинув пост директора Інституту, це трапилось через початок Другої світової війни, новим директором Інституту став правознавець Андрій Яковлев, однак, він пробував на посаді не так довго, у жовтні Інститут був ліквідований так закінчилася історія цього цікавого інституту.
Висновок
Отже, діяльність Українського Наукового Інституту у Варшаві стала важливим етапом у збереженні та розвитку української науки та культури за кордоном. Інститут не лише сприяв збереженню української ідентичності, а й став платформою для наукових досліджень, співпраці та обміну знаннями між українськими та польськими вченими. Його робота мала значний вплив на укорінення української національної ідеї та підтримку української інтелігенції у період складних історичних випробувань.
Козак. С. Український науковий інститут у Варшаві (1930 - 1939) // Історіографічні дослідження в Україні. - 2012.
Михайленко. Г. Олександр Лотоцький (1870-1939 рр.) : Інтелектуальна біографія історика / Херсон, 2014 р. вид. Гельветика
Олесіюк. Т. Перше видання УНІ у Варшаві // Лицар праці і обов'язку. Збірник присвячений пам'яті проф. Олександра Лотоцького - Білоусенка / Торонто - Нью-Йорк, 1983 р. вид. Євшан - Зілля
Портнов. А. Наука у вигнанні : наукова і освітня діяльність української еміграції в міжвоєнній Польщі (1919 - 1939 рр.) / Харків, 2008 р. вид. ХІФТ
Потульницький. В. Український науковий інститут у Варшаві // Український археографічний щорічник. – К., 1999. – Вип. 3/4
Wiszka E. Prasa Emigracji ukraińska w Polsce: 1920–1939. — Toruń, 2001.
Комментарии
Отправить комментарий