Поступово українці почали з'являтися в рамках колонізаційної політики царським урядом політики військово-козачої та господарської селянської колонізації території Казахстану. У 1822 році наказ імператора Олександра I дозволив державним селянам Європейської частини перебиратися на вільні землі в Сибір. Здебільшого вони потрапляли до складу Сибірського козацького війська на службу або для господарського обслуговування фортець серед яких був і відомий український письменник Тарас Шевченко, де він служив у експедиції та розбудові Форт-Олександрівську (Форт-Шевченко) та в експедиції на Кос-Аралі.
Тарас Шевченко серед казахів
---
Проте масовий переселенський рух розпочався вже після низки реформ а саме скасування кріпосного права, уведення «Тимчасового положення» 1868 року, відкриття Сибірської (1894) та Ташкентської (1888–1906) залізниць і Транссибірської магістралі (1891–1916) та введення закону «О добровольном переселении сельских обывателей и мещан на казненые земли» що дозволяв займати землі Семіриченської, Акмолинської та Семипалатинських областях у яких переселенці отримували землю та звільнялися від податків на певний час.
Це в свою чергу спровокувало масову хвилю еміграції так до території Казахстану прибули селяни з Київської, Волинської, Катеринославської, Подільської, Полтавської, Таврійської, Харківської, Херсонської та Чернігівської губерній, тобто переважно жителі Лівобережної України. У Казахстані виникали різноманітні українські поселення з питомо українськими назвами, Малоросійка, Пантелеймонівка, Веселе, Таврійка, Георгіївка, Полтавка та інші. На початку ХХ ст. до Казахстану й Середньої Азії переселилося понад 100 тис. українців. Значно посилився український переселенський рух до Казахстану після столипінської аграрної реформи переселенці в основному осідали на півночі, центральних та південному сході Казахстану. Українці у нових районах добре орієнтувалися в нових географічних умовах, мали особливу «чуйку», завдяки чому обирали найкращий для облаштування степовий район. За часів визвольних змагань українці в Казахстані не проявляли себе аж ніяк, після приходу до влади більшовиків почалися процеси українізації від Оренбурга (столиці Казахстану з 1920 - 1925 рр.) до Алтаю, де українці компактно проживали процес розпочався у 1924 році звичайно що процес українізації гальмувався через відсутність українських підручників, попри такі проблеми які вирішувалися, українізація тривала своїм ходом до грудня 1932 року все українське було зачинено а навчання було переведено на російську мову. За відсутності практично будь-яких умов для національно-культурного розвитку українська спільнота Казахстану поступово втрачала свою етнічну самобутність.
Після згортання політики українізації почалося розгортання політика колективізації і паралельно з цим розпочалася політика вивезення українців з України так званих розкуркулених селян. Протягом 1930-1931 рр. у північні та східні області Казахстану було виселено 64 тис. українських родин також, до Казахстану було виселено зі станиці Полтавської що знаходиться на Кубані 1100 осіб до станиції Осокаровка.
Наступна хвиля українських "поселенців" прибула у 1939 року після приєднання Західної України до СРСР було депортовано понад 11 тисяч осіб до південного Казахстану ця депортація припала на 22 травня 1940 року. З початку німецько-радянської війни з України до Казахстану почали переносити підприємства та фахівців які працювали на радянську владу, однак це ще торкнулися репресії певних осіб так наприклад було звинувачено відомого українського історика Агатангела Кримського у тому, що він був "ідеологом українського націоналізму" його було відправлено до Казахстану де він і помер 25 січня 1942 року у Кустанаї. Також, варто відзначити що вийшла постанова ЦК КП (б) Казахстану, щодо проведення заходів щодо звітності та зарахування на військову службу всіх депортованих направляти на будівельні батальйони.
У 1944 році до Казахстану прибули з України прибули кримські татари яких звинуватили у «колабораціонізмі» та було вигнано з їхньої землі як нам всім відомо що велика частина татар припала на Узбекистан, але певна частина опинилася і в Казахстані було депортовано 2,426 осіб. Наступна хвиля депортацій трапилася у 1947 року коли в рамках операції «Запад» це операція була націлена на зменшення впливу ОУН-УПА на території Західної України (окрім Закарпаття) було виселено понад 76 тис. українців, серед яких 36 тисяч були жінками. Окрім членів ОУН-УПА були також і представники УГКЦ яких було депортовано через те, що вони не визнали рішення "Львівського Собору" який наче оголосив що УГКЦ переходить на засади православ'я і возз'єднуються з РПЦ.
У 1954 році українці прибувають до Казахстану вже не як депортовані а як, вже робітники на засвоєння цілини таперелогових земель. Тоді за «комсомольськими путівками» та «оргнаборами» до Казахстану приїхало кількасот тисяч осіб (переважно молоді) майже зі всіх регіонів України. Тільки за перші два роки прибуло понад 80 тис. осіб, а загалом за 1954–1973 роки в Казахстан з України було відправлено 278,6 тис. робітників, 65,4 тис.
родин, у яких нараховувалося 229,1 тис. Протягом 1950-х років вихідці з України організували понад 90 радгоспів. Чимало з них мали такі географічні назви, як «Київський», «Харківський», «Полтавський», «Херсонський» тощо. Подальша доля цих прибулих різна – хтось згодом повернувся додому, хтось залишився в Казахстані назавжди. Цілина стала потужною (за статистичними показниками) та важливою (за змістом та підсумками) добою в історії формування української діаспори в Казахстані, яка завдяки цілинникам і дотепер зберігає деякі національні риси. Окрім цього, після того, як помер Сталін та ліквідували "спецпоселення" хтось з священиків УГКЦ повернулися до України та підпільно почали проповідувати, підпільно залишився в Казахстані та почали організації підпільного проповідувати, так у місті Караганді у шахті √20 було організовано підпільну часовню, однак вона не довго проіснувала і була зачинена місцевою владою, попри закриття, підпільно продовжилася.
У 1989 році розпочалося утворення українських культурних організацій і першою організацією стала Національна - культурна організація яка була створена в місті Алмати. На його базі діють: недільна школа, український хор, ансамбль танцю «Марічка».
У 1990 році було засновано у місті Караганді «Товариство української мови» де почалося вивчення української мови. При товаристві було засновано невелику бібліотеку та дитячий ансамбль «Галушки»
У 1993 році було офіційно у Караганді офіційно зареєстровано Греко-католицьку громаду. У 1994 році було вийшов у світ перший номер українського республіканського тижневика «Українські новини» (м. Астана), а його першим редактором і організатором редакції став доктор філології О. Гаркавець. Саме він, за дорученням українців тодішньої столиці, звернувся з проханням до президента Назарбаєва про виділення коштів на створення українського видання в Казахстані.
23 вересня 2001 року в Астані папа Іван Павло II під час свого пастирського візиту до Казахстану освятив камінь для будівництва храму, а 9 серпня 2002 року глава УГКЦ Блаженніший Патріарх Любомир Гузар освятив місце під будівництво святині.
18 вересня 2005 року відбулося освячення греко-католицького храму Покрови Пресвятої Богородиці. На церемонії освячення були присутні представник папи римського префект Конгрегації Східних Церков кардинал Ігнатій Мусса І Дауд, офіційний представник Патріарха УГКЦ Любомира (Гузара) вікарний єпископ Тернопільсько-Зборівської єпархії владика Василь (Семенюк), Апоній архієпископ Йосип Весоловський, ієрархи Римо-Католицької Церкви в Казахстані: Митрополит астанінський Томаш Пета, Архієпископ карагандинський Ян Павло Ленга, єпископ Алматинський Генрі Хованець; греко-католицьке та латинське духовенство.
Крім церкви Покрови Пресвятої Богородиці, на її території також розташована каплиця, присвячена блаженному Олексію Зарицькому один з небагатьох священиків які проводили підпільно душпастирську діяльність. Зусиллями Української греко-католицької церкви в Казахстані та низкою українських національно-культурних організацій проводяться щорічні пам'ятні заходи, присвячені жертвам депортацій та репресивних заходів радянського тоталітарного режиму, українські національні свята по типу "День Злуки" та інші. Українці Казахстану спільно з казахами та іншими народами (окрім звичайно що росіян) розповідають про злочини росії в Україні і не соромляться цього.
Висновок
Історія українців у Казахстані — це історія страждань, боротьби, адаптації та збереження національної ідентичності. Від перших депортацій у XVIII столітті до масових переселень у ХХ столітті українці опинялися на казахських землях з різних причин: політичних, економічних, репресивних. Незважаючи на численні труднощі — розкуркулення, депортації, русифікацію та втрату етнокультурних ознак — українська громада зуміла не тільки вижити, а й залишити глибокий слід у житті Казахстану. З часу відновлення культурної діяльності наприкінці 1980-х років українці поступово відновлюють національну пам’ять, традиції та духовне життя. Сьогодні українська діаспора в Казахстані — це активна спільнота, яка пам’ятає свою історію, шанує своїх предків та підтримує зв’язок з Україною, водночас беручи участь у суспільному житті казахського народу.
Список використаних джерел і літератури
Бежкович. А., Могилянская. С. Украинцы - переселенцы Семипалатинской области / Ленинград, 1930 г. изд. Академия наук СССР
Бажан О. Г. Операция «Запад»: из истории депортации населения Западной Украины в Казахстан // 65 лет с начала депортации жителей Украины в Казахстан. Сборник материалов заседания круглого стола (20 ноября 2012 года). Дню Первого Президента Республики Казахстан посвящается /Орг.-сост. О. Г. Дёмин, А. М. Газалиев; Отв. за вып. д-р. ист. наук, проф. З. Кабульдинов, канд. соц. наук, доц. П. Токарь, А. Юдинцева. — Караганда, 2012.
Веремеенко. Е. История Украинской греко-католической церкви в Казахстане // інтернет ресурс «QAZAQSTAN
TARIHY»
Гречана. В., Сухобокова. О. Українська громада Казахстану // інтернет-ресурс Ukrainian magazine Chicago
ГА. ВКО ф.1-п, оп.1, д.777, л.39
Говера. В. Я. Религиозная жизнь спецпереселенцев в Казахстане // Материалы круглого стола в рамках Международной научно - практической конференции «Депортация народов в эпоху тоталитаризма: исторические уроки» / ред. коллегия: К.Н.Менлибаев, Г.М.Рысмагамбетова, Т.П.Смолькина, З.Г.Сактаганова, Е.Б.Касенов, Е.В.Грузина, В.Я.Говера. — Караганда: Болашақ-Баспа, 2017.
Зайцев. П. Життя Тараса Шевченка / Київ, 2004 р. вид. Обереги
Кабузан. В. Украинцы в мире. Динамика, численности и расселения 20-е годы XVIII века - 1989 год / Москва, 2006 г. изд. Наука
Кухаренко. Р. Українці в Казахстані // Всеукраїнська інформаційно-аналітична щомісячна газета «Міграція». — 2016. — 28 квітня.
Мазука. Л. Закордонне українство в Казахстані : історія та сучасність. (До року України в Казахстані) // Стратегічні пріоритети, √3(8), 2008
Мицюк. О. Переселення в Степовий Киргизький Край (на Сірий Клин) / Київ, 1909 р. вид. Друкарня 1-ї Київської Артилі Друкарської Справи.
Надодьський. Й. Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939-1953 рр.) / Луцьк, 2008 р. вид. Вежа
Олесіюк. Т. Сіра Україна. Українська дочерна осельча держава в Середній Азії / Женева, 1947 р. вид. Український суходольний інститут
Павличко. С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського / Київ, 2000 р. вид. Основи
Сергийчук. В. И. Депортация станицы Полтавской в Казахстан как свидетельство геноцида украинства на Кубани // 65 лет с начала депортации жителей Украины в Казахстан. Сборник материалов заседания круглого стола (20 ноября 2012 года). Дню Первого Президента Республики Казахстан посвящается /Орг.-сост. О. Г. Дёмин, А. М. Газалиев; Отв. за вып. д-р. ист. наук, проф. З. Кабульдинов, канд. соц. наук, доц. П. Токарь, А. Юдинцева. — Караганда, 2012.
Трощинський. В. П., А. А. Шевченко. Українці в світі / Київ, 1999 вид. Альтернативи
ЦДАГО. Ф. 166. – Оп. 7. – Спр. 249. – Арк. 2
ЦДАВО. Ф. 166. – Оп. 10 . – Спр. 1027. – Арк. 1
Чернега. Т. Украинцы в Казахстане: из истории переселений // інтернет - ресурс «QAZAQSTAN TARIHY»
Pohl, J. Otto (1999). Ethnic Cleansing in the Ussr, 1937-1949. Westport: Greenwood Publishing Group.
Комментарии
Отправить комментарий