Формування Карпатської Січі як збройних сил Карпатського України розпочалося ще з часів міжвоєнного періоду. Все почалося з того, що на Закарпатті було утворено дві відомі спортивні організації а саме «Пласт» та «Січ» які сприяли розвитку національно-патріотичного виховання саме завдяки цим спортивним організаціям на Закарпатті з'явилась національно - свідома молодь яка стане ядром для «Карпатської Січі».
Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини у 1919 році в рамках Сен-Жерменського мирного договору як регіон з правом на широкий автономний статус це навіть було прописано в Конституції Чехословаччини однак по факту регіон входив до Словаччини. З початком активізації дій нацистської Німеччини на європейському континенті у 1938 році розпочинаються і дії ОУН на території Закарпаття та місцевих впливових людей так у червні, з Праги до Ужгорода повернувся головний редактор газети «Пробоєм» та член ОУН Степан Росоха заради того, щоб розпочати роботу щодо організації краю він запропонував Августину Волошину план створення української оборонної організації. Певною військовою підготовкою до боротьби закарпатської молоді повинна стати військові вишколи організовані Міністерством оборони Чехословаччини та які повинні тривати 6-місяців для тих хто не проходив військову службу.
Степан Росоха
----
Після оголошення свого плану Росоха приступив до її реалізації, він агітував молодь Закарпаття та закарпатських студентів у Празі щоб вони «під час літніх канікул час не дармувати і підключитись для роз’яснюючої роботи серед населення, куди вони приїдуть, створювати оборонний осередок, потім ті осередки об’єднати в одну сильну крайову організацію національної оборони на Закарпатті.» згадував Росоха. У вересні було утворено парамілітарну організацію під назвою «Українська Національна Оборона». До складу організації входили представники закарпатської молоді: студенти, гімназисти, семінаристи, які перебували під впливом ідей українського націоналізму, пропагованих журналом «Пробоєм». Головою організації обрали Василя Івановчика. На посаду генерального секретаря було призначено Степана Росоху, а заступником голови та організаційним референтом став Іван Рогач. У резолюції зборів за значалося, що метою організації є об’єднання української молоді «для оборони українських природних прав і спільного наступу на ворожі позиції серед українського населення». Провід Української Національної Оборони заявив, що «не бажає чужого, але буде боротись за те, що належить кожному народові».
У вересні - жовтні 1938 року УНО розгорнуло свою діяльність по всій території Закарпаття це трапилось завдяки тому що, було утворено Краєву Команду УНО. До лав УНО вступали всі, селяни, активна націоналістична молодь та навіть робітники. Метою стала охорона державного майна уряду автономії та голову автономії. Офіцерами УНО стали в основному вихідці з армії УНР, УГА та чехословацької армії. Було сформовано першу чоту на чолі з полковником Михайлом Колодзінським який один з перших прибув до Закарпаття.
УНО також намагалася протистояти польській та угорській агресії завдяки зверненням до міжнародної спільноти але як ми всі знаємо що було ігнорування нашої проблеми. Після Мюнхенської угоди коли доля Чехословаччини вже була вирішина активізувалися дії щодо Закарпаття, провід ОУН на чолі з Андрієм Мельником відправив до Закарпаття членів ОУН заради подальшого розвитку Карпатської самостійності та розбудову армії так, у жовтні було вислано двох поважних людей, ними стали Роман Шухевич та Олег Ольжич. Після того як очільником Карпатської автономії став о. Августин Волошин (представник українофільської течії) активізувалися дії УНО які підтримував сам Волошин а саме, серія маніфестацій проти угорських та польських диверсантів а також, підтримка єдиного соборного Закарпаття.
На початку листопада було зібрано нараду заради того, щоб розпочати розмови щодо організації власних збройних сил, тоді було запропоновано назву «Карпатська Січ» це було своєрідним посиланням на Українських Січових Стрільців остаточно було прийнято назву «Організація Народної Оборони Карпатська Січ» [скорочено ОНОКС]. Був розроблений статут який був опублікований 9 листопада і таким то чином було утворено Карпатську Січ. Офіційно було затверджено статут на наступний день 10 листопада міністром внутрішніх справ Юліаном Реваєм. Головою «Карпатської Січі» було обрано Дмитра Климпуша, головою штабу став член ОУН Михайло Колодзінський. Після утворення ОНОКС провід ОУН зі Львова вирішив направити на розбудову нової військової формації Миколу Капустянського, Зенона Коссака, Євгена Стахова та ряд інших членів ОУН, також варто відзначити що до Закарпаття на заклик Андрія Мельника відправилось 15 тисяч рядових оунівців які сприяли розбудови «Карпатської Січі»
До ОНОКС вступали всі охочі всі громадяни Карпатської України які досягнули 18-ти років. Окрім того, з утворенням Січі було утворено і жіноча частина під назвою «Жіноча Січ» перші жінки добровольці почали приєднуватися з моменту утворення ОНОКС а вже 1 січня 1939 року в українській пресі було оголошено про організацію Жіночої Січі. Для цього в структурі Ради ОНОКС було створено Головну рефентуру жіночих відділів Карпатської Січі.
Її очолила Стефанія Тисовська, а заступником (організаційним референтом) стала Марія Химинець. До лав ОНОКС приєднувалося молодь, селяни, робітники, вчителі, колишні старшини армії УНР та УГА які проживали в Закарпатті та Чехословаччини, члени ОУН, які нелегально переходили кордон польсько-чехословацький кордон але тим не менш, це були люди які готові були прийти на перше покликання та віддати все, що мають.
Першою суттєвою проблемою яка була у січовиків це відсутність озброєння і все через те, що «Карпатська Січ» були сили самооборони автономного краю. Відповідно до законодавства Чехословаччини вони не мали право на видачі зброї від уряду, право на озброєння мали лише Збройні сили, поліція, інкасатори та прикордонні війська. Однак рішення було знайдено, Олег Ольжич який був при уряді Волошина культурним референтом ОУН він писав, що Головна Команда встигла закупити таємно з різних джерел 200 револьверів калібром 6,35, 10 австрійських рушниць манхліктер, декілька ручних гранат та три пістолети з невеликою кількістю патронів.
Керівники Карпатської Січі зверталися до Волошина з проханням посприяти розповсюдження зброї та дозволити використання ширшого арсеналу зброї серед січовиків однак через те, що він був прем'єр-міністром автономного краю він не мав таких повноважень та і уряд теж не мав повноважень. Звичайно що відбулися акції протесту головним гаслом якої було «Січі зброю» але це не принесло ніякої користі. Окрім зброї, не вистачало фінансування тоді Волошин звернувся до української діаспори закарпатців та до українських організацій в Чехословаччині внаслідок чого, на розбудову було зібрано непогану суму грошей, наприклад «Комітет Допомоги Карпатської України» який базувався у Канаді передав на розвиток 5200$
Однак, незважаючи на несприятливе становище Карпатська Січ мала доволі непоганий розвідувальний відділ, даний відділ був утворений паралельно зі штабом Січі на дану посаду було призначено члена ОУН Євгена Врецьона. Окрім збору розвідувальної інформації, відділ розвідки здійснював контррозвідувальну та оперативно-слідчу діяльність: перевіряв та реєстрував нових членів Карпатської Січі; виявляв угорську та польську агентуру в місцевих органах влади Карпатської України і підрозділах Січі; вів слідчі допити полонених диверсантів і терористів; викривав плани диверсійно-терористичних операцій на території Закарпаття та запобігав їм. Відділ розвідки організовував розвідгрупи під керівництвом коменданта Карпатської Січі у м. Торуні Степана Гинилевича, які збирали інформацію в прикордонній смузі. Також вони здобували відомості про скупчення угорських військ на кордонах Карпатської України та про плани чехословацького військового контингенту в регіоні.
Погіршення міжнародної обставин у 1938 - 1939 рр. робили своє, так у Мюнхені було підписано угоду за якою Чехословаччина віддала Судетську область яка була етнічно заселена німцями, а також за рішенням першого Віденського арбітражу за яким частину Закарпаття де переважно проживали угорці було приєднано до складу Угорщини але, на цьому геополітичні амбіції незакічились. Угорське королівство яке було незадоволено територіальними претензіями і тоді, вони розпочали вони концентрацію військ на кордоні з Карпатської України.
У ніч з 13 на 14 березня 1939 р. в Карпатській Україні відбулися події, які мали значний вплив на подальшу долю краю. 13 березня, генерал Прхала в порозумінні з німцями і мадярами дав наказ регулярному чеському війську роззброїти січовий гарнізон у Хусті та зліквідувати його. Чеське військо вночі напало на касарні, на будинок команди Січі і на Січову Гостинницю. Слабо озброєні січовики боронилися аж до 10 год. ранку, коли за наказом прем'єра Волошина склали зброю до його помешкання. В боях полягло за різними оцінками від 40-150 січовиків і 7-20 чеських військ. В той самий момент на Закарпаття вирушили угорські війська які розпочали окупацію регіону січовики були оснащені погано, але вони чинили опір незважаючи на обмеження, але все ж 18 березня територія Закарпаття було окуповано, однак спротив січовиків продовжився і переріс він партизанську боротьбу проти військ Угорщини. Звичайно репресії на членів Карпатської Січі розгорнулося і на членів ОУН частина з яких були членами «Карпатської Січі», частина намагалася повернутися до Галичини однак, їх вже пресували поляки когось заарештували когось розстрілювали ті, хто залишились у Карпатській Україні вони загинули у боях, так голову штабу ОНОКС Михайла Колодзінського загинув у бою за Солотвино, однак був один випадок коли вдалося уникнути смерті, це трапилося з Олегом Ольжичем він потрапив у полон до гортистів і вже готували його до розстрілу однак, за нього вступились угорські вчені які вимагали визволення його (Олег Ольжич був археологом) і його визволили і він продовжив боротьбу.
Висновок
Карпатська Січ, як збройне формування Карпатської України, стала виявом величезної сили духу, національної самосвідомості та рішучості українського народу захищати свою державність навіть у надзвичайно складних міжнародних і внутрішніх умовах. Її формування стало результатом багаторічного патріотичного виховання, організаційної роботи молодіжних і націоналістичних структур, а також ініціативи самих громадян Закарпаття. Незважаючи на обмежене озброєння, брак міжнародної підтримки та зраду з боку колишніх союзників, січовики проявили героїзм, чинили опір чисельно та технічно переважаючим силам ворога, а після поразки не припинили боротьбу, перейшовши до партизанських дій. Їхня самопожертва стала однією з найяскравіших сторінок в історії українського збройного руху XX століття та залишила по собі спадок незламного національного духу.
Бажанський. М. Моя Карпатська Україна. Синхронізація неповторних подій / Київ - Нью-Йорк 1995 р. вид. Світовид
Вегеш. М., Чаварга. А. В обороні Карпатської України : Карпато-Українська держава та світове українство (1918-1939 рр.) / Ужгород, 2021 р. вид. «АУТДОР - ШАРК»
Вегеш. М. Вони боронили Карпатську Україну. Нариси історії національно-визвольної боротьби закарпатських українців / Ужгород, 2002 р. вид. Карпати
ДАЗО. Ф. 117, оп. 4, спр. 949, арк 1
Краців. Б. Людина і вояк : В другу річницю смерти сл. п. Романа Шухевича – Чупринки / Нью-Йорк, 1952 р. вид. Організація Оборони Чотирьох Свобід України
Ковальчук. М. Генерал Микола Капустянський / Київ, 2006 р. вид. Видавництво імені Олени Теліги
Коломієць. Р. Олег Ольжич / Харків, 2021 р. вид. Час читати
Капелюшний. В, Каліберда. Ю. Жіноча Січ у визвольних змаганнях 1938 - 1939 рр. на Закарпатті : відоме і маловідоме // Етнічна історія народів Європи. Випуск 44
Офіцінський. Р. Окупація та анексія Карпатської України // “Трибуна”, 12.03.2011 р
Мірчук. П. Роман Шухевич (Ґен. Тарас Чупринка). Командир армії безсмертних / Нью-Йорк - Торонто - Лондон, 1970 р. вид. Товариство колишніх вояків УПА в ЗСА, Канаді і Европи
Пагіря. О. Карпатська Січ : військове формування Карпатської України / Київ, 2010 р. вид. Темпора
Посівнич. М. Діяльність розвідувального відділу Карпатської Січі // інтернет-ресурс «Націоналістичний портал» [режим доступу] : https://ukrnationalism.com/history/1098-diialnist-rozviduvalnoho-viddilu-karpatskoi-sichi-v-1938-39-rr.html
Посівнич. М. Колодзінський Михайло Франьович // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-4146.
Стерчо. П. Карпатська Січ і український націоналістичний рух // На зов Києва. Український націоналізм у ІІ світовій війні збірник статей, спогадів і документів / ред. Мелешко. К., Лащенко. М., Верига. В. Торонто - Нью-Йорк, 1985 р. вид. Новий шлях
Українське слово. 1938. Ч. 285. 11 грудня
ЦДАГО. ф. 269, оп. 2, спр. 6, арк. 5-5зв
Комментарии
Отправить комментарий